ІДЕАЛ ЛЮДСЬКОЇ ЄДНОСТІ: Шрі Ауробіндо про танці з імперіями та зміну влади без заколоту
Шрі Ауробіндо — індійський філософ, поет, революціонер і організатор національно-визвольного руху Індії, націоналіст, йогін, гуру та засновник Інтегральної йоги / medium.com
Huxley запускає цикл статей, присвячених книзі великого індійського мудреця Шрі Ауробіндо, одного разу названого британцями «найнебезпечнішою людиною в Індії» за сильний вплив, який він чинив на процес боротьби країни за незалежність.
У книзі «Ідеал людської єдності» Ауробіндо досліджує тему світового уряду та процеси утворення об’єднаної глобальної спільноти.
Він вивчає історичні тренди, структури різних суспільств і політичних систем, роблячи ставку на унікальну перспективу розвитку та виступаючи за духовно-орієнтовану форму єдності людства. Індійський мудрець високо цінує різноманітність та індивідуальність, вбачаючи в них інструменти для досягнення миру й гармонії.
Але разом з тим Ауробіндо не обходить стороною перешкоди на шляху до такої єдності, зокрема тенденцію до концентрації влади, схильність до домінування та конфліктів, у тому числі через відмінності на ґрунті національної, культурної та етнічної приналежності.
Мудрець наполягає на тому, що ідеал єдності людства може бути досягнутий лише через духовне перетворення, перехід людства від егоцентричної до духоцентричної свідомості.
Поза всяким сумнівом, погляди Шрі Ауробіндо актуальні в сучасному глобалізованому світі, орієнтація на них може суттєво вплинути на суспільство та викликати в ньому серйозні зміни.
Найважливішим питанням епохи є те, чи буде майбутній розвиток людства контролюватись сучасним економічним та матеріалістичним мисленням Заходу чи благородним прагматизмом, який керується, підноситься й просвічується духовною культурою та знаннями
Шрі Ауробіндо
ШРІ АУРОБІНДО: ВІД «НАЙНЕБЕЗПЕЧНІШОЇ ЛЮДИНИ В ІНДІЇ» ДО ПРОСВІТЛЕНОГО МУДРЕЦЯ
Шрі Ауробіндо (1872–1950) — індійський мудрець, поет, революціонер та містик. На початку XX століття, в період панування Британської імперії, влада називала його «найнебезпечнішою людиною в Індії».
У далекому 1893 році, після здобуття вищої освіти в престижному Кембриджському університеті, Шрі Ауробіндо повернувся до Індії. Але після прибуття він був повністю розчарований системою правління, яка існує в його країні. Усвідомивши, що єдиним шансом для Індії стати успішною державою є здобуття незалежності, він став двигуном націоналістичного руху, націленого на повне звільнення від панування Британської імперії.
Однак у 1908 році його політичну кар’єру раптово було припинено, коли його заарештували за хибним звинуваченням у плануванні терактів проти держави. Наступний рік він провів у Аліпорській в’язниці в Калькутті. Саме там Ауробіндо набув духовного просвітлення, досвід якого описав у книзі «Оповідання про тюремне життя».
Після звільнення 1909-го Ауробіндо переїхав до міста Пондічеррі — тодішньої французької колонії на півдні Індії. Саме там він провів залишок свого життя, присвятивши його духовності та написанню книг. Однією з найвідоміших його робіт є епічна поема «Савітрі», що складається з 24 000 рядків, яка була номінована на Нобелівську премію з літератури.
За життя Шрі Ауробіндо його ашрам приваблював безліч великих особистостей, серед яких Махатма Ганді, Рабіндранат Тагор і Джавахарлал Неру, перший прем’єр-міністр Індії.
Дивовижним є той факт, що незалежність Індії припала саме на день народження Шрі Ауробіндо — 15 серпня 1947 року. Цей збіг був символічним і відображав глибокий зв’язок між його зусиллями у боротьбі за свободу нації та духовними ідеалами, які він проповідував.
Набуття Індією політичної незалежності від колоніального володіння стало не лише святом визволення для всієї країни, а й символом відродження національної ідентичності однієї з найдавніших світових цивілізацій.
ЧОМУ НІ ТОЧНІ, НІ ГУМАНІТАРНІ НАУКИ НЕ СПРАВЛЯЮТЬСЯ З ВИКЛИКАМИ ЧАСУ
За останні кілька століть людський розум під впливом природничих наук став механізованим та орієнтованим на зміни за допомогою зовнішніх засобів, а не внутрішнього перетворення.
Водночас гуманітарні науки, як-от соціологія та історія, поки що не знайшли способу забезпечити всеосяжне розуміння колективного життя людей.
