ТЕОРІЯ І ПРАКТИКА ГУМОРУ
Лілія Чавага. Щедрик. Серія із 25 аналогових колажів до проєкту «25 шедеврів України», 2016
Здатність творити гумор — вона є вродженою чи набутою? Як на мій іронічний погляд — виключно вродженою. І в кожного автора вона неповторна та притаманна лише йому одному.
Мабуть, найважче — сміятися з себе. Проте це хороший привід дати посміятися з тебе іншим. От і дамо… посміятися.
Хотілося б показати кузькину матір, але вона давно перестала виходити у світ
Андрій Костюченко. З книги «Дивні люди міського типу»
ТЕОРІЯ ГУМОРУ ВІД ДРЕВНІХ
У Стародавній Греціі гумор теж цінували. Давньогрецькі філософи навіть примудрилися створити власну теорію гумору. Сіль її в тому, що гумор впливає на глядача, змушуючи його сміятися, а сміється він лише з тієї причини, що відчуває свою перевагу. Головним героєм багатьох античних комедій є людина, яка потрапила у незручне становище і не в змозі з нього вийти. Публіка сміється з того, що герою погано, а їй добре.
Але є нюанс. Ця так звана «теорія переваги» досліджує насамперед сміх недобрий, пов’язаний із сатирою та сарказмом. При цьому теорія не пояснює, чому нам смішно у тих випадках, коли постраждалих немає і невдахою вважати нема кого.
Психологи ж, хоч як намагаються, але природу сміху переконливо і просто пояснити не можуть. Найсмішніше, що серед психологів практично немає гумористів.
Вона поставила мені чарівне запитання: «Напевно, це так важко вигадувати все з голови?» — «Важко, — відповів я. — Але гадаю, що з ноги було б іще важче»
Станіслав Єжи Лец
ВИ ТОЧНО ПИШЕТЕ СМІШНО?
Письменники-гумористы не завжди усвідомлюють, що пишуть смішно. Доки їм про це не повідомлять ті ж читачі. І чималі наклади проданих книг. Як тут не згадати Джерома К. Джерома з його «Троє в човні, якщо не рахувати собаки»!
Отож сам письменник зазначав, що писати смішну книгу він спочатку й не збирався. Це був просто путівник Темзою з її ландшафтами, з вкрапленням кумедних історій «для розрядки». Вийшло ж, що кумедним у творі стало абсолютно все.
«Троє в човні…» спершу публікувалася по розділах у щомісячнику із серпня 1888-го по червень 1889-го, а вже окремою книгою була видана наприкінці літа 1889 року. За наступні 20 років продали понад 200 000 примірників у Британії та ще понад мільйон книг в Америці.
Цікаво, що від продажу в Америці Джером взагалі не отримав грошей — США в ті роки ще не приєдналися до Угоди про авторське право.
ІСТОРІЯ СТЕНДАПУ
Роберт Манкофф (американський художник-карикатурист, керував відділом карикатури в журналі New Yorker протягом двадцяти років — з 1997-го по 2017-й) у своєму трактуванні смішного непохитний:
«Щиро кажучи, практично всі форми сучасного гумору походять із комерційної культури комічного, що зародилася в США та Великобританії… Серед жанрів переважали естрадний виступ і водевіль… Більшість людей не ставить перед собою завдання розвинути власне почуття комічного. Вони не хочуть виробляти кращий смак у цьому відношенні і вважають, що почуття гумору — це те, що їм смішно. Вони знають, що смішно. Вони цілком у цьому впевнені. У «Нью-Йоркері» всю філософію заточено на пошуки оригінальності, натхнення та автентичності. Там, як і раніше, застосовуються ті ж критерії, що застосовуються до високого мистецтва: образотворчого або музики, або новаторства жарту».
Історія стендапу, який зараз спостерігаємо на наших підмостках, — це історія американська. Засновники жанру прийшли з водевілю. Ними вважають Марка Твена і Нормана Вілкерсона.
Вже до 1970 року у Сполучених Штатах Америки стендап-комедія стала основною формою виступу гумористів на сцені. А вісімдесяті роки — десятиліттям справжнісінького «буму» стендап-комедії.
Загорілися перші «зірки», що вийшли зі стендапу, — Едді Мерфі, Вуді Аллен, Вупі Голдберг, Джим Керрі та інші. Одним із найкращих коміків цього напряму був Робін Вільямс. Стендап-комедія була всюди: практично кожен телевізійний канал мав власне стендап-шоу, раптово виникали та росли, як гриби після дощу, комедійні клуби, у стендап приходили нові коміки.
Але вже в дев’яностих роках минулого століття «бульбашка» американського стендапу луснула. Справа в тому, що клубів комедійного напряму стало надто багато, у власників почали виникати проблеми з бізнесом, коміків на всіх не вистачало. Рівень жартів неминуче знижувався, що й призвело до падіння популярності цих клубів та виходу з бізнесу цілої низки таких закладів.
