БОРИС БУРДА: як дійсно добре приховати таємницю
Гравюра XIII століття, що зображує катапульту для метання «грецького вогню». Гравюра з Harper’s Magazine, 1869 / wikipedia.org
УВАГА — ЗАПИТАННЯ!
Найпотужніша секретна зброя Візантії, яка неодноразово дозволяла їй розгромити морські сили переважаючого противника, після XIII століття перестала згадуватися у документах, хоча потреба в ній тільки зросла. Що ж, на думку науковців, призвело до її зникнення?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Саме підвищена секретність — державу спіткала ціла низка нещасть, знавці загинули, а записи робити не можна було!
АБСОЛЮТНА ЗБРОЯ
Страхітливе оповідання чудового фантаста Роберта Шеклі «Абсолютна зброя» описує, як і годиться у рамках жанру, її граничну версію — дещо незрозуміле, що знищує всіх і все в таборі ворога, якому не можна протистояти. Такого, на щастя, ніколи не було, а от щось подібне виникало в історії неодноразово, причому в далекі від сучасності епохи.
Схожою за властивостями зброєю було свого часу залізо, яке приблизно 3000 років тому навчилися виплавляти хатти (їх ім’я і техніку успадкували хетти, які їх завоювали). Залізний меч просто перерубував бронзовий, і воювати з народом, що володів залізною зброєю, було для носіїв бронзових мечів справою вкрай складною і небезпечною.
Абсолютною зброєю практично офіційно визнали й арбалет. Обладунки добре захищали від стріли з лука — вразливими були тільки спайки панцира, а в них спробуй-но влучити! А арбалет пробивав що завгодно в будь-якому місці. Дійшло до того, що спочатку Другий Латеранський собор, а потім папа Інокентій III взагалі заборонили застосовувати арбалет проти християн…
Досяг цього статусу і довгий валлійський лук — у всякому разі, під час Сторічної війни. Найбільші її битви — Кресі, Пуатьє, Азенкур — всі проходили за схожим сценарієм: переважаючі сили латної кінноти мчать в атаку, а британські лучники розстрілюють їх, як паперові мішені, навіть не даючи до себе наблизитися. Хіба не абсолютна зброя?
СМЕРТОНОСНИЙ ВОГОНЬ
Абсолютною зброєю обзавівся також візантійський флот, причому в дуже потрібний момент. Сторічна боротьба Візантії та Ірану закінчилася досить несподівано — воїни ісламу, що раптово з’явилися, розбили сухопутні армії тих і інших, захопили Іран, але не спромоглися взяти Константинополь. Мінімум два арабські флоти в 673 і 718 році просто спалили вщент.
Як же їм вдалося таке? Всі сходяться на тому, що це заслуга біженця із захопленого арабами Геліополя (нині Баальбек), на думку «Британіки», еллінізованого єврея. У тому ж 673 році він показав імператору Костянтину IV Погонату своє відкриття, і незабаром величезний арабський флот за лічені години перетворився на купу згорілих дров.
Непереливки було й давньоруському князю Ігорю, який 913 року на тисячах лодій подався грабувати Константинополь. Назустріч йому вийшли всього 15 грецьких хеландій, і їх вистачило — більшість кораблів Ігоря були спалені незрозумілим полум’ям, люди в обладунках кидалися у воду і, звичайно, тонули, лише Ігор з декількома кораблями встиг врятуватися.
Цю жахливу зброю, від якої тоді не було жодного захисту, всі називали вогнем, але по-різному: імператор Костянтин VII — вологим, імператор Лев VI — обробленим, історик Йосип Генезій — військовим, полководець Никифор Уран — блискучим, літописець Феофан — морським… Але частіше за інші зі зрозумілих причин вживалася назва «грецький вогонь».
ЩО ЗАЛИШИЛОСЬ
Ця зброя була надзвичайно небезпечною. Загасити цей вогонь водою було неможливо — на воді він чудово горів, причому з такою температурою, що плавився метал. З обшивки ворожого корабля вогняна рідина не стікала, а, навпаки, прилипала до неї. Тільки через століття цей вогонь навчилися гасити піском або оцтом, та й то без особливих гарантій успіху.
Основних способів його застосування було два. По-перше, цю жахливу суміш метали у ворога в закритих керамічних посудинах за допомогою спеціальних довгих жердин. По-друге, на грецьких кораблях встановлювали хитромудрі пристрої, які за допомогою спеціальних труб — сифонофорів — били по ворогу струменем палаючої рідини довжиною до 25–30 метрів.
Візантійська принцеса Анна Комніна пише, що ці труби мали вигляд голів левів або драконів із позолоченої бронзи чи заліза, таких моторошних, що на них було страшно навіть дивитися, і кидали вони вогняні струмені за допомогою секретних механізмів. Про них збереглося досить багато відомостей, і таємниць щодо їх будови для нас немає — ось і можлива схема.
А от склад цієї рідини наші науковці відтворити не можуть. Вважають, що її компонентами могли бути нафта, сірка, селітра, негашене вапно, рослинні олії і смола. Ось, наприклад, один із старих рецептів: 1 частину каніфолі, 1 частину сірки, 6 частин селітри розчинити в лляній або лавровій олії. Гарний рецепт, але, як і решта, не працює…
ЦІЛКОМ ТАЄМНО
Те, що склад грецького вогню не обговорювали на кожному кроці, зовсім не дивно — будь-яка країна не буде рада потраплянню таких відомостей до ворогів. Але зазвичай секрет швидко перестає бути таким — чи то ченці вивезуть кокони шовкопряда з Китаю в порожнистих посохах, чи то японці просто куплять у португальців пару пістолетів і скопіюють, так чи інакше…
А ось секрет грецького вогню так і залишився візантійським. Боязкі спроби хрестоносців або сельджуків відтворити щось подібне завжди залишалися малоуспішною імітацією. До речі, відомості про наявність подібних сумішей у ассирійців, родоських греків або китайців часів династії Хань теж досить ненадійні — до Каллініка нічого подібного не було!
Особисто імператор Костянтин VII у наказі синові звелів не розкривати цю таємницю нікому, і на будь-які благання відповідати, що таємниця дарована його тезку Костянтину I ангелом, і хто її видасть, з тим цей ангел зробить таке, що й сказати страшно. А його колега імператор Лев VI наказав виготовляти цю пекельну суміш лише у таємних місцях під вартою.
Посвячені знали, що їхня праця буде чудово оплачена, проте за найменшої спроби продати комусь секрет кара одна — смерть. Причому не тільки для них самих, але й для їхніх близьких, що стали заручниками, відповідальними за їхню поведінку. Якщо в чомусь Візантія і була досить ефективною, то це в мистецтві зберігати таємницю — її так і не було розкрито.
БИЙ СВОЇХ, ЩОБ ЧУЖІ ЛЯКАЛИСЯ
Поки імперія хоч якось функціонувала, все більш-менш було гаразд. А під час великих потрясінь складний механізм зберігання таємниць раптом запрацював занадто добре, і секрет став секретом навіть для самих візантійців. Найбільшою трагедією країни було взяття столиці хрестоносцями 1204 року — чому ж грецький вогонь їм не завадив?
Причина проста й сумна — секрет був утрачений. Досекретничалися. Пишуть, що під час штурму Константинополя турками грецький вогонь греки таки використовували, але чому ж він завдав туркам так мало шкоди? Можливо, склад самого грецького вогню все ж вдалося зберегти, а от відомості щодо його метання на більш-менш пристойну відстань — ні?
Втім, була й ще одна причина, через яку втрачений секрет не спробували відтворити за будь-яку ціну. У грецького вогню було слабке місце — дальність. Що то навіть 30 метрів польоту вогняного струменя у порівнянні з дальністю пострілу найпримітивнішої тодішньої гармати? Смішно й порівнювати. А гармати у турків кидали ядра вагою у чверть тонни на 1600 метрів…
Втім, у пізніші часи загублений рецепт не раз намагалися відновити. Кажуть, що в 1759 році французький артилерист Дюпре у присутності короля кинув бочку з грецьким вогнем у шлюп — і той згорів! Король нібито викупив у Дюпре всі його папери та знищив, а сам Дюпре незабаром був убитий невідомо ким. Живі перекази, а віри їм не ймеш.
Зараз ніхто й пальцем не поворухне, щоб відкрити стару таємницю, крім невтомних реконструкторів, — по-перше, з’явився напалм, а по-друге, існує жахливіша перешкода: нерентабельно! Та все одно цікаво — втрачені таємниці завжди викликають цікавість. Наразі отримати навіть щось схоже не вдалося нікому. А може, й не треба?
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
