БОГОСЛОВ ОЛЕКСАНДР ФІЛОНЕНКО: про нову релігійність і змову мертвих проти живих

Олександр Філоненко / Фото з особистого архіву

КОРОТКИЙ ПРОФІЛЬ

Ім’я: Олександр Семенович Філоненко

Дата народження: 18 жовтня 1968 року

Професія: український православний теолог, публічний інтелектуал, доктор філософських наук

Навіщо сучасному світу богослов’я? Православний теолог і доктор філософських наук Олександр Філоненко вважає, що в історичній точці, в яку рухається людство, без богослов’я не обійтися. На наших очах народжується нова релігійність, яка змінить усе — науку, мистецтво, освіту… Цією публікацією Huxley відкриває серію інтерв’ю з видатним українським богословом.

БОГОСЛОВ’Я ПОВЕРТАЄТЬСЯ

Богослов’я, безперечно, неможливо уявити собі ані в радянській, ані в пострадянській історії. Проте я — людина пострадянського часу, яка відкрила для себе християнство. Джерело мого інтересу до богослов’я знаходиться в Англії. Одного разу я зробив відкриття: у кожній європейській країні, у багатьох університетах існують богословські факультети, які відіграють помітну роль у науці та культурі.

Мені здається, на пострадянському просторі досі пропускають дещо важливе, наполягаючи на хибній думці, що богослов’я до знання не має жодного стосунку, а тому його не варто викладати в університеті. Україна, щоправда, цю оману подолала. У країні академічне богослов’я розвивається. Але богослов’я не просто повертається, воно повертається в нових формах.

Ми століттями звикали до того, що академічне богослов’я конфесійне. Воно необхідне, щоб допомогти людині визначитися зі своєю конфесійною ідентичністю. Але для мене тут важливий інший аспект — академічне богослов’я здатне бути універсальним медіатором між усіма дисциплінами — мистецтвом, наукою, гуманітаристикою, політикою, економікою…

УБОГІСТЬ ПОСТМОДЕРНІЗМУ

Богослов’я відкриває і структурує простір міждисциплінарного діалогу таким чином, що в центрі університетського «космосу» постає людина. А її без богослов’я зрозуміти важко. Криза сучасного університету — це насамперед криза єдності: розрізнені знання не співвідносять себе з жодною архітектонікою. А принцип єдності — це принцип антропологічний, який у богослов’ї реалізується через продумування вертикалі.

Мені видається, що це продумування неможливо зупинити або чимось замінити. Навіть ідея Ніцше про те, що «Бог помер» не змогла тут поставити крапку. Через деякий час у Парижі вигадали продовження сюжету: «Ніцше помер! Підпис: Бог». Не менш дотепно висловився й Вуді Аллен: «Бог помер, Ніцше помер, Маркс помер. І я також щось нездужаю…»

Щойно ми відмовляємо богослов’ю у праві на знання, з картини світу зникає людина. Людина починає «сильно нездужати», бо без богослов’я незрозуміло, хто вона взагалі така?! Саме це й сталося в постмодернізмі. Гадаю, що з усвідомлення його убогості, яке стало приходити ще наприкінці 90-х років минулого століття, я і почав формуватися як філософ. Мені видається, що людство входить у якусь нову епоху, де релігія та богослов’я виявляться винятково важливими дисциплінами, які «збирають уламки» єдиного знання.

МЕТАМОДЕРН: РЕАБІЛІТАЦІЯ ВЕРТИКАЛІ

Точку, в яку всі ми рухаємося, часто необережно називають метамодернізмом — тим, що настає після постмодернізму. Але тут важливі не терміни, а смисли. Наприклад, у цій точці вам буде дуже важко знайти атеїста. Навіть зараз мені в моєму оточенні важко знайти людину, яка б повністю заперечувала «вертикаль».

Якщо говорити метафорично, гадаю, всі просто трохи втомилися від постмодерністського «плоского світу». Чутки про тотальну секуляризацію сучасного суспільства виявилися надто перебільшеними. Соціолог Пітер Бергер, який, власне, й вигадав теорію секуляризації, змушений був за неї вибачатися. Оскільки ніякої секуляризації як глобального тренду на планеті Земля не простежується.

Так, релігія та релігійність приймають інші форми. Але це не секуляризація! Мені здається, на виході з постмодернізму богословська мова виступає медіумом, що створює простір діалогу між різними дисциплінами, які зараз не контактують.

