Ілюстрація з енциклопедичного словника Брокгауза та Єфрона(1890—1907) / wikipedia.org
УВАГА — ПИТАННЯ!
Парубок на ім’я Рік придумав смартфон, в якому лише дві клавіші. На його думку, за допомогою цього смартфона можна надсилати повідомлення, тримаючи руки в кишенях. А яке його прізвище?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Морзе — він праправнучатий племінник того самого Морзе.
ОСОБЛИВІ АБЕТКИ
Те, що шумери винайшли, а пізніше фінікійці вдосконалили алфавіт, було одним із найважливіших кроків в історії світової цивілізації. Стало можливим записувати й читати усну мову, яка вже не зникала зі звуками слова голосу, а могла бути відтворена через будь-який реальний час, збережена, перенесена та розмножена.
Рано чи пізно кожна мова обзаводиться алфавітом. Є кілька основних видів, які багато мов трохи доповнюють, аби отримати те, що їм потрібно. Найчастіше для цього до деяких літер просто додають надкреслення, двокрапки тощо. А то в кхмерському алфавіті 74 літери, а в алфавіті однієї з мов Нової Гвінеї 12 — треба ж викручуватися!
Проте є й особливі алфавіти, для певних цілей. Слова важко встигнути записати, доки людина говорить, і раб великого Цицерона Тірон винайшов спеціальні значки, щоби писати було швидше, — швидкість запису збільшилася майже вдесятеро, і людина встигала записати живе мовлення. Тоді ж цей спосіб письма назвали стенографією, існує він і зараз.
Окрему групу таких алфавітів складали шифри, які обізнаний прочитає, а той, хто не знає, не зможе. Свій шифр був навіть у Цезаря, причому дуже простий — замість кожної літери писали ту, що в алфавіті на три літери попереду. Замість ЦЕЗАР, наприклад, писали ЩЗКГУЯ — хто знає секрет, прочитає легко, а хто не знає, хай ще подумає…
Іноді навіть замінювали кожну букву особливим знаком. Пам’ятаєте оповідання Едгара По «Золотий жук»? Там якраз розповідається про такий зашифрований лист, що зберігає таємницю скарбу. Кожна літера відповідає цифрі, розділовому знаку або іншій літері. До речі, цей шифр таки прочитали — найчастіше вживаній літері відповідав символ, що частіше зустрічається…
ПЕРШІ ТЕЛЕГРАФИ
Були й спеціальні таблиці для передачі текстів на великі відстані — найчастіше за допомогою чогось, помітного здалеку. Наприклад, моряки досить рано вигадали прапорну абетку, де кожній літері відповідав прапор певного забарвлення. Перше міжнародне зведення таких прапорів спеціально затвердили для Непереможної Армади.
Є й семафорна абетка — кожній літері відповідає певний стан рук сигнальника з однаковими прапорцями. Такі повідомлення добре читалися з дистанції 2–3 кілометри, а швидкість їх передачі сягала понад 100 знаків за хвилину. Семафорної абетки моряків навчали навіть у XXI столітті — щоправда, зараз це потихеньку скасовують.
Людина з прапорцями відносно невелика, а ось вежу зі здалеку помітними пластинами, положення яких можна міняти, легко помітити з великої відстані. Клод Шапп наприкінці XVIII століття запропонував покрити країну мережею веж, з кожної з яких видно сусідню вежу, і передавати з їх допомогою інформацію. Ідея сподобалася Наполеону і була втілена.
Вночі планки телеграфу підсвічувалися ліхтарями. Передавали номер сторінки спеціальної книги та номер слова у ній — для швидкості. Могли передавати окремі літери. Незабаром цю ідею запозичили в сусідніх країнах, і все чудово працювало — скажімо, сигнал із Петербурга до Варшави за гарної погоди приходив за 45 хвилин, швидше тоді не було чим.
ЕЛЕКТРИКА
Звичайно, оптичний телеграф працював швидко — швидкість світла, як ми зараз знаємо, а тоді здогадувалися, перевершити неможливо. Але є й інші сигнали, що передаються зі швидкістю світла, наприклад електричний струм. Напрошувалася ідея чи не вперше використовувати електрику на практиці — передавати інформацію за допомогою електричних сигналів.
Перший електричний телеграф побудував ще 1774 року майже сліпий швейцарський фізик Жорж-Луї Лесаж. Кожна літера передавалася окремим дротом. Побудований Лесажем телеграф міг передати тексти з однієї кімнати його будинку до іншої. А 1809 року німець Самуель Томас Земмерінг зміг передати сигнал свого телеграфу вже на 3 кілометри.
