ОЛЕГ НАУМЕНКО: опора всередині тебе самого

Photo by Lucas Vieira dos Santos on Unsplash

КОРОТКИЙ ПРОФІЛЬ

Ім’я: Олег Науменко

Дата народження: 5 листопада 1970 року

Місце народження: Івано-Франківськ, Україна

Професія: бізнесмен, практик інтегральної йоги

Жанна: Сьогодні світ ніби розсипається на друзки — спотворюється і мораль, і правда, і саме відчуття цілісності. У такі моменти люди прагнуть чогось справжнього. Чогось живого і чистого, як джерельна вода. Виникає питання: на що спертися сучасній людині в цьому світі, що розірваний протиріччями?

Олег: Не буду оригінальним, якщо скажу, що опора всередині тебе самого. Саме тому зараз настає час відродження містицизму, який приймає не вузьке релігійне, а духовне спрямування. Історія знає чимало прикладів, коли в найпохмуріші часи відбуваються духовні відродження. Бо люди починають відчувати, що за межами ідеологій, політик і ритуалів є щось справжнє… що зовнішнє вже не дає відповіді.

Так, ви маєте рацію — люди прагнуть доторкнутися до джерельної чистоти. І це джерело — не зовні, а всередині. Поштовхом до розуміння цієї різниці дедалі частіше стає розчарування: люди бачать, як Отці організованої релігії перетворюються або на підприємців, стурбованих кількістю відспівувань і хрещень, або на політиків, які говорять від імені влади.

Особливо яскраво це проявляється, коли в храмах частіше виникає розмова про ворогів, ніж про любов. Коли духовні лідери починають виправдовувати насильство «вищими цілями», вони перестають бути провідниками Світла, стаючи рупорами сили.

Жанна: Дехто вважає, що християнство було втрачено вже від самому початку — начебто вже зі старту воно пішло не тим шляхом, занадто рано ставши частиною офіційної машини.

Олег: Так, уже в перші століття акцент змістився з переживання присутності й особистого зв’язку з Христом на авторитет священновладдя. У підсумку Церква дедалі більше ставала хранителем структури і втрачала живий вогонь. А без нього християнство перетворилося на моральну систему і культурну традицію, але не на шлях пробудження душі.

І досі багато вчень Ісуса Христа трактуються інтелектуально або емоційно. Тоді як вони вимагають сердечного прочитання. А це означає — не шлях слів: це шлях присутності, шлях особистого переживання.

Саме так розуміли віру духовні представники християнського містичного досвіду: Макарій Єгипетський, Ісаак Сирин, Симеон Новий Богослов, Серафим Саровський. А в західній традиції — Мейстер Екхарт. Всі вони свідчили про те, що справжня віра живе не в зовнішньому, а в любові і в світлі, що йде з серця.

Жанна: Чи вважаєте ви, що справжні містики — і християнські, і східні — говорять про одне й те саме, просто різними мовами?

Олег: Безумовно. Що глибше у суть, то менше відмінностей. Справжні містики — чи то християнські, чи то східні — говорять про внутрішнє світло, про перетворення серця. І майже в ті самі століття, на Сході — в Індії, Китаї, Японії — звучали однакові інтонації: Лао-цзи, Бодхідхарма, Шанкара… Пізніше — Рамана Махарші, Шрі Ауробіндо, Мірра Альфасса, Сатпрем, Крішнамурті.

Різні епохи, різні культури — а сутність одна: це шлях не релігії, а живої свідомості, живої присутності. Та сьогодні, на жаль, офіційні релігії дедалі частіше нагадують стояче болото. Яке вже тут джерело…

Жанна: Багато хто називає себе вірянами, практикує медитації, читає священні тексти… проте все одно залишається на рівні розуму — у правильних словах і дотриманні ритуалів. Де ж проходить ця тонка межа між уявленням про віру — та її заповітною присутністю в серці?

Олег: Справжня віра — це повна здача Господу, повна довіра Божественній волі. Тільки за такої умови відбувається трансформація тваринної сутності людини. Адже що означає Здобуття Царства Божого на землі? Це не зовнішня подія. Це насамперед внутрішня психологічна перемога над смертю. Як відомо, страх смерті — це імператор усіх страхів, корінь, з якого виростають усі інші людські страхи.

Жанна: Я помічаю, як по-різному люди поводяться під час війни. В одних страх буквально вростає у свідомість, перетворюючись на постійну внутрішню напругу чи навіть панічні атаки — і це відбувається навіть тоді, коли вибухи лунають в іншому місті. А хтось залишається цілковито спокійним, навіть якщо ракета влучає в будинок на сусідній вулиці.

Олег: Тут і проходить межа між справжньою вірою і самообманом. Зрозуміло, що коли за спиною пролунає вибух, то може бути короткий переляк — це інстинкт, природна реакція тіла. Але якщо всередині є опора, то ніби щось у тобі знає: з тобою Бог. Це знання не можна вигадати — воно приходить, коли ти йдеш через справжню темряву й не відвертаєшся.

Якщо людина каже, що вірить у Бога, називає себе християнином, буддистом, мусульманином — байдуже, — але її серце залишається тим самим, якщо страх смерті, як і раніше, керує нею, то що це за віра? Це ще стадія ідеї, ілюзії, розради для розуму. Такий «порятунок» не вартий і копійки.