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

Приєднатися до клубу друзів

«ТРЕТЯ КУЛЬТУРА» І НОВА РЕЛІГІЙНІСТЬ

Мені дуже подобається американець Джон Брокман. Цей «літературний продюсер» висунув ідею так званої «третьої культури». Він запропонував шлях подолання прірви між «двома культурами» — фізико-математичними науковими дисциплінами та гуманітарними науками, які почали дедалі більше розходитися після Другої світової війни. На це, зокрема, вказував британський учений Чарльз Персі Сноу.

Так от, Брокман не просто говорив про «третю культуру», він сам її створював. Завдяки цьому великому популяризатору науки стали широко відомі такі прізвища, як Гокінг, Пінкер, Пенроуз… Для Брокмана «третя культура» — це майже святе, та ось релігії при цьому для нього не існує.

Тут ми з Брокманом розходимося. Я вважаю, що «третя культура» розгортається як культура нової релігійності. І її дуже цікаво й важливо зрозуміти, описати, обміркувати, бо людина потребує релігійного. Знову ж таки це радше про антропологію, а не про конфесії.

У недалекому минулому бути релігійним насамперед означало бути конфесійним. Сучасна ж людина відкриває релігійне раніше, ніж відкриває конфесію. Ми бачимо зараз безліч релігійних людей, які не можуть сказати, до якої конфесії вони належать. Одні ніяк не можуть визначитися. Інші не розуміють, навіщо взагалі їм це потрібно.

МУЗЕЄФІКАЦІЯ СУЧАСНОСТІ

Говорячи про проблему сучасного конфесіоналізму, можна провести аналогію з сучасним мистецтвом. Галерея Saatchi в Лондоні виникла 1985 року з неприйняття музеєфікації художника, як простір, альтернативний музею. Було заявлено, що Tate Modern — назва однієї з найбільших художніх галерей світу — звучить як нонсенс. Бо modernus з латинської перекладається як сучасний. Але що означає — «музеєфікувати сучасність»? Сучасний музей — це ж цілковитий абсурд!

У результаті Saatchi розгорнули альтернативний простір, щоби показати — мистецтво принципово не музеєфікується, якщо воно живе. Потрібно сказати, що суперечку між двома лондонськими галереями вельми оригінально, хоча й мимоволі, вирішив український художник Борис Михайлов. Протягом одного року він влаштував дві виставки. Одну — в Saatchi, іншу — в Tate Modern. Тобто з’явилася фігура сучасного художника, для якого це протиставлення не працює.

Я розумію людей, які називають себе метамодерністами, хоча саме це визначення вважаю не надто вдалим. Вони роблять щось дуже схоже на ту роботу, яку виконав Михайлов, — виводять культуру не з опозиції, не з полярності, а з якоїсь третьої точки — «третьої культури». Сучасна людина раніше відкриває живе життя, ніж музей. Вона спершу релігійна, а вже потім конфесійна.

ЧАС ПОВЕРНУТИ В МУЗЕЇ МУЗ

Продовжуючи говорити про музеї, потрібно сказати, що це дуже українська тема. Коли почалася війна, багато музеїв в Україні закрилися. Щоб зберегти колекції, вдалися до «консервації» — жахливе слово! Виник парадокс: під час війни мистецтво має виконувати свою найголовнішу функцію — надихати, а воно, бачте, «на консервації». Виявилося, що музейників це цілком влаштовує. Бо концепція музею описується трьома словами — зберігати, досліджувати, популяризувати.

Усі сучасні музеї саме цим і займаються. Тільки «зберігають» вони мистецтво від кого і навіщо? Музей являє собою службу зі збереження мистецтва, із захисту його від живих в ім’я мертвих. При цьому програють і ті, хто живе нині, і майбутні покоління. Як перервати цю змову мертвих проти живих? Чи є взагалі для живих людей місце в музейних концепціях? Виявилося, що ні.

І тоді ми разом із тими київськими музейниками, які усвідомили цю проблему, почали думати: чим же все-таки є сучасний музей? І, звичайно, повернулися до витоку — до слова «музи». Від початку музей — це обитель муз. Це простір, де людина відкриває в собі жагу до повноти життя. Вона має черпати в музеї натхнення! Але якщо в музеї музи не живуть — це не сучасний музей.

Метамодерністські проєкти сучасних культурних просторів — саме про повернення в музей муз. І, звісно, вони тим самим повертають подібним просторам справжню, серйозну релігійність.

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media