БОРИС БУРДА: як посадити людей за кермо
Тамара Лемпіцька, Автопортрет у зеленому Bugatti, 1928 / one.bid
УВАГА — ПИТАННЯ!
Що саме для підняття продуктивності праці Генрі Форд почав установлювати не горизонтально, а під кутом у 30 градусів?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Сидіння унітазів у заводських туалетах — на таких зайвої секунди не засидишся!
НЕКВАПЛИВИЙ СТАРТ
Ще наприкінці XIX століття однією з найстрашніших загроз для майбутнього людства вважався, вибачте, кінський гній. Єдиний у ті часи більш-менш якісний транспортний засіб залишав на вулицях великих міст таку кількість відходів, що всі були впевнені — приблизно у 1930-му році середній рівень цього на вулиці становитиме щонайменше 2–3 метри.
Звичайно, зараз легко посміхатися і заявляти, що автомобілі з цим побоюванням покінчили. Але досить довго автомобілі ніяких особливих надій не пробуджували, і претензій до них було хоч греблю гати. Їх буквально десятиліттями вважали кумедним курйозом, малокорисною і небезпечною іграшкою для пихатих багатіїв, яких хлібом не годуй, а дай похизуватись.
Коли автомобілі тільки з’явилися, спеціальний закон Великої Британії наказував перед кожним із них крокувати спеціальній людині з червоним прапором — щоб не загрожували людям і не лякали коней. Крокувати перед автомобілем ця людина цілком встигала — максимальна дозволена швидкість на дорозі за цим законом була 6,45 км/год, у місті — вдвічі менша.
Ціни перших автомобілів були геть недоступні комусь, окрім багатіїв. Дивіться самі — щоб заробити на відносно дешевий Panhard-Levassor, робітник мусив віддати всю свою зарплатню майже за три роки, а за «Роллс-Ройс» — за 14 років, усю, до останньої копійки. І тільки на початку XX століття таке становище суттєво змінилося на краще.
ЧЕРЕЗ ПАТЕНТНІ ВІЙНИ
Батьком «транспортної революції», хоча до зльоту популярності електромобілів залишалися десятиліття, став головний інженер «Електричної компанії Едісона» Генрі Форд. Винайдений ним бензиновий автомобіль жодного стосунку до його роботи не мав — він його сконструював у вільний від основної роботи час, як хобі, і вирішив налагодити випуск.
Відразу ж він зіткнувся з труднощами. Винахідник Селден ще 1879 року запатентував автомобіль — без подробиць, найпростіші основні принципи. Але йому вдалося отримати судове рішення, згідно з яким усі виробники автомобілів мали купувати в нього ліцензію! Це при тому, що побудувати автомобіль за цим патентом було не можна…
Форд зрештою збунтувався і судився з Селденом 8 років. Суд він програв, та апеляція до Верховного суду роз’яснила, що патент Селдена захищає лише автомобілі, повністю описані в ньому. Щось додано — і патент не діє! Це рішення, що не дало Селдену отримувати свій відсоток з будь-якого автомобіля, розв’язало руки не тільки Форду.
Акуратний і послідовний Форд проєктував щодалі нові моделі автомобілів, присвоюючи кожному буквений індекс. Першим, звісно, був «Форд-А». Потім пішло за алфавітом… Деякі моделі були вдалішими за інші, скажімо, за 1906 рік вдалося продати 2194 штуки — тоді це було великим успіхом… Але скоро ця цифра здасться просто смішною!
«ЖЕРСТЯНА ЛІЗЗІ»
У 1906 році на заводі Форда в Дірборні завели секретну майстерню, доступ до якої мали небагато людей. Хазяйнували в ній два угорських іммігранти — Йожеф Галамб та Еген Фаркаш. Під їхнім керівництвом виникла двадцята модель Форда, що отримала в якості індексу 20-ту літеру англійського алфавіту — Т. У 1908 році почався її випуск — він тривав 19 років.
Головними принципами моделі Т були простота, доступність і дешева ціна. Все зайве було прибрано, спочатку не було навіть бензонасоса, і їхати вгору цій машині доводилося заднім ходом, щоб бензин стікав у мотор. Коли Форд з’ясував, що в цій машині ніколи не ламається тільки центральна цапфа переднього моста, він велів її погіршити — навіщо даремно витрачатися?
