Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney
УВАГА — ПИТАННЯ!
Домогосподарки з Гавайських островів використовують цей пристрій під час попереднього етапу приготування восьминогів. Що це?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Пральна машина — без неї відбити восьминога дуже важко. Звісно, порошок і мило при цьому не додають…
НОСИЛИ Б ЧИСТЕ, ТА ДЕ ВЗЯТИ?
Одежу винайшли дуже давно, і було достатньо часу зрозуміти, що довго носити одні й ті самі речі доволі шкідливо — вони стають брудними, неприємними та липкими. Утім, досить швидко помітили, що, коли брудний одяг помістити у воду, бруд кудись дівається. Так з’явилося прання, але скоро з’ясувалося, що це процедура складна й трудомістка.
Найбільш гідно в цій ситуації повелися індуси — з давніх часів і практично до наших днів прали в Індії чоловіки, сильніші фізично. Бити замочену білизну з усієї сили об величезні камені — справа важка, вочевидь не для жінок. Але чоловіки інших народів цього не прийняли — мовляв, і так багато роботи, а прання — скоріше домашня, жіноча справа.
Давньогрецькі жінки рили в глині спеціальні ями, наливали туди воду, кидали брудний одяг і довго його там топтали, а потім розкладали на прибережній гальці, де його омивав прибій. Зрозуміло, без мила — його вважали занадто дорогим і почали застосовувати для прання вельми пізно. У Стародавньому Єгипті користувалися при пранні содою та лугом.
А в Римі вважали за краще прати, міль пардон, сечею. Заливали брудні речі, відстоювали, м’яли, потім зливали, заливали водою, знову м’яли і зливали, потім розстилали на плоских каменях, відбивали праниками, полоскали і сушили, а потім ще розгладжували під спеціальним пресом. Іноді сухі речі ще й обробляли щітками зі шкірок їжаків — це ми загубили!
Дещо краще заощаджували зусилля приморські народи — там було заведено прив’язувати брудний одяг мотузкою до човна чи судна, а тоді відправляти в плавання: може, бруд змиється… Зазвичай цю роботу, радше чоловічу, завершували жінки, віддраюючи забруднення, що залишилися, мокрим піском. Чи був плавзасіб першою пральною машиною? Хтозна…

ПЕРШІ СПРОБИ
Прання виявилося справою вкрай необхідною і обурливо трудомісткою, тож питання, чи не можна зробити його якось легшим і простішим, хвилювало багатьох віддавна. Пишуть, що схема першої механічної пральної машини була ще в записниках Леонардо да Вінчі. Але чи багато ви знаєте технічних ідей, які в цих записниках не знаходили?
Іноді як черговий крок до механізації процесу прання згадують ще один давній винахід, що поширився приблизно у XVIII столітті, — пральну дошку з її хвилястою поверхнею. Це, мабуть, натяжка — у кращому разі її можна вважати просто ще одним різновидом ємності для прання. З’явилися також праники для прасування та віджимання випраного одягу.
Але перший патент на пральну машину зареєстрували в США наприкінці XVIII століття, він датований 28 березня 1797 року. Натаніель Бріггс із Нью-Гемпшира закріпив свої авторські права на пристрій, що являв собою дерев’яний ящик, у якому оберталася рухома рама. Кинув туди брудний одяг, додав мийну речовину — і крути ручку!
Американський розмах не затримався на такому простому способі прання. Під час золотої лихоманки в Каліфорнії заповзятливий золотошукач вигадав величезну пральну машину, яку приводили в дію цілих 12 мулів! Ймовірно, це була перша у світі платна пральня — золотошукачі не в захваті від прання…
А 1851 року американець Джеймс Кінг запатентував свою пральну машину, дуже схожу на найпростіші сучасні зразки — все так само, але мотора немає, треба ручку крутити. Ідея остаточно оформилася, слідом за Кінгом багато хто пропонував свої варіанти подібних пристроїв — залишилося тільки почекати їхнього промислового випуску.
Це започаткував Вільям Блекстон зі штату Індіана — він спорудив свій варіант пральної машини як подарунок на день народження коханої дружини. Оскільки подарунок дуже сподобався, він вирішив, що йому можуть зрадіти й інші пані, та почав його серійне виробництво, пропонуючи свій агрегат за помірною ціною — $2,5 за штуку.

НОВІ ІДЕЇ
Та це все були пральні пристрої або апарати… А ось англієць Генрі Стіннес випустив саме пральну машину — її не треба було рухати руками, для цього слугував паровий двигун. Вона багато чого вміла: могла замочувати, прати, полоскати, вибілювати, сушити і крохмалити білизну. Проте була такою величезною, що в житловому будинку не вміщалася…
Нечисленні машини з бензиновим двигуном не прижилися — чим вже точно не має пахнути білизна, так це бензином. Але 1908 року американець Алва Фішер створив першу пралку з електродвигуном. Усі її механізми були відкриті, шуміли та загрожували травмами, зате нічого не треба було крутити — потягнув за важіль, і почалося прання!
А ще раніше, 1900 року, німець Карл Міле раптом додумався до того, що олійниці, які він випускає, по суті, роблять те саме, що й пральні машини — перемішують рідину, — трохи їх видозмінив і почав продавати домогосподаркам. Успіх виявився грандіозним і довготривалим — фірма Miele і зараз серед лідерів із випуску побутової техніки.
До речі, Карлу Міле взагалі дуже пощастило — незабаром після початку масового випуску його пральних машин вони стали затребуваним товаром у сільській місцевості, і не тільки в Німеччині — мода на ці агрегати дійшла навіть до Сибіру! Так підвищилася культура побуту селян? Не зовсім: вони зметикували, що можна використовувати ці машини як олійниці…
Електромотори не вміли змінювати швидкість обертання. Білизна могла намотатися на хрестовину, яка їй заважала, і перевантажити мотор. Американець Джек Міллер запропонував замінити хрестовину на активатор — диск із виступаючими ребрами, що перемішує воду, а не білизну. Вони конкурували з машинами барабанного типу, в яких обертався сам барабан з білизною.
Пізніше відпала потреба самому наливати воду — пралки стали оснащувати електричними насосами для набору води та її відкачування. А приблизно в 30-ті роки у пральної машини з’явився електронний таймер — на який час роботи захочеш її поставити, стільки вона й пере! Тонку тканину переш менше, грубу — більше.

