ЧОРНОБИЛЬ: скуті одним ланцюгом, зв’язані однією метою
Гвідо ван Хелтен. Мурал на реакторі Чорнобильської АЕС / Art United Us
Я не пам’ятаю, чим займалася в суботу, 26 квітня 1986 року, коли сталася наймасштабніша техногенна катастрофа — Чорнобильська аварія. Проте добре пам’ятаю, що через тиждень у нашому класі в Одесі з’явилася дівчинка, батьки якої знайшли можливість вивезти її з Києва. Новий учень у будь-якому класі — завжди ціла подія.
Є певна зла іронія в тому, що тоді ми не усвідомлювали: наша увага мала бути прикута абсолютно до іншої події. Тієї, яка зовсім скоро змусить людей замислитися над невтішними підсумками розвитку цивілізації, події, яка стане одним із найстрашніших символів ХХ століття.
Але чи усвідомлюємо ми в повній мірі, чим став Чорнобиль для людства насправді?
МІФ ПРО ЧОРНОБИЛЬ
Сьогодні виповнюється 38 років від дня катастрофи на 4-му енергоблоці Чорнобильської АЕС. Ця подія справила надпотужний негативний вплив на психіку цілих народів і держав, що було пов’язано з відчуттям безпорадності через неможливість ефективно впоратися з техногенною катастрофою, яка містила екзистенціальну загрозу людству.
На довгі десятиліття виник посттравматичний стресовий розлад, симптомом якого стала тенденція відходу від реальності. Відтоді людство так і не прожило чорнобильську травму. Якби це сталося, то світ обговорював би події тих днів ще більше.
Згадую своє інтерв’ю з Адою Роговцевою, в якому вона поділилася, як у перші ж дні після аварії на ЧАЕС її сина відправили до Чорнобиля — знімати хроніку разом з оператором Сергієм Борденюком.
Усе літо вони їздили в Чорнобиль, літали просто над реактором. Можливо, це стало причиною того, що в 50 років син актриси помер від раку. Фільм, який вони зняли, досі є секретним і лежить десь у Москві. А матеріали, що не увійшли до фільму, довго валялися в Будинку офіцерів незатребуваними, їх дивом не викинули у 90-ті.
Про Чорнобиль хотіли забути, бо людина виявилася перед ним безсилою. Як результат, у свідомості людей сформувався своєрідний «міф про Чорнобиль». Та це не реальність.
ПРО СЛАБКІСТЬ УРЯДІВ
Урядам, навіть більшою мірою, ніж звичайним громадянам, не властиво визнавати свої помилки. Радянський уряд не виняток. У СРСР десятиліттями звикли шукати й знаходити підтвердження своєї переваги над світом капіталізму. Будь-яка невдача прирівнювалася до державної зради, оскільки підривала основи найпередовішого суспільного ладу.
Тому чорнобильська аварія стала зовсім не першою катастрофою такого роду. Але вона була першою, масштаб якої не зуміли приховати від широкого загалу. Досі мало що відомо про аварії на комбінаті «Маяк» у 1957 році або на Білоярській АЕС у 1960–70 роках. Та й на самій Чорнобильській АЕС перша аварія сталася ще 1982 року.
Атомна енергетика в усьому світі — одна з найбільш закритих сфер. Повна публічна звітність про різні її аспекти розкривається урядами та корпораціями вкрай неохоче. Наприклад, відомо, що 1979 року в Пенсільванії сталася ядерна аварія, яка до Чорнобиля вважалася найбільшою в історії. А наймасштабнішою за кількістю жертв неядерною техногенною катастрофою була аварія 1984 року на індійському хімзаводі в Бхопалі.
1941 РІК, АЛЕ В ГІРШОМУ ВАРІАНТІ
Радянська преса із задоволенням описувала невдачі американського «ядерного проєкту» і злочинну безвідповідальність капіталістів. У Союзі були впевнені, що в країні переможного соціалізму нічого подібного статися не може. Тому «дзвони Чорнобиля» стали оглушливим ударом для радянської ідеології.
Світлана Алексієвич, лауреат Нобелівської премії з літератури, автор книги «Чорнобильська молитва. Хроніка майбутнього», справедливо зауважила: «Не пишіть про дива радянського героїзму. Вони були… Дива! Але спочатку — халатність, недбалість, а потім дива».
І в цьому полягав парадокс радянського ладу. Так, були жертовність і небувалий героїзм тисяч людей — їхній подвиг вартий того, щоби схилити голову перед ними. Але ж такої кількості людських жертв могло й не бути.
