Ніколя Пуссен. Осінь, 1660–1664 / it.artsdot.com
УВАГА — ПИТАННЯ!
Замолоду цей чоловік жив у багатонаціональному місті, де поляків, росіян, німців та євреїв було приблизно порівну. Водночас міжнаціональні відносини у місті, м’яко кажучи, нікого не тішили. Щоб якось виправити такий недолік, він вигадав ЦЕ. Це вигадували до нього та після нього, але тільки його проєкт отримав відносне визнання. Що це за проєкт?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Лікар із міста Білостока Лазар Людвік Заменгоф вважав, що головна причина міжнаціональної напруженості — нерозуміння мови сусіда, і для того, щоб усі могли розуміти одне одного, вигадав штучну мову есперанто.
ЯК СТВОРЮВАЛИСЯ МОВИ
Людина знайшла величезну перевагу перед іншими істотами на Землі навчившись говорити. Але як вона це зробила — вже ніхто не пам’ятає: давно це було… У всякому разі, ділянка мозку, названа центром Брока, відповідальна за мовлення, у давніх людей згодом зростала — у пітекантропів вона була малою, у синантропів — більшою, у кроманьйонців — практично як у нас.
Філолог Лев Успенський у популярній книжці «Слово про слова» згадує теорії походження мови від звуконаслідування («вау-вау» теорія), дитячого белькоту («ням-ням» теорія) та мимовільних вигуків (він не назвав її ніяк, проте міг назвати «ой-ой» теорією). Щоправда, він сам їх спростовує та каже, що правильну відповідь можуть дати Маркс та Енгельс. Зрозуміло…
У всякому разі, зараз варто припускати, що мови людства виникли природним шляхом, явно без участі наукової громадськості того часу через її повну відсутність. Центрів формування мов, безперечно, було кілька, і кожен породив мовну сім’ю — наприклад, індоєвропейські мови, багато коренів яких можна знайти в санскриті, ну і багато інших…
Геродот розповідає про те, що фараон Псамметих вирішив з’ясувати, яка мова перша. Він забрав двох немовлят у батьків і наказав ростити їх не кажучи ні слова. Нібито вони вперше промовили «бекос» («хліб» фригійською), і Псамметіх вирішив, що перша мова — фригійська. Відверта казка — ми знаємо, що глухі діти стають глухонімими і не говорять нічого.
ШТУЧНІ МОВИ
Природним шляхом без свідомої участі людини виникли тисячі мов. Начебто зараз залишилося близько 7000 (приблизно 10% використовують тільки на Новій Гвінеї). Через глобалізацію та міграцію їх кількість зменшується десь на одну мову у два тижні. Нещодавно повідомили, що в однієї з мов Амазонії залишився один носій — папуга, що розмовляє.
Але те, що робить природа, людина може повторити. Про перші мови, придумані людьми, згадував ще Платон. А брат македонського тирана Кассандра Алексарх, людина добра, братикові не рівня, навіть збудував місто Уранополіс, звільнив у ньому всіх рабів і намагався впровадити там придуману ним уранічну мову зі східним корінням та грецькою граматикою.
У Середні віки виникла цілком штучна мова, створена в XII столітті св. Хільдегардою Бінгемською. Вона її назвала Lingua ignota («невідома мова» латиною). Зберігся її словник, в якому понад тисячу слів. Навіщо вона її створила — один Бог знає, дехто думає, що для розмов із ангелами… Але ангели її не вивчили, і після смерті Хільдегарди мову було забуто.
У 1574 році письменник-суфій Мух’ї Гюльшені створив мову Балейбелен — коріння східне, алфавіт турецький. Він стверджував, буцімто Бог щоразу транслює свої одкровення новою мовою: Аврааму івритом, Ісусу арамейською, Мохаммеду арабською, можливо, для нового одкровення і нова мова знадобиться? Поки що ніхто не скористався його творінням.
НОВИЙ ЧАС
У XVII столітті інтерес до створення нової мови зріс — з’явилося щонайменше чотири штучні мови, а за наступні два століття їх кількість збільшилася до кількох десятків. Деякі з них були дуже оригінальні, як, наприклад, сольресоль, що виникла у 1817 році, де замість літер вживалися ноти. «Фа-ля» — добрий, «ля-фа» — поганий, куди вже простіше?
А в ніч на 31 березня 1879 року католицького священика Йоганна Мартіна Шлейєра замучило безсоння, він ходив із кута в кут… і раптом зрозумів, якою має бути міжнародна мова, яку легко зможе вивчити будь-хто! Цією мовою слова «світова мова» звучали як «воляпюк» — так її й назвали з властивою творцю скромністю.
