БОРИС БУРДА: як почути будь-який підозрілий звук
Джерело фото: twitter.com
УВАГА — ПИТАННЯ!
Знаменитий лікар Григорій Захар’їн, увійшовши до кімнати хворого, наказував негайно винести з неї клітки з птахами і зупинити маятники у годинника. Тільки після цього він діставав цей новомодний прилад. Який саме?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Стетоскоп — він намагався позбутися будь-яких перешкод тому, що чув.
ВУХАМИ
Людина, по суті, являє собою класичний зразок «чорної скриньки». Що в неї всередині, без спеціального обладнання, винайденого тільки нещодавно, лікарям не було видно, оскільки шкіра абсолютно непрозора. Але за тим, як «чорна скринька» реагує на той чи інший вплив, зокрема які звуки видає, можна судити багато про що.
Це знали навіть перші у світі лікарі, наприклад, той, що заслужив почесне прізвисько «батька медицини» — великий Гіппократ Косський, який жив приблизно 2500 років тому. Він був одним із перших людей, які наважилися сказати, що хвороба — це не покарання богів, а природне явище, і для боротьби з нею можна не тільки молитися, а й лікуватися.
Гіппократ говорив, що смерть приходить через троє воріт — серце, мозок, легені. І для того щоб раніше виявити будь-які проблеми в легенях, він використовував найпростіший засіб — уважно слухав шуми, що виникають під час людського дихання, і вловлював у них ознаки хвороби, аби почати лікувати її раніше. Начебто він робив таке першим у світі…
Саме Гіппократ уперше описав такі методи обстеження хворих, як пальпація, вистукування і, звісно ж, вислуховування — без усяких приладів, просто вухами. Специфічний шум, що виникає при гідротораксі легень, коли в порожнині плеври одночасно перебувають рідина й газ, і зараз називають «шум плескоту Гіппократа».
Наступники Гіппократа розвивали його методику. Великий лікар початку нашої ери Аретей з Каппадокії, якого «Британіка» називає другим після Гіппократа за застосуванням проникливості та етики в мистецтві лікування, поширює технологію вислуховування з легень на серце, отримуючи інформацію про стан хворого ще й за допомогою серцевих шумів.
КРОК ЛІВОРУЧ-ПРАВОРУЧ — ВТЕЧА…
А ось із вдосконаленням цих корисних методів справа була гіршою. Медицина виявилася наукою вкрай відсталою, надмірно шанобливою до авторитетів давнини. Вчення Гіппократа та його знаменитого римського продовжувача Галена зводилося в абсолют, ставало незаперечним авторитетом, і студенти-медики клялися вірити лише їм і більше нічому.
Деякі помилки античних авторитетів були просто кричущими. Сам великий Арістотель стверджував, що у жінок на 4 зуби менше, ніж у чоловіків (чого вартувало просто перерахувати?). Не менш великий Гален запевняв, що артеріями тече не кров, а повітря. І критикувати це було не можна — за неповагу до авторитетів могли й у безбожництві звинуватити!
Чудовий середньовічний лікар Андреас Везалій виявив понад 200 явних помилок у працях Галена. Але нічого, крім неприємностей, він за це не отримав. Його звинуватили в невігластві та неповазі до авторитетів, насильно відправили в небезпечне паломництво, щоб замолити гріхи, і на зворотному шляху на батьківщину він потрапив у корабельну катастрофу та загинув.
Так само і з вислуховуванням, яке називали латиною аускультацією, оскільки про нього писав Гіппократ, — його визнавали й використовували. Але з часів Гіппократа способи проведення цього дослідження абсолютно не змінювалися. Лікар прикладав вухо до грудей хворого і намагався почути в його диханні та серцебитті нездорові шуми. Виходило поганенько…
СИРОТА З БРЕТАНІ
Становище радикально змінила людина, якій доля здала настільки погані карти, що гірше годі й шукати. Він народився 1781 року в маленькому бретонському містечку Кемпер — і місце не визначне, і дата народження надто близько до часів великих змін (нам можна не пояснювати, що радіти з цього не варто). Звали його Рене Теофіль Гіацинт Лаеннек.