Віра, яка не перетворює, — це не віра, а декоративна штукатурка. Справжня віра завжди несе з собою внутрішню роботу, виклик, біль очищення — і світло.

Міжнародний конкурс оповідань «ОДЕСССІАДА»

Жанна: А що таке страх?

Олег: У східних традиціях, зокрема в інтегральній йозі Шрі Ауробіндо, яку я практикую вже понад 20 років, страх — це вібрація вітального плану, це сила, що або входить зовні, або піднімається знизу. І тому страх — не частина істинного «я», не частина душі. І його можна й потрібно відкидати. Той, хто шукає вихід із вузької тваринної природи і звертається до духовного розвитку, здатний почати звільнення від страху.

Жанна: У моєму оточенні чимало людей, котрі далекі від Бога, але вони демонструють спокій, якому можна позаздрити, навіть за наявності реальної загрози. За рахунок чого це відбувається?

Олег: Один із способів — через розум: логічно усвідомити, що страх не тільки не приносить користі, а й є руйнівним. Люди з сильною розумовою природою, подібно до вчених, можуть глибоко зрозуміти механізми страху, «розшифрувати» його, побачити його ілюзорну природу — і тим самим позбавити його влади над собою.

З іншого боку, є люди з потужною вітальною енергією. У них інший шлях: вони не аналізують страх, а інстинктивно борються з ним. Їхня природа любить силу, рух, подолання — і в моменті така вітальна енергія може просто відкинути страх мов слабкість, мов ворога.

Такі натури часто не стільки долають страх, скільки не дозволяють йому виникнути. Це може дати відчутний ефект — але він здебільшого тимчасовий, якщо не спирається на глибшу свідомість.

Тож навіть далека від Бога людина може тимчасово звільнитися від страху — через силу розуму чи силу вітала. Але повне й остаточне звільнення приходить лише тоді, коли людина вручає себе Божественному. Повна здача Богові.

Жанна: Ви згадали, що християнський і східний містицизм багато в чому схожі: адепти і того й іншого роблять акцент на особистому духовному переживанні, через яке відбувається внутрішнє перетворення серця. Для західного раціонального розуму це може звучати туманно й бути важкоосяжним.

Олег: Одне з ключових євангельських понять — Преображення. Багато хто знає слово, але не знає, що за ним стоїть. Однак це цілком чітке та зрозуміле явище. Християнські містики, зокрема ченці Візантії та Афону (ісихасти), описували Преображення як сходження нетварного Світла — сліпучого, білого, реального, що сходить через маківку голови.

У цей момент людина відчуває блаженство, пізнає, що істина в ній самій, а Бог — це любов. То не символ, а реальний фізичний досвід. Те ж саме описується і на Сході — в індійській, буддійській, даоській традиціях, де сприйняття Божественного Світла також супроводжується станом внутрішнього осяяння й блаженства. Це і є справжня віра — не сліпе прийняття, а живий досвід.

Жанна: Олег, чи здатна сьогодні людина — особливо з країни, що воює, — взагалі торкатися євангельської ідеї? Христос сказав: «Люби ворога свого». Але що робити, коли ворог — не метафора, а реальність… Як може сьогодні українець полюбити росіянина?

Олег: По-людськи — ні, неможливо. Не після Бучі, Маріуполя, Сум. Але Євангеліє не звертається до людської логіки. Любов до ворога — це не про сентиментальні почуття до нього. Це про те, як не дати злу прорости в тобі. Це як стояти на краю обриву і не зробити крок донизу. Це означає — не уподібнитися ворогові, а зберегти в собі подих Бога. А Бог точно не дихає через помсту.

Жанна: Нещодавно слухала виступ визначного українського політика, який закликав поселити на віки ненависть і почуття помсти до східного сусіда. З його точки зору, без цього палива українцям і війну не виграти, і не вижити як нації.

Олег: Ненависть отруює того, хто нею користується. Вона робить серце нездатним прийняти Божественне Світло, яке могло б змінити і людину, і націю. Якщо боротьба необхідна, нехай вона спирається на силу істини, на мужність душі, на чистоту наміру — а не на пристрасть до помсти.

Коли боротьба ведеться, нехай навіть в ім’я правої справи, але зі зброєю ненависті, злості й помсти, — тоді в очах Божественного відмінність між противниками починає зникати. І тоді навіть справедлива сторона виявляється позбавленою допомоги з небес, адже Божественне не стане підтримувати одну темряву проти іншої.

Жанна: Згодна. Христос закликає нас до того, щоб залишатися людиною навіть тоді, коли обставини штовхають тебе стати звіром. На ваш погляд, як Україні вистояти в боротьбі та зберегти національну й людську гідність?

Олег: Україна — це насамперед народ, історія та культура. Ви запитуєте: «Як вистояти?»

Перше — не погоджуватися на роль жертви.

Друге — не погоджуватися на роль ката, навіть якщо нас до цього підштовхують.

І третє — пам’ятати, що гідність починається не з декларацій, а з серця.

З того, як ми захищаємося, з якими думками і намірами. Коли людина зберігає лице — вона вже перемогла. Якщо Україна пройде війну, не втративши людського, — тоді вона стане не просто щитом. А світлом. І не для Європи. А для себе. І це — набагато більше.

Із циклу «Навіяно бесідами в Ауровілі», 2025

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media