Але прижитися нововведенню не вдалося. Був короткий період відносної популярності. Через 10 років після його створення у світі було близько 30 періодичних видань на воляпюку, приблизно 55 товариств знавців воляпюка, 1100 вчителів та 50 професорів, які цю мову викладали. А потім прагнення до її вивчення почало стрімко падати. Які ж були причини?
Швидше за все, справа не в складності мови, а в тому, що Шлейєр та інші автори постійно сварилися. У результаті слово «воляпюк» стало асоціюватися з незрозумілою тарабарщиною (головний герой оперети «Сільва» Едвін у російському тексті не дарма носить прізвище Воляпюк — це явно глузування з аристократії), а нині у світі цією мовою говорить близько 30 осіб — негусто…
ДОКТОР ІЗ БІЛОСТОКА
Лазар Людвік Заменгоф народився і до 14 років жив у тому самому місті, про яке йшлося у питанні, що було на початку тексту. Це був Білосток, нині столиця одного з польських воєводств, а тоді повітове місто Російської імперії. Близько 48 000 із 57 000 населення Білостока були євреї, приблизно по 3000 було католиків-поляків, лютеран-німців та православних росіян.
Вразливого хлопчика стосунки між цими народами в Білостоку аж ніяк не тішили, і було через що. А чому саме було так — він замислився ще в школі. У результаті він дійшов висновку, що вони просто не розуміють один одного, бо розмовляють різними мовами. Була б у них спільна мова — і багато проблем розсмокталися б самі собою. Навряд, звісно…
Заменгоф зайнявся створенням цієї спільної мови ще у гімназії. Спочатку виходило щось малопридатне, із вкрай складною граматикою, але згодом він зрозумів, що легкість вивчення мови дуже важлива для її успіху та граматичних складнощів треба максимально уникати. У підсумку він обійшовся лише 16 правилами, в яких не було жодного винятку — мабуть, це рекорд!
Лазар закінчив університет, працював лікарем-окулістом і продовжував удосконалювати свою мову. Коли він довів ідею до пуття, то почав шукати кошти на її публікацію — на це пішло два роки, на щастя, допоміг майбутній тесть. Книга вийшла 1887 року спочатку російською, потім польською, французькою та німецькою. Він підписав її псевдонімом Д-р Есперанто, тобто Той, що сподівається.
СТРІМКЕ ЗРОСТАННЯ
Книга не загубилася — вже за два роки Заменгоф випустив Adresado — брошуру, в якій містилися адреси першої тисячі есперантистів. Перший есперанто-клуб з’явився роком раніше у Нюрнберзі — у цьому впевнений увесь світ, окрім моїх земляків-одеситів. Вони вважають, що одеський клуб виник раніше, але через одеську безладність ніхто його не зареєстрував.
Нова планова мова (вважається, що так правильніше, оскільки вислів «штучна мова» містить у багатьох мовах негативні контамінації — чи то вона не справжня, чи гірша за природну) вже в 1889 році проникла до Аргентини, в 1901-му — до Канади, 1904-го — до Алжиру і 1904-го — до Австралії. На всі континенти, окрім Антарктиди (зараз, мабуть, вона є й там…)!
Двадцяті роки, мабуть, стали часом розквіту есперанто. Його навіть запропонували зробити офіційною мовою Ліги Націй, і багато хто був за, але рішення не ухвалили — відіграла свою роль рішуча протидія французького делегата, чия мова буквально на очах майже з офіційної міжнародної почала перетворюватися на таку ж мову, як і всі інші.
А от хто взагалі був від есперанто у захваті, то це молода держава робітників та селян. Особливим прагненням у його впровадженні вирізнявся Троцький, який вважав есперанто мовою світової революції. Було і радіомовлення на есперанто (у тому числі, внутрішнє), і написи на есперанто на поштових конвертах (останній такий конверт вийшов 1946 року). Було, та спливло…
СМУГА ПЕРЕШКОД
Але згодом темпи зростання есперанто знизилися. Скинувши Троцького, Сталін почав знищувати і його симпатію. Есперантистів вважали шпигунами — з ким це вони незрозумілою мовою розмовляють? Деяких розстріляли, деяких посадили, а ще в 70-ті в одеському клубі есперантистів були ті, хто двічі давав розписки, що не вивчатимуть есперанто — 38-го та 49-го. Проте обдурили…
Гітлер ставився до есперантистів не краще за Сталіна. У «Майн кампф» він так і писав, що це шкідлива вигадка євреїв, задля об’єднання єврейської діаспори і підкорення всього світу (як же без цього?). Навіть заборонили вивчати есперанто у таборах для військовополонених — невже хтось пробував? Німецьких есперантистів не репресували, але змусили виключити з їхніх лав усіх неарійців.
