БОРИС БУРДА: як допомогти алкоголікам швидше проспатися?
Роберто Бомпіані. Римське свято, 1875
УВАГА — ПИТАННЯ!
Канадська служба, завдання якої — доставити громадянина, що перепив, додому, а в разі небезпеки для його життя привезти до лікарні (звісно, не дарма), називається так само, як ми іноді звемо улюбленого практично всіма казкового персонажа. Якого саме?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Діда Мороза — служба називається «Червоний ніс»
З ДАВНІХ ЧАСІВ
Найстаріша спроба боротися з цим злом — давньоєгипетський напис, що зберігся: «Не загуби себе, коли сидиш у пивній, не втрачай розуму і не забувай своїх присяг. Коли ти впадеш і схопишся за край одягу сидячого поруч, ніхто не подасть тобі руки допомоги. Навіть приятелі — і ті відвернуться та скажуть із обуренням: „Іди геть, п’яниця“!» Гадаєте, допомагало?
У Стародавній Греції так боялися пияцтва, що не пили вино нерозбавленим, причому щонайменше вдвічі. Спартанці навмисне змушували рабів напиватися до неподобства і виганяли на вулиці — дивіться, мовляв, яка гидота! У Стародавньому Римі чинили ще крутіше — напиватися змушували сенатора, нехай усі дивляться і розуміють, що це божевілля не шкодує навіть найзнатніших…
Іноді алкоголізм заохочувався місцевими традиціями. Скажімо, віруючим юдеям ставилося в обов’язок під час веселого свята Пурим напитися так, щоби не відрізнити лиходія Амана від праведника Мордехая. Особисто я, як єврей, досі суворо дотримуюсь цього правила — я ні того, ні іншого в очі не бачив. До речі, зараз ізраїльське виноробство на крутому підйомі.
Достатньо відзначилася і Європа. У Середні віки голландці вважали недійсною будь-яку комерційну угоду, підписану ввечері, — ніхто не вірив, що той, хто поставив свій підпис, міг бути тверезим. А в сусідній Німеччині за часів Лютера непитущих людей взагалі вважали за іноземців. Тож проблем із алкоголем вистачало, і вони вимагали вирішення.
ЯК ЖЕ ТЕБЕ ЗВАТИ?
Не дарма назва похмільного синдрому в різних мовах одна красивіша за одну. Французи називають його «дерев’яне рило». Німці висловлюються витонченіше — «котячий плач». Норвежці знайшли чудовий образ — «з ранку в голові теслярі працюють». Серби називають його моторошним словом «мамурлюк», яке й перекладати не треба. Поєднання звуків і так свідчить про все.
А як назвати самого носія синдрому? Німець може бути п’яний, як волинка, як берегова гармата, як семеро шведів або як тисяча людей (тобто один швед дорівнює ста тридцяти трьом людям із третиною…). Француз може бути п’яний, як співучий дрізд, як чернець, як скибочка хліба в бульйоні, і навіть як Робесп’єрова ослиця. Англійці кажуть простіше: «П’яний, ніби лорд».
А вже в Росії, де любителів цієї справи вистачає, можна побачити п’яного в устілку, вщент, в драбадан, до поросячого вереску, в мотлох, по саме не можу, до втрати пульсу, в сосиску, в дупель, в зюзю, до крапки, до чортиків, до непритомності, у дрова, в димину… і ще кілька десятків варіантів, деякі з яких не варто писати чорними літерами на білому папері.
Сам алкоголь теж має не менше назв, ніж заїжджий пройдисвіт прізвищ, — від билинного «зелено вино» до вульгарного «бухло» і від англосаксонського «дрінк» до античного «дарунки Вакха». Надзвичайно гарно називають самогон в Америці — «муншайн», тобто «місячне світло». Ця назва з’явилася, коли в роки сухого закону його гнали лише ночами.
ЧИМ РЯТУВАТИСЯ?
А чим можна полегшити муки, якщо таки зірвався? Наприклад, фізіотерапією — холодний душ або навіть ванна. Можна застудитися, але застуду лікувати простіше… Радянська міліція просто терла щосили вуха, намагаючись хіба що їх не відірвати. П’ять крапель нашатиря на склянку крижаної води також допоможуть. Знову ж таки ефералган чи панадол, проте не аспірин — спровокуєте виразку!
Полегшення може принести і правильна їжа. Ще в Стародавній Персії п’яничці давали гороховий суп, а в сучасній Мексиці — супчик менудо з яловичого рубця. Суп із рубця під назвою «хаш» рятує і кавказців. Японцям допомагають мариновані сливи, німцям — солоний оселедець із сирою цибулею, а на Русі рятувалися стравою «Похмілля» з баранини із солоними огірками.
Корисне також щедре пиття. Взагалі, чим більше випити рідини, тим швидше минеться — хоч велику пляшку мінералки, але без газу. Добре допомагає кефір, можна з’їсти кавун. Старий народний засіб — огірковий розсіл — теж діє, нормалізуючи водно-сольовий обмін. Китайці рятуються міцним зеленим чаєм, італійці — ще міцнішою чорною кавою.
Допомогти може й ціла низка коктейлів. «Червоне око» — томатний сік, пиво та сире яйце. Цінована самим Хемінгуеєм «Устриця прерій» — горілка, яйце, сіль, перець, вустерський соус. «Страждаючий виродок» — бренді, джин, ангостура, лимонний сік. «Промивка для поросяти» — біле вино, лимонний сік, бітер, газована вода… Безперечно допомагають — одні назви чого варті!
А ось ще перевірений століттями дієвий народний засіб зі старовинного болгарського посібника священика Неофіта Калчева: «Полийте кінський гній теплою водою, відцідіть воду, влийте в рот п’яниці — той одразу протверезіє». Гадаю, що так — особливо якщо знатиме, що п’є… Для надто завзятих можна навіть обійтися без теплої води — таким якраз буде по заслузі!
ШВИДКА АЛКОГОЛЬНА ДОПОМОГА
Але прибрати похмілля гарячим супчиком або огірковим розсолом у п’яниці, що звалився на вулиці, шансів не було. А той, хто впав узимку в замет, часто-густо саме там і розлучався з життям. У північних країнах таких було значно більше, ніж на півдні, — напої там традиційно міцніші, і сп’яніння важче. Добровольців рятувати їх було мало — ще облає чи обблює…
Одним із найпроблемніших міст у цьому плані була Тула — згадайте, наприклад, найвідомішого в літературі туляка, лісківського Левшу, він теж майже від цього й загинув. Не дивно, що там ще 1901 року створили комітет, який піклувався про народну тверезість, а очолив його місцевий градоначальник Андрій Любомудров — старшого за нього нікого не знайшли!
Комітет дав хід проєкту місцевого лікаря Федора Архангельського, і в Тулі створили «Притулок для сп’янілих», відкритий 7 листопада 1904 року у двоповерховому будинку Гудкової на вулиці Рубцівській. Головними співробітниками цієї установи, яка тоді ще не називалася витверезником, були фельдшер і кучер. Вони їздили вулицями, підбирали напівмертві тіла та везли до свого притулку.
Бідолашних пацієнтів там лікували розсолом та водою з нашатирним спиртом, сердечникам давали камфару. Їх безкоштовно годували за рахунок міської скарбниці і навіть тішили мелодіями купленого Андрієм Любомудровим грамофона, а зовсім обірваним видавали при виході якийсь одяг. За перший рік роботи вулична смертність «від опою» зменшилася в 1,7 рази.
Швидше за все, цей витверезник не був першим у світі — ще у 1902–1903 роках щось подібне відкрили у Києві, Самарі та Ярославлі. Співробітники закладу, заснованого Федором Архангельським, навіть їздили перед його відкриттям до Ярославля стажуватися. Проте дуже часто саме тульський витверезник називають першим — ймовірно, через його успіхи.
Для мене це пам’ятно і з особистих причин — на одному з «Брейн-рингів» пройшла особиста, не командна, першість, і в фінал вийшли я і сам Олександр Друзь. Вирішальне питання і зводилося до того, в якому місті відкрився перший витверезник. Я згадав, що Тула до революції була рекордсменом із споживання насіння і горілки, назвав Тулу і переміг — приємний спомин…
РАДЯНСЬКИЙ ДОСВІД
Витверезники в СРСР швидко сформулювали свою головну мету по-новому — щоби потрапляти туди нікому не кортіло. Доставлених клієнтів насамперед роздягали й гнали під холодний душ — іноді просто поливали зі шланга. Потім їх оглядав фельдшер, у разі потреби їм промивали шлунок чи кололи вітаміни, а далі вкладали відсипатися.
Цей сервіс швидко став платним, причому не надто дешевим — заплатиш, нікуди не дінешся, із зарплати відрахують, бо на роботу ще й прийде папірець про це, можуть і премії позбавити, і відпустку на лютий перенести. В Ульяновську такий папір приходив на спеціальному бланку із зображенням свині, що борсається в калюжі, він так і звався: «свиня».
Втім, це бодай законні неприємності, а незаконних теж вистачало. Відібрані у клієнтів гроші та речі пакували за описом у спеціальні мішки, але це мало допомагало — зарплатня у співробітників була поганенька, а щось довести було практично неможливо, і багато чого пропадало. Однак і це півбіди — могли побити, і нічого не доведеш: скажуть, що при самообороні…
Витверезники стали таким значним фактом побуту, що їм було присвячено чимало творів мистецтва — наприклад, незакінчена повість Шукшина «А ранком вони прокинулися», за якою 2003 року зняли непоганий фільм. Потрапляють у витверезники і герої фільмів Данелії «Афоня» та «Осінній марафон», і герой пісні Висоцького «Скажи, Серьога», і ще багато хто…
НЕ ТІЛЬКИ В СРСР
Після розпаду СРСР витверезники у багатьох пострадянських країнах закрили. Що ж, цей експеримент провалився? Навряд чи — де-не-де їх відкривають заново. Подібні організації у тому чи іншому вигляді існують у багатьох країнах світу — Маяковський сказав про щось подібне: «Отже, це комусь потрібно». Але форми, які вони мають у різних державах, дуже різняться.
У США п’яних раніше просто садили в камеру і чекали, коли вони очухаються, або відправляли до лікарень, де вони не дуже тішили решту хворих. Тепер там відкриваються спеціальні центри — регульовані ліжка, чиста білизна, легке харчування та тепле питво, а за бажанням ще й направлення на лікування. Підраховано, що вони можуть дати до мільярда доларів заощадження.
У Великій Британії є й спеціальні «п’яні автобуси», які підбирають в основному п’яних уболівальників після футболу, і «Вуличні ангели» — добровольці, які патрулюють біля барів і клубів, щоб розвозити п’яних по домівках і залагоджувати конфлікти. Проблема досить серйозна — 7 із 10 звернень до медиків у п’ятницю та суботу пов’язані з алкоголем.
У Польщі спеціальні установи під назвою Izba wytrzeźwień приймають близько 300 000 клієнтів на рік. Цікаво, що вони належать не Міністерству охорони здоров’я чи внутрішніх справ, а Міністерству охорони навколишнього середовища, що, по суті, цілком вірно. Їх ще називають «найдорожчими готелями» — ночівля там коштує 80 євро, не так вже й мало!
У розважливих німців вартість обслуговування в таких спеціальних камерах при поліцейських дільницях різна. За ночівлю — 25 євро, за доставку — ще 45, за відмивання камери від біологічних рідин — 30, за ту ж послугу для машини — 45, за прибирання після страждаючих на небезпечні інфекції взагалі 160 євро вийми та поклади! Тож не пити виходить значно дешевше.
Загалом, у різних країнах вони і називаються по-різному, і влаштовані по-різному, але потреба в них є, і зовсім не видно, щоб вона ставала меншою. Заборонити спиртне ніяк не виходить, численні сухі закони нічого, окрім появи чорного ринку та розквіту організованої злочинності, не дають. Тож, як казав де Голль, треба вчитися з цим жити…
А ЩЕ ОСЬ ЩО
У Туреччині шофер, вперше затриманий за керування у нетверезому стані, отримає попередження, а вдруге його садять у поліцейську машину, відвозять кілометрів за 35–40, змушують вийти та пройтися додому пішки. Протверезіє напевно!
У Токіо є витверезники, в яких всі меблі, крім ліжка клієнта, прибиті до стелі. Коли він прокидається, навколишній світ здається йому дивовижним.
У Мехіко сторіччя тому кожного п’яного на вулиці та процес доставки його до витверезника знімали спеціальні кінооператори. Згодом йому демонстрували цей фільм. А якщо він напивався ще раз — показували це кіно його рідним та знайомим.
За даними Калузького медвитверезника, найбільше грошей на випивку знаходять такі категорії калужан: бідні пенсіонери — 4-те місце, бомжі — 3-тє, робітники — 2-ге. А на першому, що не зовсім зрозуміло, безробітні. Втім, що тут є причиною, а що слідством?
За радянських часів розповідали, що після третього потрапляння до витверезника клієнту примусово видають новий паспорт, де в графі «національність» записано «єврей». А що як він і так єврей? Навіть не знаю…