Остзейський барон на російській службі Павло Шиллінг фон Канштадт брав участь у дослідах Земмерінга, привіз його телеграф до Росії і 1812 року показав імператору Олександру I. Пізніше, в 1832 році, він встановив свою модель телеграфу для зв’язку між Зимовим і Міністерством шляхів сполучення. Яку літеру передають, показувала спеціальна стрілка.
То справді був перший електротелеграф, застосовуваний практично. Академік Бер сказав про нього: «Розвиток знань про електрику призвів до відкриття… способу із замкненої кімнати, крізь саму стіну, без допомоги письмен чи голосу, повідомляти свої думки в інші простори того ж будинку або навіть на значно більші відстані». Загалом, неабиякий успіх!
Проте потреба у безлічі дротів залишалася непереборною вадою цієї конструкції. Втім, це нормальне інженерне рішення — на кожну букву свій дріт. А чи не можна обійтися одним-єдиним? Романтична мрія, що є типовою не для інженера, а для представника богеми? Напевно — щоб зробити так, знадобився художник.
НІЩО НЕ ВІЩУВАЛО
Семюел Фінлі Бріз Морзе розпочинав кар’єру в гранично далеких від науки сферах. У школі пристрасті до наук він теж не виявив (щоправда, є відомості, що лекції з електрики викликали в нього певний інтерес). Після закінчення навчання він трохи попрацював клерком, але любов до мистецтва дала про себе знати, і він поїхав до Англії вступати до Академії мистецтв.
Навчався Морзе з інтересом, не перериваючи занять навіть під час Англо-американської війни 1812–1815 років, незважаючи на те, що він не приховував своєї проамериканської позиції (Англія таки!). Більше того, коли Семюел виставив в академії свою скульптуру «Геркулес, що вмирає», йому вручили за неї золоту медаль. Він повернувся на батьківщину, сподіваючись на кар’єру художника.
Але це ремесло годувало його погано. Один з його учнів згадував, що він почастував вчителя вечерею, і той йому сказав, що вперше поїв за 24 години, і порадив не обирати кар’єру художника, бо це означає жебрацтво, адже навіть домашній собака живе краще. Якісь гроші йому приносили лише портрети, та й то за демпінговими цінами.
Втім, згодом становище Морзе покращилося. Він навіть став одним із засновників та першим президентом Національної академії дизайну. Створив портрети низки конгресменів, членів Верховного суду, президента Джона Адамса та героя війни за незалежність Лафайєта. Його роботи й досі зберігаються в американських музеях.
Після чергової поїздки до Європи Морзе створив картину «Галерея Лувру», де вмістилося близько 40 мініатюрних копій знаменитих картин цього музею. Тоді ж він став першим професором історії мистецтв Нью-Йоркського університету. Загалом, як кажуть, життя вдалося, причому саме життя художника. Чого ж йому ще не вистачало для щастя?
З ЯКОЇ Ж ПРИЧИНИ
Письменник та критик Олександр Геніс припустив, що інтерес до створення телеграфного апарату у Семюела Морзе викликала особиста трагедія. Перша його дружина, Лукреція Пікерінг Вокер, померла від серцевого нападу невдовзі після народження їхньої третьої дитини, а він був у від’їзді і дізнався про це лише через два тижні. А як тоді було скоріше передати цю звістку?
Деякі пов’язують інтерес Морзе до електротехніки з його черговим вояжем до Європи, де він познайомився з одним із творців фотографії Луї Дагером, творчість якого була щільно переплетена з наукою. Навряд це так: його знайомство з Дагером відбулося через два роки після того, як він уже створив і продемонстрував власний телеграфний апарат.
Є несподіване припущення, що Морзе підштовхнули до винахідництва його шовінізм та ксенофобія. Ревний протестант, він побоювався іммігрантів-католиків, особливо ірландців, був упевнений у тому, що вони сплять і бачать, як захопити владу, і вважав, що його телеграф допоможе уряду в секретному спілкуванні у випадку католицького заколоту. Тьху…
Проте незалежно від причин Морзе вже 1837 року спорудив свій перший телеграфний апарат, переробивши один зі своїх мольбертів. Неабияку допомогу йому надав студент Альфред Вейл, який підключився до фінансування цієї роботи, зробив низку цінних пропозицій щодо конструкції апарату і в результаті уклав із Морзе договір про пайову участь у прибутках.
Апарат Морзе обходився одним дротом — контакт замикався, і апарат малював на смужці паперу лінію, коротку чи довгу, залежно від часу натискання. Можна подумати, що в алфавіті Морзе дві літери: коротка та довга (крапка й тире). Не зовсім: є пауза в 1 крапку — між знаками в букві, в 3 крапки — між знаками в слові і 7 крапок — між словами.