РЕАЛІЇ УКРАЇНСЬКОГО ГУМОРУ
Дружина моя: «Ні, ти підеш і виступиш… Ні, ти підеш і даси концерт… Ні, ти розсмішиш публіку… А я сказала — розсмішиш. А я сказала — роз… Я кому сказала! Ану, підійди до мене… Я кому сказала: «Підійди!»… Так от, слухай уважно: ти зараз же припиниш плакати, припиниш вередувати, вмиєшся, одягнеш синій костюм, білу сорочку, візьмеш портфель і підеш до бісової матері у залу Чайковського негайно… І тільки спробуй — не розсміши! Ні, розвеселити — це одне, а розсмішити — це інше! І не торгуйся зі мною!..»
Михайло Михайлович Жванецький
Сьогодні ми продовжуємо історію американського стендапу на українській сцені. У нас кожен третій (або другий) вважає себе крутим стендапером. І йому не потрібна цензура — він сам собі суддя, і його особисті критерії не обговорюються. Тільки ось імен, які на слуху, поки щось не дуже…
А в нас же достатньо класиків українського гумору — Іван Котляревський та його шедевральна «Енеїда», поет-гуморист та сатирик Павло Глазовий, Остап Вишня із серією «усмішок».
Взяти ту саму «Енеїду». Написана 1798 року, вона й досі не втрачає своєї актуальності та надзвичайного українського колориту, який сьогодні треба ще пошукати.
Пошукали. Знайшли серію мультиків про козаків, знятих на кіностудії «Київнаукфільм» з 1967-го по 1995-й українськими режисером Володимиром Дахном (1932–2006) та художником-постановником Едуардом Киричем (1942 р. н.). Їм обом належить авторське право на створення цих персонажів.
До речі, Дахно був режисером, а Кирич художником і повнометражного мультфільму «Енеїда» (1991). Цікаво, що робота над «Енеїдою» розпочалася ще 1988 року, за 3 роки до незалежності України, але вже тоді Едуардом Киричем були намальовані для мультика кадри з прапором, який згодом став державним прапором України.
Говорячи про актуальність українських класиків минулого століття, як тут не згадати бодай однієї з «усмішок» Павла Глазового:
Батько сина-здоровила
Запитав сердито:
— Доки будеш ти на шиї
На моїй сидіти?
Той похнюпився, повісив
голову патлату:
— Я ж не знаю, скільки років
Проживеш ти, тату
НОВІ ЕКСПЕРИМЕНТИ ЗІ СМІХОМ
Ви засміялися, засміявся той, хто стояв поруч, і у випадкового перехожого на обличчі сама собою з’явилася посмішка. «Сміх заразливий», — скажете ви. «Так», — підтвердять британські вчені.
Дослідження провели неврологи з University College London, і воно показало, що заразливий будь-який сміх, адже він активізує галузь мозку, що відповідає за роботу м’язів обличчя, які, власне, і «створюють» посмішку.
Вчені звернулися до піддослідних із пропозицією прослухати різні звуки — сміх, крики тощо. При цьому для діагностики роботи мозку учасників скористалися методом МРТ. І тут з’ясувалося, що всі ці звуки викликали у мозку підвищену активність, пов’язану саме з лицьовими м’язами. Тільки от нейрони в момент, коли лунав сміх, були вдвічі активнішими у порівнянні з тим, як вони поводилися через інші звуки.
Отже, неврологи вирішили, що саме сміх найбільш заразливий. Ну і нехай це буде на їхньому сумлінні.
Одна з авторів дослідження Софія Скотт зазначила, що механізм, який викликає сміх, «налаштований» автоматично. На її особисту думку, люди не можуть не посміхатися, тільки-но почують чужий сміх. І додала, що сміх можна розуміти як форму відображення соціальної поведінки, своєрідний рефлекс, який допоможе людям комфортно спілкуватися та вибудовувати міжособистісні стосунки.
А ще скорочення тих лицьових м’язів, які наважилися відповідати за посмішку та сміх, знімають напругу та активізують вироблення ендорфіну — гормону щастя.
ФІНАЛ У ЛЕГКОМУ ЖАНРІ
Ви, звісно ж, матимете рацію в тому, що практично нічого не почули про кінокомедію як жанр кіномистецтва, про комедії на сцені театрів, про клоунаду в цирку та багато іншого. Однак хорошого потроху. І ми із задоволенням до цих жанрів повернемося. А щоби ваш післясмак збігся з нашим, завершимо цю статтю моновіршем:
Пішов у себе, а там таких навалом
Андрій Костюченко
Статті на тему:
