ЧИГИРИН ЯК ГЕТЬМАНСЬКЕ МІСТО-ФОРТЕЦЯ

Український письменник

Замкова гора, Чигирин / wikipedia.org

Якось у вихідний день мені спало на думку подивитися, де ж мав свою резиденцію Богдан Хмельницький. І як вона виглядає нині. Тож опинивсь я на Черкащині, у Чигирині, першій столиці Гетьманщини.

Гетьмани, гетьмани, якби то ви встали,
Встали, подивились на той Чигирин,
Що ви будували, де ви панували!..

Тарас Шевченко. «Гайдамаки»

Походження географічних назв — річ надзвичайно цікава: суцільні шаради й загадки. Такою є й назва міста Чигирин. Існує припущення, що походить вона від чудодійної чигир-трави, що росла у цій місцині. А хтось вважає, буцімто назву місту дало тюркське слово «чигир» (дорога): ще з XV сторіччя неподалік від Чигиринської гори проходив торговельний шлях з Києва до Криму. От сюди татари найчастіше й лізли, втім тутешня місцевість дозволяла їх гальмувати.

Річ у тім, що місто з півдня захищала Замкова (або Кам’яна) гора, яку річка Тясьмин обіймає великим півколом. Зі сходу, півночі та заходу схили гори дуже круті. Тож розмістити фортецю тут було зручно. Найдавніші згадки про Чигирин як місто-фортецю, один із козацьких зимівників, датовано першою половиною XVI сторіччя.

ПЕРШІ УКРІПЛЕННЯ НА ЗРУЧНОМУ МІСЦІ

кріплення Чигирина — невеликий дерев’яний замок — вперше з’явився наприкінці XVI століття. Збудували його за наказом польського короля Сигізмунда III, який 1589-го видав грамоту, згідно з якою землі Чигиринщини закріпили за Олександром Вишневецьким (черкаським, канівським, корсунським старостою) й дозволяли йому закласти замок і місто. Чигиринці повинні були нести сторожову службу, платити бортну десятину тощо. А через три роки містові королем дане було Магдебурзьке право, відповідно до якого жителі були незалежні від старостинської адміністрації, мали свій суд і свою раду, яка вирішувала справи міського життя.

У документі було й таке: «…місту нашому Чигирину цим же листом нашим до права їх надаємо печать міську, герб — три стріли, такі печаті для здійснення прав міських міщани наші чигиринські, вони самі і потомки їх, уживати мають». Видання відповідного універсалу було свідченням того, що Чигирин став значним військово-адміністративним і торговельно-ремісничим центром. Двічі на рік у Чигирині проходили великі ярмарки, щотижня — малі торжища, у центрі міста виросла красуня-ратуша. На той час Чигирин входив до складу Київського воєводства Речі Посполитої, і коли наприкінці XVI століття селянство постало проти кріпосницького поневолення, чигиринці брали участь майже в усіх повстаннях проти польської шляхти.

У 30-х роках XVII сторіччя у замку відбулася серйозна перебудова. Його укріпили трьома рядами масивних дерев’яних стін по периметру фортеці, оточили ровами, які заповнили водою. Саме з 30-х років Чигирином заволодів рід могутніх магнатів Конецпольських. Козаків Чигирина обурювало їхнє свавілля, та до певного часу вони терпіли, вірили: будуть, будуть зміни… Й очікувані зміни почалися з появою Богдана Хмельницького, з ім’ям якого пов’язані зростання та розквіт Чигирина, а саме у період його гетьманування в 1648–1657 роки.

Румовища оборонної церкви на околиці Чигирина, 1879 / wikipedia.org

НАЙКРАЩІ ЧАСИ МІСТЕЧКА

1638-го Богдан став чигиринським сотником, а за десять років, у 1648-му, — гетьманом Війська Запорозького, і трохи згодом на чолі козацького загону визволив Чигирин з-під влади Речі Посполитої. Відтоді давній козацький зимівник майже на три десятиліття став гетьманською резиденцією, фактично столицею України. До складу міста-столиці входили Мале місто на горі — замок та укріплення, а також Велике місто під горою. Обидва були захищені муром.

Загальна довжина міських мурів складала 750 метрів, а міських укріплень — близько трьох кілометрів. Один із пунктів Зборівського договору 1649 року, який де-факто засвідчив появу на політичній карті Європи нової держави — Війська Запорозького, містив таке: «Чигирин місто, так як є в своїх границях, при булаві Війська Запорозького має завжди бути…» Під захистом кремезних мурів, під наглядом вправного воїнства Чигирин зажив мирним життям. Одним із найбільших міст тогочасної України він став саме за часів Хмельницького. Було в ньому тоді понад 50 тисяч мешканців.

