БОРИС БУРДА: як зручніше довезти свої пожитки
Джеймс Поллард. Карета Лондон — Ферінгдон, що проїжджає повз Бакленд-Хаус, Беркшир, 1835 / wikipedia.org
УВАГА — ЗАПИТАННЯ!
Бунін писав, що це найближчий, найінтимніший друг людини, особливо в дорозі, вибір якого вимагає великого розуму, розрахунку, досвідченого й пильного ока, здатності багато чого передбачити і зважити. А грецький король Георг II, якого неодноразово виганяли з країни, стверджував, що це найважливіша для нього річ. Про що вони так говорили?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Про валізу.
ДАЛЕКІ ПРАЩУРИ
В
ідтоді як людина почала подорожувати, їй знадобилося щось для розміщення речей, потрібних у дорозі. Перше, що використовували для цієї мети стародавні мандрівники, був мішок — спочатку зі шкіри, потім зі щільної матерії. Але вже в Стародавньому Єгипті навчилися споруджувати міцніші й солідніші ємності — там виникли перші скрині.
Скриню тягати важко, проте її складніше вкрасти або зламати. Крім скринь стаціонарних, які тоді виконували функції шаф і комодів, з’явилися й дорожні скрині — прийнятних розмірів для перенесення, що були забезпечені ручками та навіть замикалися на ключ. Деякі античні скрині дійшли до нашого часу — мають непоганий вигляд…
За часів Середньовіччя дорожні скрині здобули ще одне нововведення — опуклу кришку. Подорожуючи в каретах, їх прикріплювали позаду екіпажу, де їх без перешкод поливали дощі. Вода затримувалася на пласких кришках, і дерево згнивало, а з опуклої кришки вода стікала. Вигадливо оздоблені, міцні та надійні, вони й зараз тішать око.
Але у дорожніх скринь були й свої непереборні вади — громіздкість, важкість, незручності при перенесенні. А їздити людям доводилося дедалі частіше, тож потреба у зручніших багажних ємностях ставала нагальнішою. Хтось мав зробити новий крок, і ця людина зрештою прийшла до Парижа, прокрокувавши пішки 400 кілометрів.
СІЛЬСЬКИЙ САМОРОДОК
Він народився 1821 року у Франш-Конте, на сході Франції, в сім’ї столяра і навчився користуватися батьківськими інструментами з дитинства. Десятирічним він втратив матір, батько знову одружився, і схоже, що стосунки з мачухою в нього не склалися. Ситуація точнісінько як у Ломоносова, і рішення він прийняв те саме — пішов шукати щастя пішки до столиці.
Його подорож тривала щонайменше кілька місяців — майже 400 кілометрів швидше не пройдеш, не кажучи вже про те, що в Ломоносова на дорогу було три карбованці (за тими цінами дві корови чи десяток овець), а в нього — воша на аркані, тож доводилося зупинятися й шукати будь-який підробіток — альтернативою була голодна смерть. Зате дійшов!
З роботою йому поталанило — фахівець із виготовлення дорожніх сумок Марешаль якраз потребував працьовитого помічника. Здібний і рукатий селянин швидко завоював авторитет і в 19-річному віці вже став старшим помічником майстра. Він пропрацював у цій майстерні 17 років і так прославився, що вибагливі клієнти замовляли свій багаж особисто в нього.
Незабаром після воцаріння Наполеона III його дружина імператриця Євгенія теж замовила у нього дорожні сумки, і їй настільки сподобалося, що вона призначила талановитого майстра особистим пакувальником свого багажу. У 1854 році він одружується і відкриває власну майстерню за адресою Нев-де-Капюсін, 4 — там досі збереглася вивіска з його ім’ям: Луї Віттон.
НЕ СКРИНЯ І НЕ СУМКА
Талановитому майстру мало робити свою роботу добре — йому кортить зробити її краще за всіх, так, як раніше ніхто й подумати не міг. У 1858 році Луї Віттон споруджує свою принципово нову ємність для багажу під царственою назвою «Тріанон». Це вже не дорожня сумка і аж ніяк не дорожня скриня — це вже справжня валіза, з першого погляду зрозуміло!
Насамперед — жодної опуклої кришки, що заважає укладанню багажу! І дощ їй не перешкода — валізу обтягнуто водонепроникною тканиною (це краще за шкіру, яка промокає і має неприємний запах), а для міцності укріплено сталевими куточками. Такі валізи можна спокійно укладати одну на одну, класти на дах диліжанса або просто під ноги.
