ФІЛОСОФСЬКІ ЛИСТИ: прощальний лист
Ілюстрація: Всеволод Швайба. Вінчання. Фрагмент. Кольорова туш, перо
Сергій Форкош — український мислитель, доктор філософських наук, перекладач, засновник Інституту соціокультурної трансформації, координатор спільних проєктів із філосьфським факультетом Віденського університету.
Це останній лист, який я пишу тобі. Ми багато років листувалися, і, зізнаюся, для мене це стало чимось більшим, ніж просто обміном думками. У цих листах тривало моє життя. Але час минув, і я знаю, як завершити наше листування, я знаю тему, якій хотів би присвятити мої останні рядки. Це пізня тема, тема, яка визначається для мене стомленим, але спокійним поглядом у минуле…
Якби я зараз опинився в лекційному залі перед аудиторією, і якби в мене була можливість востаннє висловитись про те, що є суттєвим для мене і що так глибоко і тривожно захоплювало мене всі ці роки, то я з деяким побоюванням, затамувавши хвилювання, сказав би слово про те, що є філософією.
З юних років я був захоплений філософією. Я залишаюся захопленим нею й зараз, на схилі років. Філософія для мене була засобом існування, оптикою бачення світу. Філософія мучила мене і захоплювала, манила та обманювала.
Я розгадував теоретико-пізнавальні головоломки; збирав категорії сущого, слідуючи традиції; вистежував діалектичний хід понять; реконструював думки древніх; деконструював переходи історії думки; феноменологічно вдивлявся у досвід світу з надією знайти оригінальне переживання; слухав слова, що виводили мене на шлях ясності таємницею свого походження; порівнював системи думки; протиставляв течії та школи.
Я причаївшись чекав, нетерпляче накидався, системно працював, раптово осяявся, гірко впадав у відчай і солодко передчував. Я знав визнання та зневагу, плутався в непорозуміннях і засмучено хрипів. Я був занадто високої думки про себе, але й падав у нікчемність у своїх же очах. То мені «здавалося», то я «твердо» знав.
Варто було лише мені уявити себе в своїй думці зрілим, як у тій же думці я бачив себе юнаком, що навпомацки, незграбно формулює.
Мої тексти — порох, адже я розпорошений. Вони осідають у непомітних місцях, вони впливають не впритул. Ось зітхання відчаю у (вапном пофарбованому) залі, і тексти мої вже в повітрі, вони вже кружляють і ввижаються тим, хто має до них прихильність. У своїх текстах я кричав і шепотів, наводив «ясні, як сонце» докази і хитро натякав. Звісно, про головне я не писав, таємницю приховував, як і годиться.
Знай, що філософія — і межа, і кордон, проте і щось, що з того боку. Філософія — це холод, це завірюха, це біле поле, де лише м’які замети утворюють контури чистої правди. Філософія — це круглий стіл, за яким збирається вся традиція в одномоментному спалаху осяяння. Подумай про це!
Філософія — це горда радість самотності, але це й сльози жалю до людини, коли вона мучиться від свого глухого розпачу у тихій надії на порятунок.
Філософія — це вічна втеча і вічне повернення. Втеча від прийнятого, наміченого і накресленого та повернення до того, чого ніколи не було на світі, до того, що має бути, «бо як без цього можна»? Ніяк не можна!
Спочатку я весь час тікав і ховався, тікав від того, що «є», і ховався за тим, що «було». Потім я повертався до того, «що» минуло, лише тому, що воно «минуло». Дива! Повертаюся додому! Але дім минув. Минулий дім справдився у часі, коли я не був. Я гадав, що я «став» бездомним, проте ним я «був» вічно. Я знаю, що дім — це регулятивна ідея!
Замолоду, перед аудиторією, я вимовляв безліч слів про філософію, зараз же я не наважився б вимовити навіть одного…
Статті на тему:
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