Будь-які спроби добитися змін виключно за допомогою зовнішніх методів, зокрема соціальних та політичних, зрештою приречені на невдачу.
З цієї причини в першому розділі «Ідеалу людської єдності» Шрі Ауробіндо стверджує, що незважаючи на всілякі переваги соціальної чи політичної єдності, вона не завжди слугує загальному благу.
ТАНОК З ІМПЕРІЯМИ: ПЕРЕВАГИ ТА ДОЛІ МАЛИХ ДЕРЖАВ
Історія свідчить про те, що періоди найбільшого культурного та економічного процвітання часто припадають на епохи невеликих, самостійних товариств, як-от стародавні племена Ізраїлю, грецькі міста-держави та середньовічна Італія. На відміну від них, великі імперії часто не мали такого рівня енергії та розвитку.
Римська імперія може слугувати ілюстрацією об’єднання, що подолало національні рамки, але при цьому мало низку серйозних недоліків.
Ця держава забезпечувала стабільність та безпеку своїх громадян, проте при цьому принижувала значення окремих осіб, міст і регіонів, що призводило до втрати різноманітності, свободи та творчого потенціалу. З часом подібні структури неминуче приходять до стагнації і зрештою — до руйнування, що й сталося з Римською імперією.
Для порівняння, середньовічна Італія включала ряд невеликих міст-держав — Флоренція, Венеція, Мілан — але саме вони стали центрами Ренесансу, періоду в історії, відзначеного найбільшими досягненнями в мистецтві, науці, філософії та літературі. Саме завдяки своєму високому рівню свободи та культурної різноманітності вони змогли створити умови для процвітання творчого духу.
Однак малі держави зазвичай були досить уразливими, що робило їх залежними від більших і найпотужніших сусідів. Часто це призводило до того, що вони були анексовані ними і, як наслідок, втрачали свою динамічність.
ЯК НАРОДЖУЄТЬСЯ ДОМІНУЮЧИЙ КЛАС
Невідповідність між соціумом та індивідуумом є основним елементом класового конфлікту, описаного в теорії Карла Маркса у XIX столітті. В будь-якому суспільстві домінуючий клас виникає внаслідок найбільш ефективної адаптації певної групи людей до існуючих потреб епохи.
Відповідно до цих потреб у конкретний історичний момент домінуючим класом може стати аристократія, інтелігенція, буржуазія, ремісники чи військові. Домінуючий клас відіграє важливу роль у динаміці суспільного прогресу та розвитку.
Проте влада, зазвичай, не утримується однією і тією самою соціальною групою назавжди, оскільки влада неминуче породжує умови для власної кризи та втрати домінантного становища.
Еволюційні процеси не прагнуть встановлення системи, в якій меншість експлуатує більшість.
Навпаки, їх кінцевою метою є досягнення вищого ступеню рівності та суспільного прогресу. Очевидно, що коли вісім найбагатших людей у світі мають більший добробут, ніж половина світового населення, така модель потребує коригування.
ЧИ МОЖЛИВА ЗМІНА ВЛАДИ БЕЗ ЗАКОЛОТУ
У будь-якому суспільстві домінуючий клас має у потрібний момент дійти розуміння, що настав час відмовитися від своїх усталених принципів на користь інтересів суспільства загалом.
Передача ресурсів і влади може здійснюватися без шоків та потрясінь лише за умови, що верхівка суспільства усвідомлює неминучість та необхідність цього процесу. В іншому випадку можуть статися потрясіння у вигляді заколотів.
Згадаймо Французьку революцію 1789–1799 років, котра є яскравим прикладом того, як народне обурення, спричинене абсолютизмом та соціальною несправедливістю у тогочасній Франції, знайшло своє пряме втілення.
Цей період став важливою віхою в історії, змінивши політичні та соціальні ландшафти Франції, і глобальним чином вплинув на розвиток принципів демократії, прав людини та національного самовизначення у світовому масштабі.
Водночас перехід Іспанії до демократії після смерті диктатора Франко в 1975 році є прикладом мирної передачі влади. Під керівництвом короля Хуана Карлоса І Іспанія здійснила успішний перехід від авторитарного режиму до демократії без пролиття крові та громадянської війни. Цей процес наголошує на важливості гнучкості та адаптивності влади в контексті соціально-економічних вимог та змін.
Класи та структури, які перешкоджають актуальним потребам конкретного історичного періоду, поступово втрачають свою значущість та підтримку.
З цього випливає, що потрібна трансформація чи припинення існування товариств, які обмежують розвиток індивідуальності своїх членів. Перед ними стоїть вибір: або вони готові до адаптації та змін, або ризикують загинути під натиском еволюційного розвитку.