Наступним важливим удосконаленням, яке Луї Віттон зробив спільно із сином Жоржем, став унікальний замок з двома пружинами, що майже унеможливлювали несанкціонований доступ. Кожен замок мав унікальний номер, що зберігався в майстерні, аби власник завжди міг замовити додатковий ключ.
Заради реклами Віттон звернувся до знаменитого артиста Гаррі Гудіні, який уславився тим, що вислизав з будь-якого зачиненого приміщення, навіть із камери смертників у Бутирській в’язниці: «Чи до снаги Вам вибратися з моєї валізи?» Невідомо з якої причини Гудіні від випробування ухилився — може, просто мало платили… Але для реклами це було навіть краще.
Валізи Віттона так швидко витісняли інші види багажу, що спричинили іншу проблему — з’явилася купа підробок. Для боротьби з ними Жорж розробив фірмову монограму у вигляді квітки з чотирма пелюстками в колі і ромба з чотирикутною зіркою. А 1896 року з’явився знаменитий логотип з ініціалами LV, присвячений пам’яті засновника фірми.
НОВІ ГОРИЗОНТИ
Від валіз фірмі Віттона було зовсім нескладно перейти до сумок. Започаткувала це 1934 року Коко Шанель, яка першою здогадалася, яка фірма зробить їй дійсно розкішну сумку. Вона, до речі, стала прототипом сумки Alma, що прославилася в наш час як один із найбільш підроблюваних у світі товарів — практично на рівні 50-єврової купюри.
Під час Другої світової фірма поводилася не дуже добре, активно співпрацюючи з окупантами і навіть відкривши фабрику з виробництва бюстів маршала Петена, випустивши аж 2500 штук, що її біографію геть не прикрасило. Але цей досвід вочевидь їх чогось навчив — буквально через місяць після початку російської агресії проти України, у березні 2022 року, фірма пішла з Росії.
Бренд LV заслужено вважається ексклюзивним і змінює сформовані уявлення про порівняльну цінність упаковки та вмісту. Один із типових прикладів цього — неперевершений скейтборд від Луї Віттона, який коштує $62 000. При цьому, що цікаво, цей самий скейтборд, але без футляра Луї Віттона, коштує лише $2600. Ось і робіть висновки…
Фірма настільки цінує власну унікальність, що не залишає жодного шансу розжитися своєю продукцією за ціною зі знижкою. Наприкінці року всі непродані вироби повертаються до Парижа, де їх просто спалюють, — якщо вже ми оцінили так наші вироби, дешевше їх ніхто не отримає. Вважаєте, що це марні збитки? У фірми з цього приводу інша думка…
ДИВА З ВАЛІЗАМИ
А сам винахід Луї Віттона знайшов дуже різноманітне застосування у житті, не завжди очікуване. Ще 1875 року сама ж фірма спорудила для відомого мандрівника П’єра де Бразза (на його честь названо місто Браззавіль) складане ліжко-валізу. А 1920 року трирічного Айзека Азімова привезли з Білорусії до США у валізі…
Валіза — не лише вмістилище багажу, а й спосіб передачі інформації. Персонал готелів чудово знає: маленький крейдяний хрестик або наклейка в особливому місці на валізі означає, що господар валізи скупердяй і чайових від нього не дочекаєшся. А якщо він, навпаки, щедрий — наклейку приліпляють на інше особливе місце…
Валіза може стати не тільки корисним предметом, а й захопливим хобі. Усім відомо, що сам Дмитро Менделєєв відпочивав від наукових праць, виготовляючи валізи. На запитання: «Коли ж творець Періодичної системи елементів знаходив вільний час ще й на таке заняття», відповідь напрошується сама собою: «Періодично».
Валіза, як ми вже зрозуміли, може коштувати чималих грошей. Нещодавно на аукціоні в аеропорту Дубай, де незатребуваний багаж продається з аукціону, забуту валізу продали за 57 000 дирхамів (це понад $15 000). Що ж настільки коштовне у ній лежало? У тому-то й річ, що невідомо, — валізу продавали невідчиненою, а покупці на таких аукціонах азартні.
Валізи забувають не лише там — у Парижі поблизу вокзалу Сен-Лазар стоїть навіть пам’ятник таким неуважним мандрівникам, що їх у столиці Франції вочевидь більше, ніж на вулиці Басейній. Він являє собою купу валіз, складених одна на одну. Звичайно ж, прямокутної форми, як у винаході Луї Віттона, — інакше пам’ятник просто не змогли б спорудити…
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