Одним із найважливіших чинників дешевизни «Форда-Т» став перевідкритий ним винахід венеціанських корабелів XV століття — конвеєр. Коли машину збирали на місці, на це йшло майже півдня, конвеєр зменшив цей термін більше ніж удвічі. Незабаром на заводах Форда стали будувати 2 конвеєри — для робітників вищого зросту і робітників нижчих, щоб кожному було зручно.
Марка, яка швидко набирала популярності, незабаром отримала в народі прізвисько Tin Lizzy — «Жерстяна Ліззі». Слово «Ліззі» було найпоширенішою кличкою робочого коня. І справді, «Форд-Т» став популярним і загальнодоступним робочим коником. Через 10 років після початку випуску цієї моделі вона склала половину автомобілів усієї країни.
РОБІТНИКИ ФОРДА
Щоб виробити стільки машин, потрібно було багато робітників — і неабияких. Невдовзі після початку збирання «Фордів-Т» на конвеєрі, 1914 року, заробітна плата робітника на конвеєрі стає суттєво більшою за середню по країні, менше ніж 5 доларів на день не платили нікому — а тогочасний долар був дороговартісний, і Форд міг наймати найкращих.
Цим промисловець не обмежився — його робітники могли навіть брати участь у розподілі прибутків заводу, якщо не порушували численних обмежень (не зловживали алкоголем, не грали в азартні ігри, не мали заборгованостей за аліментами тощо). Щоправда, дещо пізніше, 1922 року, він пом’якшив вимоги щодо контролю поведінки працівників.
Висока зарплата робітників Форда дозволяла їм купувати вироблені ними машини, що теж приносило дохід. Ціна «Форда» неухильно знижувалася: у 1910 році він коштував $900, а в 1925-му — лише $250, мінімальна зарплата всього за 3 місяці (а скільки треба працювати Вам, щоб купити автомобіль?). Колегам Форда теж, звісно, довелося піднімати зарплати…
Показовою є розповідь про те, як Хрущов відвідав завод Форда і запитав, навіщо стільки працівниць миють вікна — користі для виробництва від цього небагато. Кажуть, Форд відповів йому, що крізь чисті вікна його робітники бачать біля прохідних черги безробітних, охочих влаштуватися сюди працювати, а це вочевидь корисно. Можливо, це апокриф, але дуже вже показовий…
ФОРДИЗМ ЯК ІДЕОЛОГІЯ
Заводи Форда стали не тільки виробництвом, а й ідеологемою. Італійський комуніст Антоніо Грамші навіть ввів у політекономію термін «фордизм» — висока стандартизація, поділ праці, організація виробництва навколо стрічки конвеєра. А в СРСР існувало гасло: «Соціалізм — це радянська влада плюс фордизація промисловості».
Низку успішних виробничих рішень почали порівнювати з ідеями Форда — скажімо, ідею Мілтона Херші випускати недорогий плитковий шоколад без начинки, що став популярним серед споживачів, або знамениту «маленьку чорну сукню» Коко Шанель — теж таку, що довго експлуатується, недорогу, розраховану на широкий ринок і, звісно, чорну…
До речі, автомобілі Форда спочатку були різнокольоровими, і лише в 1914 році всі стали чорними. Кажуть, що Форд сказав: «Споживач може вибрати «Форд-Т» будь-якого кольору, якщо цей колір чорний». Найімовірніше, так вчинили, бо тільки чорний японський лак встигав висохнути за час проходження машини конвеєром. Проблемою це не стало…
Принципами Форда не всі захоплювалися. В одному зі своїх есе Джордж Орвелл побоюється, що в тоталітарній державі книжки плануватимуться бюрократами і стануть однаковими, як «Форди-Т». А ось комуніста Дієго Ріверу це не дуже лякало, і він із захопленням писав про робітника, у квартирі якого висіли портрети Маркса, Леніна і Форда.
Вершиною обожнювання фордизму став роман Олдоса Гакслі «Який чудесний світ новий!». Його герої на Форда просто молилися, кажучи замість «Our Lord» («Наш Господь») — «Our Ford», хрестячись знаком у вигляді літери Т і називаючи славнозвісну вежу Big Ben — Big Henry. Це, звісно, сатиричне перебільшення, але воно виникло не на порожньому місці…
Утім, смішно заперечувати велике значення геніальної розробки Форда — це вона поставила спочатку всю Америку, а потім і весь світ на колеса. Автомобіль, випущений з 1908 по 1927 рік більш ніж 15-мільйонним накладом, вочевидь заслужив свою славу. Тільки 1972 року цю кількість вдалося перевершити — не менш відомому Volkswagen Beetle. Хто наступний?