Гарне ім’я — можливо, й висока честь, але в житті поганий помічник. У 5 років він втратив матір, яка померла від невиліковного тоді туберкульозу. Сиріток міг би виховати батько, та це йому було абсолютно нецікаво — він поквапився і вмовив свого брата, священика й доктора наук у знаменитій Сорбонні, позбавити його цього клопоту, взявши дітей під свою опіку.
З дядечками маленькому Рене пощастило вочевидь більше, ніж із татком. Інший його дядько, Гійом Лаеннек, ректор Нантського університету і досить відомий лікар, помітив величезні здібності небіжа й вирішив дати дитині шанс. Рене записали в хорошу школу, а з 14 років він отримав можливість вивчати медицину в госпіталі Нанта. Це було дуже вдалим рішенням.
У 18 років Рене вже стає хірургом та обіймає посаду полкового лікаря в армії Наполеона. Служив він недовго, довчився в Парижі і вже 1804 року захистив дисертацію — до речі, про Гіппократа. Він видає цілу низку медичних праць, чітко описує безліч захворювань (зокрема, цироз печінки, який ще довго називатимуть «цирозом Лаеннека»).
Кар’єра здібного і працьовитого лікаря теж рухається більш ніж нормальними темпами. Він став головним редактором «Медичного журналу», вельми помітного тоді видання, потім його призначили головним лікарем великого госпіталю Неккера. Непогана кар’єра для сирітки з бретонської глушини, зароблена власною працею! Та головне ще попереду…
СПАСИБІ ДІТЛАХАМ І ТОВСТУШКАМ!
Що навело Лаеннека на вирішальний крок? Він сам згадує про це — йшлося про дитячу гру. Двоє дітей стали біля двох різних кінців колоди, і один з них притулив вухо до її торця, а другий почав дряпати протилежний кінець колоди шпилькою. Виявилося, що дерево чудово проводить звук — чутно було навіть краще, ніж без посередництва дерева…
І так уже склалося, що незабаром після цієї зустрічі Лаеннека запросили до проблемної пацієнтки — хворої на серце. Коли така справа, треба притулити вухо до органа, що страждає, і вислухати його — може, стане зрозуміло, що робити. Але панянка виявилася досить гладкою, об’ємні форми та жировий прошарок суттєво глушили звуки — як тут почути?
Проблемою стала й тогочасна мораль — притискатися своїм вухом (навіть через хустку, як тоді робили) до пишного бюста пацієнтки було непристойно. У ті часи, коли багато лікарів тягали із собою ляльку, щоб пацієнтки на ній показали, де їм болить (подивитися на пацієнтці було неприпустимим шокінгом!), лікаря за таке могли й на дуель викликати!
От тут Лаеннек і згадав бачені нещодавно дитячі ігри. Колоди в нього із собою не було, і він вчинив простіше: згорнув кілька аркушів паперу в трубочку, приклав до хворого органа, а до другого кінця трубки притиснув вухо. Він був приємно вражений — тони серця не просто прослуховувалися, їх було чути набагато чіткіше, ніж без цього корисного інструменту.
РАЗВИТОК ІДЕЇ
Користь від такого приладу була очевидною, і Лаеннек почав його вдосконалювати. Не згортати ж щоразу аркуші паперу в трубочку — треба було вибрати матеріал для нового знаряддя. Він пробує шкіру, скло, метал, а потім просто відпилює шматок від гобоя свого двоюрідного брата — працює добре, і він споруджує подібну трубку з горіха.
