Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Midjourney
Людство завжди потребує систем координат. Завдяки їм індивід, компанія, країна можуть ідентифікувати себе, вимірювати параметри, порівнювати з іншими, зрозуміти, хто вони і де у загальній масі. А головне — куди рухатися.
Самих систем градації безліч. Але найважливішими є ті, які суспільство визначає як найкращі. Кого (і в першу чергу — за що) вибирає еталоном, на який рівняється більшість.
Які якості та стани схвалюються, підтримуються системою управління і пропонуються більшості як найкращі та еталонні?
Проблема низки традиційних релігій авраамічного кореня у цьому, що вони, закликаючи наслідувати апостолам і святим (що важливо — переважно великомученикам), не давали зв’язки подальшого розвитку.
Тобто ціннісні ідеали, по-перше, перебувають у духовних, незмірних кількісно сферах. І по-друге, розмиті, з головним «призом», який може бути після смерті чи в іншому житті. А капіталізм запропонував цілком зрозумілі, обчислювані, матеріальні маркери успішності, поваги, отже, і доступніші ідеали наслідування.
Хоча соціалізм і комунізм відмовилися від віри в Бога, але вони були змушені створювати свої ідеали й цінності для наслідування. Починаючи з «Героя Соціалістичної Праці», «стаханівця», «відмінника праці» та закінчуючи культом особистості своїх лідерів. Святе місце пустим не буває. Це був вимушений захід. Інакше суспільство перетворювалося на інертну масу, що тупцює на місці.
Заохочувані ідеали, цінності суспільства задають вектор його розвитку, і найбільш пасіонарні його члени докладають усіх зусиль та часто жертвують своїм життям заради досягнення цілей. Трагедія і драматизм християнства полягає в тому, що межею, вищим ідеалом досягнення людського життя ставала в кращому разі святість, яку ціною багатьох страждань і лише після смерті та певного періоду визнавав спеціальний релігійний інститут.
Про досягнення вищого ладу і мріяти не слід, такого маршруту немає. Про це навіть заборонялося думати. А інакодумство переслідувалося аж до піддавання анафемі чи спалювання на багаттях інквізиції.
У той же час капіталізм давав відчутні орієнтири, яких можна було досягти ще за життя і, що важливо, скористатися їхніми плодами у вигляді влади, грошей, слави, розкошів. Наприклад: «список Форбс», «лідер галузі», «найбагатший у…», «найбільший…».
Важливо відзначити, що так званий «капіталізм із людським обличчям» з’явився нещодавно, 20–30 років тому. До цього капіталізм існував у жорсткій формі (можна сказати, на нижніх чакрах суспільства, жорсткої рефлексії виживання основної маси людей), нещадно експлуатуючи як рабів, так і вільних людей разом із природою.
Про це свідчать хвилі революцій та народного терору, що прокотилися Європою якраз у найбільш розвинених капіталістичних країнах у XVIII–XX століттях, від Великої французької революції до Жовтневої в Царській Росії, що перейшла у червоний терор.
Отже, повернемося до цінностей-орієнтирів, які підтримуються та культивуються у суспільстві. Це питання першорядної ваги. Адже для усвідомлення неповноцінності чи помилковості досягнення конкретної цінності, яка не розвиває або не відповідає загальнолюдським цінностям любові, добра, взаємоповаги, найчастіше йде життя або навіть життя кількох поколінь.
Що важливо відзначити: саме цінності поєднують людей в єдиний живий організм. Вони закладають вектор руху, який залежно від обраної цінності може сприяти розвитку, а може прискорити деградацію. У них міститься потенціал на десятки та сотні років. Іноді й тисячоліття (історія знає і такі прецеденти).
Сліпе копіювання чужих цінностей, без урахування своєї історії, традицій, ментальності, призводить до їх профанації, маніпулювання на шкоду справжнім інтересам народу та суспільства.
Сьогодні не менш драматичний та переломний момент розвитку українського суспільства, бізнесу та безпосередньо людей. По суті, історичне ціннісне роздоріжжя. Від вибору ідеалів-цінностей залежить вектор розвитку, мобілізація людського, тимчасового та природного потенціалу країни на роки та десятиліття.
Наприклад, у XVII столітті православні цінності були основою національно-визвольного руху України на чолі з Богданом Хмельницьким. У 90-х роках минулого століття ідеї незалежності, вільного ринку, демократії стали для багатьох українців ідеалом.
Можна сміливо сказати, що обрані цінності формують шлях, притягують союзників і оголюють противників. Висновок напрошується сам. Цінності — це найважливіше, що є в країни, компанії та людини. Усвідомивши свої цінності та ставши на шлях їх досягнення, країна, компанія і людина знаходять цінність найвищого порядку — місію.
Що ж сьогодні обере українське суспільство, яке стрясається і розривається війною і корупцією? Які цінності? Вони сприятимуть розвитку? Свої чи чужі?
POSTSCRIPTUM HUXLEЎ: ПРО ВАЖЛИВІСТЬ МІСІЇ КРАЇНИ
На закінчення хочемо навести висловлювання Мірри Альфасси, сподвижниці Шрі Ауробіндо, засновниці міста Auroville, що прозвучало в 1938 році:
«У будь-якій країні найкраща освіта, яку можна дати дітям, полягає в тому, щоби навчити справжньої природи їхньої країни та притаманної їй місії, яку ця нація має виконати у світі, її справжнього місця на земному концерті. До цього слід додати широке розуміння ролі інших націй, але без духу обмежень і ніколи не випускаючи з уваги генія своєї країни.
Франція завжди несла щедрість почуттів, новизну та сміливість ідей, а також лицарство у дії. Саме ця Франція викликала загальну повагу та захоплення: саме завдяки цим чеснотам вона панувала над світом.
Утилітарна, розважлива, торгова Франція не є Францією. Ці речі не узгоджуються з її справжньою природою, і, практикуючи їх, вона втрачає шляхетність свого світового становища».
А ще Мірра Альфасса вважала, що, наприклад, місія Японії — нести красу, Індії — духовність. Яка ж місія України у сучасному світі? Враховуючи багатство нашого чорнозему, який дарує рясні врожаї та годує багато народів світу, а також той факт, що на цій землі народжуються споконвічні таланти, чи можна вважати, що місія України — місія Матері, яка щедро дарує, приймає та надихає світ?