КРОК ЗА КРОКОМ
Прачка до середини ХХ століття була однією з найбільш затребуваних професій. Скажімо, для китайців, які емігрували до США, прання було одним із найпростіших і найважливіших способів заробити на життя. Але пральні машини змусили дуже багатьох шукати іншу роботу. Прачки у світі практично зникли — «залізні колеги» вижили їх із бізнесу.
Щоправда, 1937 року відкрився перший ландромат — механічна пральня, куди кожен міг прийти і за помірну плату сам випрати свій одяг у пральних машинах. Що цікаво, у країнах Заходу ландромати досі популярні, хоча пральних машин там для всіх вистачає — багато хто вважає, що користуватися ландроматами зручніше і навіть дешевше.
До речі, не варто цьому дивуватися — для багатьох категорій населення це цілком логічно й розумно. Наприклад, для студентів — купити пральну машину для встановлення в гуртожитку здається мені проблематичним. Для тих, хто винаймає квартиру і змушений часто переїжджати, теж простіше відвідати ландромат, ніж перевстановлювати свою машину в новому будинку.
Я ще застав машину з валками для віджимання, аж до того, що сам цю ручку крутив. Але в її конструкції вже був зроблений черговий крок — віджимання здійснювала центрифуга. Спочатку вона була окремо від барабана самої машини, потім її роль почав виконувати сам барабан — він просто обертався швидше. Шкода — я підлітком так радів, що допомагаю батькам, крутячи ручку валків…
Взагалі, пральна машина — це практично хрестоматійна ілюстрація мудрого португальського прислів’я: «Максимальних результатів досягають невеликими, але постійними зусиллями». Ціла низка винахідників послідовно її вдосконалювала, додавала нові корисні функції і в підсумку зробила її практично незамінною у господарстві.

ВПЕРЕД ДО ДОСКОНАЛОСТІ
А 1947 року ті ж американці — лідери у пранні — випустили повністю автоматичну пральну машину. Кинув брудний одяг, натиснув кнопку — і вона сама замочує, пере, ополіскує та віджимає. Ба більше, цю машину незабаром оснастили різними режимами прання — для різних видів одягу.
До СРСР ця ідея дісталася 1975 року, але радянська машина-автомат «Волга-10» споживала стільки струму, що перепалювала пробки. У 1981 році купили італійську ліцензію і стали випускати машину «Вятка-автомат». Коштувала вона приблизно, як два кольорові телевізори, але купити її досить довго можна було тільки «по блату» — така вона була популярна!
Коли мої друзі купили собі «В’ятку», і я здивувався таким витратам, вони сказали мені: «Знаєш, якби зламався холодильник, ми, звісно, викликали б майстра, але якщо зламається «В’ятка», ми готові кілька місяців харчуватися хлібом із пісною олією, щоб її негайно полагодити або купити нову». Я задумався і купив «Вятку» собі — пропрацювала 9 років без збоїв!
Залишилася ще одна операція, не освоєна пральною машиною, — сушка. Поки що воліють робити це в окремій машині, подібній до пральної за розміром. Це вже прижилося і цілком зручно — по собі суджу: моя дружина була дуже щаслива, коли така сушильна машина у нас з’явилася. А зробити так, щоби пралка ще й сушила, можна? Вже є такі…
Утім, сучасна пральна машина вже перестала бути окремим агрегатом — вона дедалі частіше стає частиною цілої системи «Розумний дім» і управляється навіть не своїм власним комп’ютером (це вже досягнуто), а нами ззовні. Уже нічого не варто наказати їй почати прання в заданий час по мобільнику. Може, вона і прасувати навчиться? Було б чудово…
ТРАПЛЯЄТЬСЯ Й ТАКЕ…
Для бідних країн німці придумали прогумовану кулю з кришкою. У неї кладуть одяг і мийні засоби, наливають воду, загвинчують і віддають діткам пограти у футбол — ті поштовхають її ногами годинку-другу, і все чудово випереться.
Деякі американські ландромати забезпечені написами: «Людей у машини не класти!» Навіщо? А були випадки, коли деякі турботливі матусі намагалися випрати своїх діток, а потім звинувачували ландромат, що не попередив так не робити…
Іспанець Едуардо Сегура 2002 року отримав Ігнобелівську премію за створення пральних машин для котів і собак. Чи гідний він нагороди за даремний винахід? Адже він продає ці машини по $20 000 за штуку, і є попит…
У 1957 році завод, що випускав літаки Ту-104, отримав завдання випускати й пральні машини. Багато інженерів обурювалися: «Чи годиться нам займатися цією нісенітницею?» Тоді директор зобов’язав кожного співробітника разочок допомогти дружині випрати, і заперечення зникли.
А ось у космосі пральна машина поки що не працює. Американські астронавти носять білизну по три дні, а потім просто викидають її з іншим сміттям у відкритий космос. Але «Проктер енд Гембл» уже почала розробку космічної пралки. Навіщо трусам пропадати?