Як обдарований музикант, Лаеннек намагається записати почуті звуки за допомогою нот (до речі, розповідають, що та найперша паперова трубка була зроблена саме з нотного паперу). Це не прижилося, але точні назви, дані Лаеннеком різним шумам («шум хутряних міхів, що роздуваються», «амфорійне дихання», «котяче муркотіння» тощо), — закріпилися.
Придумали для нового приладу й назву. Спочатку Лаеннек іменував його просто «циліндр» — та він і був дерев’яним циліндром завдовжки 12,5 дюйма, приблизно зі шкільну лінійку. Але оскільки в медицині заведено користуватися стародавніми мовами, Лаеннек наділив свій прилад давньогрецьким ім’ям «стетоскоп» — дослівно «оглядач грудей».
Популярності набув новий різновид стетоскопа — не тверда трубка, а два гнучких гумових звуководи, з’єднаних не з лійкою, а з мембраною. Його стали називати фонендоскопом — «оглядачем звуку всередині». Потім виникли стетофонендоскопи, в яких є й воронка, і мембрана. Загалом, незабаром виявилося, що без них лікар як без рук.
У КОЖНОГО ЛІКАРЯ
Серед колег Лаеннека, звісно, були й скептики, але вони залишилися в меншості — користь нового винаходу була очевидна. Незабаром лікар без стетоскопа став рідкістю. Ще Шерлок Холмс говорив доктору Ватсону, що будь-хто впізнає в ньому лікаря, просто побачивши на його циліндрі шишку, яка вказує, куди він сховав свій стетоскоп. Носили стетоскоп і в тростині.
Лаеннек встиг написати та видати книгу про вигаданий ним метод. До кожного примірника книги першого видання додавався стетоскоп. На жаль, він недовго прожив — племінник-лікар, прослуховуючи його легені своїм стетоскопом, виявив типову картину туберкульозу, який ще не скоро навчаться лікувати. Проте його винаходу судилося довге життя.
Після того як виявилося, що стетоскопи потрібні ще й для дуже поширеного процесу вимірювання тиску, лікаря без стетоскопа взагалі було не знайти. Знаменитий доктор Бехтерєв, який часом приймав хворих до ночі, іноді навіть плутав свій стетоскоп із телефонною трубкою тих часів — підносив до губ і говорив: «Алло, Бехтерєв слухає».
Ось як важливо виявилося, побачивши дитячу гру, яка начебто нічого не давала ні розуму, ні серцю, поміркувати, чим вона тебе здивувала, і знайти, як її застосувати. Людина невпинно думає над проблемами, які розв’язує, і неодмінно зустрічає підказки, але помічає їх геть не завжди. Хто вміє їх помітити — той і залишається в історії, як Рене Теофіль Гіацинт Лаеннек.
НЕ ЛИШЕ МЕДИЦИНА
Взимку серед тірольських ялин відшукували ту, на яку сідали птахи, потім уважно прослуховували її стетоскопом і спилювали таким чином, щоб вона не впала, а обережно опускалася на землю. З такого дерева робили найкращі скрипки.
На жаль, стетоскоп служив не тільки лікарям. Зломщики сейфів часом крутили коліщатка їхніх барабанних замків, прослуховуючи їх стетоскопом — різниця у почутих звуках, виявляється, допомагала їм підібрати шифр замка.
Дружина Джона Леннона Йоко Оно свого часу створила інсталяцію, яка мала допомогти людині почути хід часу. Вона була дуже проста: під скляним ковпаком лежав механічний годинник, а поруч лежав стетоскоп. Бери та слухай.
Канадський композитор Річард Перрі написав оркестрову п’єсу For heart, breath and orchestra, яку кожен музикант грає у своєму власному темпі — за допомогою стетоскопа він керується ритмом свого серця. Прослухати її б не ризикнув…
Знають щось про стетоскоп навіть карикатуристи. На одній із карикатур лікар прикладає стетоскоп до голови пацієнта і каже йому: «Думайте. Не думайте…»