Правота Алексієвич може бути підтверджена думкою героя ліквідації аварії на 4-му енергоблоці зі світовим ім’ям — академіка Валерія Легасова.
В одному з надиктованих ним магнітофонних записів є такі слова: «На станції — така неготовність, така недбалість, такий переляк. Як сорок перший рік, та ще в гіршому варіанті. З тим самим Брестом, з тією самою мужністю, з тією самою відчайдушністю, з тією самою неготовністю…»
840 ТИСЯЧ МОБІЛІЗОВАНИХ НА ЛІКВІДАЦІЮ
З 840 тисяч людей, мобілізованих на ліквідацію з усього Союзу, з реальною користю було задіяно щонайбільше тисяч двадцять п’ять — ті, хто будував саркофаг, локалізував аварію, дезактивував. Проте свою дозу опромінення отримували всі.
Юрій Андреєв, який того нещасливого квітневого дня керував зміною операторів АЕС, вважає, що більшість порад, які надходили «згори», були хибними та лише збільшували масштаб катастрофи. Пісок і свинець, що скидалися з гелікоптера на реактор, здіймали величезні хмари ядерного пилу, який далі розносився вітром.
Абсолютно безглуздими виявилися підкопи під реактор, на які зігнали тисячі київських шахтарів-метробудівців.
КОНСПІРОЛОГІЧНІ ГІПОТЕЗИ
Не тільки в історії ліквідації, а й у причинах чорнобильської трагедії досі багато білих плям, що породжує різні конспірологічні гіпотези. Річ у тім, що факти спростовують стійке уявлення про страшну пожежу в центральному залі як причину аварії.
Насправді вона була локальною та її швидко загасили пожежники. Причина аварії — у збої, який стався під час планових випробувань захисної системи. Їх необхідно було провести ще під час монтажу реактора, але випробування ці вчасно чомусь так і не провели.
Андреєв стверджує, що виконання програми випробувань у тих умовах робило аварію неминучою. Фахівцю це настільки очевидно, що аварію складно вважати випадковою, а не навмисною. Справа в тому, що розробники реактора знали про небезпечні режими роботи реактора, але з якоїсь причини було віддано наказ закласти у випробування захисних систем саме їх.
Ймовірно, ми ніколи вже не дізнаємося, чи була аварія на 4-му енергоблоці наслідком фантастичної недбалості, чи грамотно спланованої диверсії. Олію у конспірологічний вогонь підлила й загадкова смерть академіка Валерія Легасова, який напередодні другої річниці Чорнобиля мав оголосити свої результати розслідування причин Чорнобильської катастрофи.
Він прибув на 4-й енергоблок одним із перших і провів там 4 місяці, замість належних за нормами безпеки 2–3 тижнів. Валерій Олексійович багато зробив для ліквідації аварії. Його ім’я не сходило зі сторінок світових видань. Він першим на віденській конференції МАГАТЕ зачитав ґрунтовну 5-годинну 700-сторінкову доповідь про те, що трапилося. Легасов був важливою і знаковою постаттю, до його думки дослухався весь світ.
ЗАГАДКОВЕ САМОГУБСТВО
Після закінчення виступу у Відні, оцінивши максимальну чесність, відкритість і професіоналізм, Легасову стоячи аплодували 500 делегатів із 65 країн. Недивно, що на Заході назвали Легасова людиною року і зарахували до десятки найкращих учених світу. Однак, незважаючи на всі заслуги, Генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов особисто й демонстративно викреслив ім’я Легасова зі списку ліквідаторів, представлених до урядових нагород.
Хтось нагорі не хотів, аби світ дізнався реальну правду про Чорнобиль. Зокрема, у Мінсередмаші, який керував радянськими ядерними програмами, вимагали терміново засекретити дані щодо аварії, а самого Легасова притягнути до кримінальної відповідальності.
Але ув’язнювати Легасова не довелося. 26 квітня 1988 року, так і не встигнувши озвучити публічно результати власного незалежного розслідування, Валерій Олексійович був знайдений повішеним у себе в квартирі. Офіційною причиною смерті було названо самогубство. При цьому виявилися стертими багато магнітофонних записів, котрі він вів.
ЧОРНОБИЛЬ ЯК АРХЕТИП КАТАСТРОФИ
Вибух на ЧАЕС став не просто черговою великою трагедією — він став своєрідним прологом до краху «бездоганного» суспільного ладу в 1991 році, символом недієздатності радянської системи. Але, крім геополітичного символізму і шоку, якого зазнала колективна самосвідомість усередині країни, у Чорнобиля був ще один ефект.
Після катастрофи 26 квітня 1986 року остаточно зруйнувався міф про те, що ядерна енергетика — один із найбезпечніших і найдешевших способів отримання енергії. Після Чорнобиля в Росії заморозили 10 АЕС, а в Європі та Америці їхнє будівництво припинили на цілих 16 років. Атомній енергетиці було завдано удару такої сили, що вона, на думку експертів, почала відходити від нього тільки на початку 2000-х. Але розвиток було знову перервано черговою резонансною аварією. Цього разу в Японії.
З 2011 року порівнювати дві катастрофи — чорнобильську й фукусімську — стало загальним місцем у публіцистиці та аналітиці. Але з Чорнобилем ототожнюють не тільки Фукусіму, він став свого роду одним з універсальних символів для будь-якої катастрофи.
«ЧОРНІ ЛЕБЕДІ» ДЛЯ ГЛОБАЛЬНОГО СУСПІЛЬСТВА
Сьогодні під враженням від шоку, спричиненого спершу COVID-19, а потім і вторгненням Росії в Україну, ми вже дещо призабули про глобальні фінансово-економічні наслідки «чорних лебедів» минулого. Однак подібні трагедії ніколи не минають безслідно.
У 1986 році Чорнобильська катастрофа була на перших шпальтах газет і в новинах усього світу. Аварія, що трапилася в невеликому українському містечку, викликала побоювання, що катастрофа призведе до глобального дефіциту. У всьому світі різко зросла вартість більшості товарів, насамперед зерна, великої рогатої худоби, бавовни тощо.
New York Times назвала її найсильнішим шоком для світової економіки з часів арабо-ізраїльського конфлікту в 70-х, коли через збій у постачанні нафти сталося вибухове зростання цін на енергоносії, що негайно позначилося на всіх ринках.
З 26 квітня до 19 травня, одразу після аварії в Чорнобилі, індекс Dow Jones впав до рекордного на той момент рівня — на 77,39 пункту, або 4,2%.
СКУТІ ОДНИМ ЛАНЦЮГОМ, ЗВ’ЯЗАНІ ОДНІЄЮ МЕТОЮ
На планеті давно вже не буває «чужих» епідемій і катастроф, які не мають стосунку до кожного з нас. Кішору Махбубані, академіку і дипломату з Сінгапуру, належить така метафора.
«Уявімо, що 7 мільярдів людей, які населяють планету Земля, більше не живуть у 193 окремих човнах (країнах). Тепер це 193 окремі каюти на зараженому вірусом круїзному лайнері. Питання: чи повинен кожен із них прибирати тільки особисті каюти, ігноруючи коридори та вентиляційні колодязі зовні, якими поширюється вірус? Відповідь однозначна: людство має дбати про глобальний човен загалом».
У взаємозалежному світі ізольованих ризиків — економічного, геополітичного, соціального чи екологічного характеру — не існує. Ризики провокують і підсилюють один одного, викликаючи «каскадні ефекти».
Зона відчуження викреслила з життя країни 55 тисяч квадратних метрів, або 10% її території, що за розміром можна порівняти, наприклад, з Бельгією. Її покинули 200 тисяч осіб, які раніше проживали на цій території. Загалом радіаційного впливу тією чи іншою мірою могли зазнати до 8 млн осіб — радіоактивна хмара накрила не лише території України, Росії, Білорусі, а й дісталася Німеччини, Швеції, Італії та інших країн Європи.
Радіація вразила 3 млн гектарів сільськогосподарських земель. Сьогодні 10-кілометрова зона відчуження набула статусу біосферного заповідника — це вищий ранг території, що охороняється у світі, згідно з положенням ЮНЕСКО. Експерти підрахували, що в чорнобильській зоні повний розпад плутонію-239, останнього радіоактивного елемента, відбудеться тільки до 26 486 року. Тобто для того щоб повернутися до нормального, природного стану, природі знадобиться 24 500 років!
Чорнобиль нагадує нам про те, що глобальним наше суспільство стало аж ніяк не вчора. І з кожним роком воно стає зв’язаним дедалі більше. Тому недивно, що архітектура глобального світу вимагає сьогодні від усіх людей на планеті взаємодії та узгодження зусиль на безпрецедентному для колишніх епох рівні.