У 50-ті Гітлер і Сталін перестали боротися з есперанто, а Йосип Броз Тіто в Югославії і Хо Ши Мін у В’єтнамі, обидва захоплені есперантисти, навіть насаджували його у своїх країнах щосили. 70-ті роки навіть вважаються початком другого відродження есперанто, особливо в Азії та Африці — для них мова, подібна до європейської, але набагато простіша, була знахідкою.
А в XXI столітті в есперанто знову виникли проблеми — схоже, через «Бітлз», Білла Гейтса та Сергія Бріна. Поп-музика та комп’ютери підняли популярність англійської, і завдання полегшення міжнаціонального спілкування, поставлене Заменгофом, почало вирішуватись іншими методами. Це вже не кажучи про комп’ютерні перекладачі будь-якою мовою — в тому числі й есперанто.
А ЩО ЗАРАЗ?
Підіб’ємо короткі підсумки майже за півтора століття життя нової мови. Усі інші планові мови відстали абсолютно безнадійно. Зараз на есперанто говорять сотні тисяч людей по всьому світу, дехто навіть оцінює кількість есперантистів у 2 000 000, а це більше, ніж кількість тих, хто володіє переважною більшістю інших світових мов (звичайно, кожною окремо).
Важко повірити, але зараз у світі живе приблизно 2000 осіб, для яких есперанто є рідною мовою — ентузіасти-батьки цих дітей спілкуються вдома есперанто, а інші мови дітки вже вивчають у школі як іноземні. Без клубу есперантистів жодного великого міста в Україні та ще багатьох країнах не знайти. Освоїти есперанто легко — воно для цього і придумане.
Багато літературних творів переведені на есперанто, а деякі книги відразу на есперанто й написані. На ньому виходять журнали, більше того — в Антверпені, наприклад, я сам бачив серед усіляких національних ресторанчиків есперантський ресторан (дарма не зайшов!). А в програмі «Google Перекладач» є переклад на есперанто, абсолютно як і на інші мови.
Есперантистам від їхньої мови є чимала користь — у будь-якому місті світу вони легко знайдуть колегу, який і прихистить, і місцеві реалії роз’яснить — усе, як у мріях Заменгофа. Користь від есперанто для вивчання мов доведена — той, хто спочатку вивчив есперанто, а потім почав вивчати якусь іншу мову, освоює її швидше, ніж той, хто цей час присвятив вивченню лише цієї мови.
Працю Заменгофа шанують і пам’ятають — йому навіть встановлено низку пам’яток, наприклад у його рідному Білостоку. Одеський, як на мене, найцікавіший — він стоїть у затишному дворику на Дерибасівській вулиці, в якому й жив автор пам’ятника, скульптор-есперантист. Його встановили ще наприкінці 60-х без жодного дозволу та пояснювального напису.
Коли 4 вересня 1971 року я одразу після загсу прийшов туди фотографуватись із дружиною, половина мешканців почала розповідати нам, що це польський граф, якому належав цей будинок, а інша половина — що це пам’ятник похованому повстанцю. Тож назвати Заменгофа легендарним можна з повним правом. А долю вигаданої ним мови визначить майбутнє…
НУ І ЩЕ ТРОШКИ
Костянтин Паустовський називав есперанто безбарвною мовою і визнавав за нею одну перевагу — легкість. Образно він відгукнувся про нього так: «Невагоме лушпиння, відвіяне з усіх мов світу». Але сам досить довго ним захоплювався і листувався з есперантистами з усього світу.
У творах знаменитого фантаста Гаррі Гаррісона мешканці численних населених планет у далекому майбутньому спілкуються між собою саме на есперанто. Не дивно — Гаррісон сам був дуже захопленим есперантистом…
До інших планових мов есперантисти ставляться дещо ревниво. Фразу «це для мене китайська грамота» есперантист переведе по-іншому — мовляв, це для нього воляпюк…
А ті анекдоти, які у нас розповідають про молдаванів, у Франції про бельгійців та у США про норвежців, есперантисти розповідають про знавців мови ідо — невдалого нащадка есперанто.
Журнал «Хімія і життя» опублікував жартівливу новину: «Спорудження Вавилонської вежі призупинено до складання всіма учасниками великого будівництва іспиту з есперанто». А що, могло б допомогти від змішування мов…
Письменник Пол Андерсон стверджував, що навряд чи хтось міг би вилаятися на есперанто, заїхавши собі молотком по пальцю. А мій знайомий есперантист присягався, що він саме так і вчинив би. Адже лайки в есперанто теж є — яка ж жива мова без лайки?
