Ілюстрація: Андрій Саділов. Київ. Олія, оргалiт, 20×30 см, 2022 / Facebook «Сіль-Соль»
Ця коротка стаття чимось схожа на повітряний замок. Не в тому сенсі, що вона говоритиме про щось фантастичне й нереальне. Йдеться про те, що зараз уся ситуація в Україні (очевидно), а також у світі (поки що приховано) — перебуває на лезі бритви, у рівній і невизначеній мірі готова похитнутися або в бік майбутнього відродження, або в бік краху, причому краху не лише України, а й усієї західної цивілізації. І я не перебільшую.
Отже, я збираюся говорити про можливий, імпліцитно прихований в українській культурі та історії, сенс. Той сенс, який, на жаль, проявлявся лише зрідка, ненадовго і в нерозвиненій, зародковій формі.
Почну з абсолютно неполіткоректної і навіть крамольної думки. Степан Бандера, при всіх його заслугах, був абсолютно помилково обраний як символ України. Він уособлює собою варіант авторитарної моделі спротиву.
Безперечно, це було обумовлено тим часом, але справа в іншому. Подібна модель — спротиву або управління — є абсолютно неорганічною та нежиттєздатною для України.
Протягом усієї історії України будь-які спроби сформувати суспільство і державу владної вертикалі (ієрархічного типу) провалювалися. Або через неефективність, або через постійно виникаючі внутрішні конфлікти (згадаймо — на двох українців три гетьмани).
У чому ж справа? Я бачу, що проблема у спробах України не враховувати, ігнорувати, точніше, майже не знати власну природу. Те, що за історичною сценою інтегрується в соціально й культурно значущий сенс, — це принцип самоорганізації та мережевої структури суспільства.
Майже ідеальним еталоном принципу самоорганізації був мандрівний філософ Григорій Сковорода. Мислитель поза системою, поза жорсткими соціальними ролями, поза сумнозвісною «залежністю від суспільства».
Філософ, який гнучко й динамічно створює свій унікальний простір, що виріс до рівня багатосвітового універсуму. Особистість, яка завжди приховує в собі потенціал іншого, — ось той скарб, який несе в собі українська культура — і який, на жаль, досі не осмислила, ба більше, не реалізувала.
Соціальна мережа — що це, як не унікальний досвід Нестора Махна? Неієрархічні зв’язки кожного з кожним, які дозволяють створювати точні та ефективні асиметричні відповіді на загрози. Так, цей досвід Махно втілив із багатьма вадами та спотвореннями через низку причин. Але важливим є ядро цього досвіду.
Який урок ми можемо — якщо можемо — винести з цих прикладів? Передусім нам необхідно шукати ті методи вирішення, які виникають із децентралізації, самоорганізації в умовах хаосу.
Нам потрібно максимально уникати централізованих, жорстких рішень «в лоб» — це шлях до катастрофи. Завжди створювати асиметричні унікальні відповіді на тяжкі, загрозливі виклики. Бути подібними до води, яка обтікає перешкоди.
Наголошую: діяти так, бо така природа прихованих сенсів української культури. І нарешті відкинути згубний комплекс саморуйнування. За Україну треба не вмирати, а жити.