РЕМІСНИЦТВО, ТОРГІВЛЯ Й ОСВІТА

Як наслідок Визвольної війни 1648–1654 років — розвиток торгівлі й промислів різного ґатунку. Чигирин став одним із важливих ремісницьких центрів України. Тут кували мечі й шаблі, списи, виготовляли рушниці, порох та інше… При місцевих церквах і монастирі було створено початкові школи — більшість городян, враховуючи жінок, були письменними. А от в будинках козацької старшини та заможного міщанства навчали вдома. Сам Богдан Хмельницький тримав учителя з латини, мав лікаря, хірурга.

Місто стало також центром європейської дипломатії; гостювали тут посли Османської імперії, Кримського ханства, Молдавії, Трансільванії, Швеції, Речі Посполитої, Московського царства: «Посли могутніх держав добре знали шлях до скромного козацького міста Чигирина. Не Москва, Третій Рим, а Чигирин став осередком, де вирішувалась доля Східної Європи», — висловлювалась українська науковиця, історик, археолог Наталя Полонська-Василенко (1884–1973).

А ось мандрівник Павло Алеппський, що перебував у Чигирині 1655-го, писав про своє: «Міська фортеця не має собі рівної у всій країні козаків по своїй височині, величині гори, на якій вона побудована, по своїй обширності та силі боліт і води, що її оточують. З цієї причини вона дуже сильна…»

Резиденція Богдана Хмельницкого — Резиденція Богдана Хмельницького / wikipedia.org

СМЕРТЬ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО Й ЗАНЕПАД ЧИГИРИНА

Зі смертю Богдана Хмельницького 1657 року почався занепад Чигирина. Далі місто було резиденцією гетьманів Івана Виговського, Юрія Хмельницького та Петра Дорошенка. А 1676-го статус столиці Української козацької держави Чигирин втратив. Османи ходили походами на Чигирин двічі. Спочатку влітку 1677-го, коли 120-тисячна армія підступила до міських мурів й узяла місто в облогу. Чигирин тоді захищали гетьман Іван Самойлович із 20–25 тисячами козаків та московський воєвода Григорій Ромодановський з 32 тисячами московитів.

Хоч перевага турків у кількості була великою, та за три тижні важких боїв вони нічого не спромоглися, і зрештою мусили тікати у степ. Навесні 1678 року шотландський військовий інженер Патрік Гордон запроєктував із південного напільного боку замку додаткове укріплення бастіонного типу голландської системи. Та вже влітку османи зробили другу спробу захопити Чигирин. Цього разу 200-тисячна їхня армія за місяць облоги здобула-таки фортецю, яку боронили лише 12 тисяч козаків.

Захисники міста підпалили порохові склади й висадили замок у повітря. Місто було зруйновано вщент, проте й навіть таке туркам утримати не судилося: військо було виснажено, а тут ще постійні та агресивні наскоки запорожців під проводом Івана Сірка… І турки пішли з Чигирина. За так званим «Вічним миром», договором між Річчю Посполитою й Московським царством, підписаним у травні 1686-го, Чигирин став територією «нічийною». Проте його козацький дух нікуди не зник, не загинув. Коли 1768 року почалося козацько-селянське повстання у Правобережній Україні під назвою Коліївщина, саме Чигирин і прилеглі до нього території стали його осередком.

ПРИВАБЛИВІСТЬ ЧИГИРИНА ДЛЯ МИТЦІВ

Після входження Правобережної України до складу Російської імперії в результаті реформи з 1797 року Чигирин став повітовим містом Київської губернії. В різні роки ХІХ сторіччя його відвідували відомі етнографи, історики, письменники: П. Чубинський, М. Костомаров, І. Рєпін, П. Куліш та інші. 1843-го й 1845-го у Чигирині бував Тарас Шевченко. Зробив кілька малюнків… Широко відомим є його офорт «Дари в Чигрині» (1844), твори «Чигрин з Суботівського шляху» (1845), «Чигринський дівочий монастир» (1845).

Шевченко також присвятив Чигирину багато рядків своєї поезії, в тому числі і в поемі «Гайдамаки», цитатою з якої ми й починали цю оповідь… На вершині Замкової гори 1967 року з’явився пам’ятник Богдану Хмельницькому. Й відтоді гора стала називатися Богдановою. Зараз тут парк «Замкова гора Богдана Хмельницького». 1989-го був створений історико-культурний заповідник «Чигирин». До нього увійшов комплекс пам’яток Чигирина, Суботова та урочища Холодний Яр. 1995-го закладу було надано статус національного.