Ще одна кумедна подробиця: саму абетку Морзе вигадав не Морзе! Він побудував апарат для передачі сигналів, а те, яку букву позначає кожне їхнє поєднання, очевидно, придумав той самий Альфред Вейл. А потім німець Фрідріх Герке його роботу покращив з урахуванням частотності букв (пам’ятаєте «Золотий жук»?). Варіант коду Герке використовують і зараз.
ВИЗНАННЯ ТА УСПІХ
Не варто принижувати роль Морзе — його пробивна сила була не меншою за творчу міць. Він добився демонстрації свого винаходу міністрам США та президенту Ван Бюрену. Той вирішив усе перевірити — прошепотів Морзе на вухо кілька слів, той їх передав, і його помічник, який прийняв сигнал, прочитав: «Ворог близько» — це й казав президент. Усі були в захваті.
Але в нього вже були сильні конкуренти — англійці Вітстон та Кук зі своєю системою телеграфу. Морзе показав свій апарат у Парижі в Академії наук, отримав там патент, але американців це не надихало, і він чотири роки відверто бідував, абияк годуючись уроками живопису та створенням портретів на замовлення. Однак роботи не припиняв.
У 1843 році Конгрес таки виділив кошти на дослідну 60-кілометрову телеграфну лінію Вашингтон-Балтімор. Лінію прокладали не під землею, а повітрям, використовуючи як ізолятори порожні скляні пляшки. Було багато технічних проблем, все будівництво часом було на межі зупинки, але енергія Морзе та його команди долала все.
24 травня 1844 року роботу закінчили, і Морзе особисто передав із зали Верховного суду у вашингтонському Капітолії цитату з Біблії — «Дивні справи Твої, Господи!» (Числа, 23, 23). Альфред Вейл на вокзалі Балтімора отримав повідомлення і без проблем його прочитав. Все працювало, і вже за рік приватні інвестори дотягли лінію з Балтімора до Нью-Йорка.
АПОФЕОЗ
1853 року суд ухвалив, що всі користувачі телеграфу повинні платити Морзе авторські відрахування, і той розбагатів. А в 1858 році 10 великих європейських держав спільно вручили Морзе 400 000 франків за його винахід. Приємно бачити, коли країни об’єднуються не для спільних капостей, а для гідної справи…
Іспанія нагородила його орденом Ізабелли Католицької, Данія — другим за значенням у цій країні орденом Даннеброг, Франція зробила його кавалером Почесного Легіону, Португалія вручила свій вищий орден Башти і Меча… У наш час список його нагород поповнився 1970 року іменем кратера на зворотному боці Місяця, а 2002 року — ім’ям астероїда 8762.
На схилі років Морзе став філантропом, причому допомагав і бідним художникам — зрозуміло… Він став одним із засновників та опікунів відомого коледжу Вассар, який представляв США на Всесвітній виставці 1867 року в Парижі. А його винахід охоплював світ, перетнув океан із трансатлантичним кабелем, а вже після появи радіо рознеслося всюди.
У 1872 році він тяжко захворів. Коли лікар його вистукував, Морзе запитав у нього: «Ось так ви, медики, телеграфуєте про смерть?» На жаль, він мав рацію. Його земне життя закінчилося, і почалося інше — вічне. І зараз, коли з’явилися інакші, більш досконалі засоби зв’язку, ми пам’ятаємо Морзе, а також те, як багато він зробив для світу.
КРАПКА — ТИРЕ…
Німецький професор Шмідт у 1852 році демонстрував дію апарату Морзе султану Абдул-Хаміду II, рідкісного розуму чоловікові. Той прийшов у таке захоплення, що вручив йому орден як найкращому у світі фокуснику… Не пошкодував султан ордена Слави і для самого Морзе.
Символом антифашистського опору П’ята симфонія Бетховена стала не даремно. Справа в тому, що її знаменитий початок (три короткі ноти й одна довга) відповідає в азбуці Морзе букві v, початку слова victoria — «перемога».
Близько 100 років міжнародна азбука Морзе залишалася без змін. Але 2004 року до неї внесли новий символ — для знака @, або «ет» (ми говоримо «собака»), без якого не надіслати адреси електронної пошти.
У середині ХХ століття в Канаді так багато людей знали азбуку Морзе, що водії на вулицях завели манеру лаятись комбінаціями коротких і довгих гудків, не вибираючи виразів. Перехожі, які теж знають азбуку Морзе, були дуже незадоволені, і поліція вжила заходів…
На одному телешоу провели змагання між радистами та звичайними підлітками, хто скоріше передасть повідомлення — підлітки СМС-ками чи радисти морзянкою. Радисти перемогли з великим відривом — адже рекорд швидкості морзянки зараз сягнув 300 знаків за хвилину.
