Huxleў
Автор: Huxleў
© Huxleў — альманах про філософію, бізнес, мистецтво та науку
Liberal Arts
4 хв. на читання

«Нам треба жити, а не надіятись на безсмертя, тоді тільки ми почуваємо себе і великими, і безсмертними». До 150-річчя від дня народження геніальної поетеси, письменниці та драматурга Лесі Українки

«Нам треба жити, а не надіятись на безсмертя, тоді тільки ми почуваємо себе і великими, і безсмертними». До 150-річчя від дня народження геніальної поетеси, письменниці та драматурга Лесі Українки
Поділитись матеріалом
Фото: my.ua
Леся Українка була європейською інтелектуалкою, знала десять мов — у тому числі давньогрецьку та латину, писала картини і, якби не хвороба, могла б стати відомою піаністкою. Вона підняла українську культуру до європейського рівня і сильно обурювалася, коли її називали «хворою, слабосилою дівчиною у вінку».

Літературознавці стверджують, що саме Леся Українка напряму, без будь-якого посередництва, підключила нашу культуру до двох основоположних ціннісних моделей європейської цивілізації — християнства та античності.

До 150-річчя від дня народження геніальної поетеси, письменниці та драматурга Лесі Українки (справжнє ім’я — Лариса Косач-Квітка) Huxleў зібрав факти, про які, можливо, вам не розповідали шкільні вчителі.  

Її образ навмисно спотворювали

Роль Лесі Українки у формуванні української літератури довго замовчували. Образ її було спотворено, а значення творчості дуже применшено.

Незважаючи на те, що вона була цілком незалежною від російського впливу, іронічна і скептична в оцінці чужих авторитетів та цінностей, пізніше радянська цензура змальовувала її бездоганною марксисткою, «пролетарською інтернаціоналісткою» та «другом робітників». Проте Леся такою не була.

Насправді письменниця активно протистояла російському колоніалізму та вважала, що наші народи — просто сусіди, а їхнє майбутнє — жити окремо. Вона навіть мала намір змінити російське громадянство на австрійське.

Хто не був високо, той зроду не збагне, як страшно впасти

За життя Лесю Українку не вважали найкращою жінкою-письменницею. Їй дорікали, що надто багато драм вона пише на ранньохристиянські та античні теми, вимагаючи більше текстів про українську історію.

Народилася у забезпеченій родині

Батько Лесі Українки — юрист Петро Косач, виходець із стародавнього шляхетсько-козацького роду, обіймав високі чиновницькі посади. Мати була українська письменниця Олена Пчілка — жінка владна та норовлива. Сім’я володіла маєтками на Волині у Колодяжному, на Чернігівщині у Мглині, на Полтавщині у Зеленому Гаю, а також будинком у Києві на вулиці Саксаганського, 97.

Леся Українка мала змогу бувати в опері Відня, у музеях та театрах Берліна. Батько спонсорував перші збірки поезій своєї геніальної дочки. На жаль, через російську цензуру, до 1904 року їх випускали лише на Галичині.

Багато подорожувала

Леся Українка любила подорожувати — крім Відня та Берліна вона була також у Празі, Варшаві, Парижі, Берні, Венеції, Генуї та інших куточках Європи, жила в різних містах та селах Грузії, піднімалася на Ай-Петрі.

Геройство мусить мати нагороду, се і боги, і люди признають

Для лікування туберкульозу кісток вона також неодноразово відвідувала Єгипет, місяцями жила в готелях у Карпатах, у Сан-Ремо та Ялті.

Більшість своїх робіт поетеса публікувала за кордоном Російської імперії — у Берліні, Дрездені, Празі, Відні. Залишок життя вона провела на Кавказі, де й написала свою «Лісову пісню» та «Камінного господаря».

Здійснювала вчинки в ім’я кохання

Перше кохання у Лесі Українки сталося у 15 років, до друга свого брата.

Лірична сповідь дівчини «Твої аркуші завжди пахнути зів’ялими розами» присвячена іншому та найсильнішому її коханню — Сергію Мержинському. Вона наважилася на зухвалий і сміливий вчинок, поїхавши до Мінська, аби доглядати смертельно хворого коханого.

Біля ліжка вмираючого від сухот Леся Українка за одну ніч створила геніальну драму «Одержима». Мержинський помер, заповідаючи їй дбати про іншу жінку, яку любив. Поетеса до самої смерті не знімала жалобного одягу, незважаючи на подальше офіційне заміжжя.

Без благословення батьків Леся Українка жила у цивільному шлюбі з музикознавцем Климентом Квіткою. Він був бідним чиновником, до того ж молодшим за письменницю на 9 років. Заради цього шлюбу вона пішла проти громадської думки.

Була феміністкою та виступала за права жінок

Леся Українка активно обстоювала права жінок. Своїм прикладом та творчістю вона доводила, що жінка — особистість. Феміни у творчості поетеси мають право голосу і говорять, сперечаються, пророкують та змінюють світ. У російській літературі на той час подібного не було.

Тло її драм — війни, репресії, перевороти, але завжди в центрі — сильна жінка зі своєю точкою зору, власною думкою та баченням світу.

Люди й покоління — се тільки кільця в ланцюгу великім всесвітнього життя, а той ланцюг порватися не може

Леся Українка не хотіла вінчатися зі своїм обранцем, Климентієм Квіткою, щоби не чути в церкві горезвісного: «Дружина нехай убоїться чоловіка свого».

Її труну до могили на Байковому цвинтарі несли шестеро жінок — письменниці та найближчі подруги.

Мала нетрадиційний роман

Навіть найскептичніші дослідники епістолярної творчості Лесі Українки визнають той факт, що її листи до письменниці Ольги Кобилянської переповнені еротизмом.

До речі, у драмі «Блакитна троянда» дослідники знаходять мотиви одностатевого кохання.

Ось тільки деякі рядки з листів Лесі Українки своїй подрузі: «Хтось когось хотів би поцілувати, і погладити, і багато чогось сказати, і багато подивитися, і багато подумати…». «І хтось когось любить і ніколи ні на кого не гнівається, і не гнівався, і не буде гніватись,.. когось цілує і гладить і так, і так… і ще так…»

Обидві письменниці зашифровували свої інтимні повідомлення, малюючи м’які лінії та уривчасті крапки, які означали погладжування та пестощі. Листи-відповіді Ольги Кобилянської Леся Українка спалювала.

Зберігся запис її голосу

Це дивно, але ми можемо почути голос геніальної поетеси. Нещодавно були оцифровані та викладені в Мережу унікальні аудіозаписи українських дум, пісень, інструментальних композицій кобзарів та лірників, а серед них — пісня у виконанні Лесі Українки.

На жаль, оцифровані записи на фонографічних валиках мають не дуже гарну якість, адже деякі з них датовані 1904–1912 роками.

Вступаючи до клубу друзів Huxleў, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво
Поділитись матеріалом

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: