Меню
З питань спільних проєктів editor@huxley.media
З питань співпраці з авторами chiefeditor@huxley.media
Телефон

МИНУЛЕ ПРОРОКУЄ: чим небезпечний «Містер Вето»

Борис Бурда
Автор: Борис Бурда
Журналіст, письменник, бард. Володар «Діамантової сови» інтелектуальної гри «Що? Де? Коли?»
МИНУЛЕ ПРОРОКУЄ: чим небезпечний «Містер Вето»
Джерело фото: x.com

 

ІСТОРІЯ ТА РЕАЛЬНІСТЬ

 

І

сторія — надзвичайно цікава річ, і є чимало людей, які вважають, що користь від історії обмежується саме цим, і сприймають її як щось на зразок белетристики, тільки не вигаданої, а такої, що насправді мала місце. Така думка — не просто помилка, я навіть не можу підібрати слово, яке не належало б до ненормативної лексики, що їм можна було б назвати настільки наївну й небезпечну ілюзію. Ще в позаминулому столітті Герцен цілком слушно сказав: «Минуле пророкує». Історія не лише нагадує нам, як було, — вона досить добре прогнозує те, що буде. Ці прогнози не завжди приємні, але досить часто є правильними. Саме для цього й потрібно знати історію, щоб ухвалювати максимально точні рішення щодо того, як її продовжити.

Нещодавно президент США Дональд Трамп зробив надзвичайно цікаву заяву, що ґрунтується на історичних аналогіях. У відповідь на запитання, що він збирається робити у разі, якщо після проміжних виборів демократи отримають контроль над обома палатами Конгресу, Трамп відповів, що стане «Містером Вето», застосовуючи це президентське право настільки завзято, щоб змусити демократів укласти з ним прийнятну для нього (вже боюся говорити «для республіканців», бо й серед них підтримка Трампа тепер аж ніяк не є безумовною) угоду. Цікаво, що ж розповідає нам історія про аналоги, які існували до цієї ситуації? Чи був у минулі часи хтось, кого вже називали «Містером Вето»? Ну, якщо не містером, то герром, паном, боярином, сеньйором або кимось подібним. Наскільки успішною була його політика? Чи принесло йому застосування вето бажаний успіх? Та й що це таке — право вето?

 

ЗАБОРОНА ЛАТИНОЮ

 

Це слово походить з латини, його значення — «забороняю». Римською республікою керували два рівноправні консули, і кожен із них міг скасувати рішення колеги, просто сказавши «забороняю». Або знайдіть рішення, з яким обоє згодні миритися, або залиште все як є. Таке правило Римської республіки за часів імператорів значно спростилося — те, що імператор забороняв, те й було заборонено, і оскаржити це ніхто не міг. У майбутньому його стали називати абсолютним вето — таким правом володіли, приміром, російський та німецький імператори. Чи надто це їм допомогло, ми вивчали у школі. Існує абсолютне вето, яке не перебуває в руках монархів, — скажімо, постійні члени Ради Безпеки ООН мають абсолютне вето на рішення ООН. Один із них не схоче — і нічого не буде, навіть якщо наполягають усі інші. У феодальних монархіях право вето було звичайною справою, причому саме абсолютного вето, якому й заперечувати законним чином ніяк не можна.

У конституційних документах та інших законодавчих актах сучасних країн поширене більш помірне відкладальне вето. Якщо французькому президентові не сподобався закон, ухвалений однією з палат парламенту, — він за допомогою такого вето повертає його назад до цієї палати: поміркуйте-но ще. Однак якщо під час повторного голосування депутати підтвердять своє рішення — закон ухвалюють, а волю президента ігнорують. Він може виграти час, але остаточне рішення йому не належить. У президента США вето дещо сильніше. Якщо він накладе своє вето на рішення однієї з палат, то для подолання цього вето переголосування недостатньо. Потрібна більшість у дві третини, до того ж щоб інша палата підтвердила подолання вето не меншою більшістю. Тільки так можна скасувати це президентське рішення, проте за очікуваного розподілу голосів у палатах Конгресу це можливо не завжди. Тож президент, який використовує вето, щонайменше ускладнить життя своїм опонентам.

 

ЯК ВОНО ПРАЦЮВАЛО

 

То стати «Містером Вето» — це вдалий політичний крок? Американські президенти, на відміну від англійських монархів, які востаннє скористалися своїм правом вето у 1707 році за часів не надто виразної королеви Анни, застосовували вето досить часто. Франклін Рузвельт робив це 635 разів, Гровер Клівленд — 584 рази, переважно з економічних, а не політичних питань. Не завжди вето забезпечувало президентам успіх — скажімо, вето Барака Обами щодо заборони подавати позови проти Саудівської Аравії після терактів 11 вересня Сенат подолав з рахунком 97:1, а Палата представників — 348:77, як то кажуть, «із помпою». З 29 вето президента Ендрю Джонсона Конгрес скасував 15 — більшість! І що ж сталося? Та нічого особливого…

 

Вступаючи до клубу друзів Huxley, Ви підтримуєте філософію, науку та мистецтво

 

ПЕРШИЙ «МІСТЕР ВЕТО»

 

А «Містер Вето» в історії дуже добре відомий ще до Трампа. Оскільки він не американець, а француз, майже вся країна звала його не «Містером», а «Мсьє Вето». І на місці Трампа я, мабуть, вкрився би холодним потом, якби згадав, хто він такий і якою була його доля, не кажучи вже про дружину, яка тоді ж отримала прізвисько «Мадам Вето». Так, це саме він — Луї-Огюст де Бурбон, після позбавлення трону — Луї Капет, у наших підручниках історії — Людовик XVI. Геть не найжахливіший із французьких королів — скажімо, практично єдиний серед Бурбонів вірний чоловік (про його дружину Марію-Антуанетту стверджувати таке, на жаль, ніхто не наважиться). Вправний ремісник, майстер, який власноруч виготовив безліч складних механізмів, на кшталт замків для своїх скриньок і секретерів. Відносно незлобливий, досить м’який і часом навіть надміру поступливий. І ось — будь ласка — скінчив життя на гільйотині! Невже прізвисько «Мсьє Вето» відіграло в цьому хоч якусь роль? Боюся, що так — саме накладені ним вето, право на які йому надала прийнята в 1791 році нова французька конституція, що розжалувала його з «короля Франції» до «короля французів», відіграли в його долі таку сумну і, певно, навіть фатальну роль.

Цікаво те, що, на відміну від американських президентів, Людовик XVI скористався правом вето лише кілька разів, проте у надзвичайно делікатних питаннях, та ще й після того, як намагався втекти з країни, причому обставини втечі були майже оперетковими (у величезній кареті-берліні російської баронеси Корф, яку було помітно за три версти, з фаворитом Марії-Антуанетти графом Ферзеном за кучера, Людовик не соромився вийти й прогулятися серед людей, які знали його обличчя з монет, — один із них так і впізнав його, конспіратора-незграбу). Короля повернули до Версаля, йому довелося дати зобов’язання дотримуватися нової конституції, яка й містила це право вето. Вето було теоретично відкладальним, але надто сильним.

Його можна було подолати лише на двох наступних сесіях парламенту поспіль, тобто трьома складами парламенту — інакше шансів не було. І Людовик почав застосовувати його з надзвичайно делікатних і важливих приводів. Він наклав вето на позбавлення утримання священиків, які не склали присягу, на створення табору добровольців для захисту Парижа від інтервентів, на наказ емігрантам повернутися під загрозою конфіскації майна — суспільство все це просто розлютило. А його останнє вето на формування уряду жирондистів показало, що дискусіями вже все одно нічого не вирішити. Скінчилося це для «Мсьє Вето» найгіршим чином. Його скинули з престолу, засудили й відправили на гільйотину.

 

ПІСНЯ ПРО «МСЬЄ ВЕТО»

 

Всі, мабуть, чули народну пісню «Карманьола» у виконанні Едіт Піаф? Її слова просто безжальні до «Мсьє і Мадам Вето».

 

А сам «Вето» божився так,
Що він, мовляв, для Франції не враг,
Та обіцяв дарма —
Прощення більш нема!

 

«Мадам Вето» лякала нас,
Що передушить всіх не раз,
Та чорт її дери —
Не сплять всі пушкарі!

 

Станцюймо Карманьйолу!
І грім гармат, і грім гармат!
Станцюймо Карманьйолу!
Лунає хай кругом!

 

Чи означав прославлений «Карманьолою» грім гармат, що добро перемогло? Ні. Просто за кермо вхопився інший різновид зла — одна жахлива надмірність пересилила іншу. Монтаньяри, термідоріанці, Наполеон I — зрештою, щось почало налагоджуватися вже після Паризької комуни. Ось до чого призвела політика «Мсьє Вето» — безглузда, нерозважлива, конфронтаційна й заздалегідь приречена. Виникає цікаве й важливе запитання: чи усвідомлював Трамп те, з чим асоціював себе словами про «Містера Вето»? Якщо він настільки кепсько знає історію, це дуже небезпечно — згадайте цитату Герцена на початку. Але питання навіть не лише в Трампі, а в людях, якими він себе оточив. Якщо не було кому підказати, з чим він себе пов’язує, чи не свідчить це про те, що владу захопив колектив самовпевнених невігласів? А час для такого зараз зовсім недоречний…

 


При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Знайшли помилку?
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter