НАВЧИТИСЯ МОВЧАТИ: як налаштувати своє внутрішнє «радіо»
Дмитро Філатов. Моє Небо, 2021 / Facebook, «Сіль-Соль»
Письменник Герман Мелвілл вважав, що всім по-справжньому глибоким творам та емоціям передує тиша, вона ж їх і супроводжує. Досвід тиші надзвичайно важливий для нашого життя. Він робить його творчим, сповненим гармонії та сенсу. Недивно, що через сотні років після Христа, Мухаммеда та Будди сучасні нейробіологи та лінгвісти доходять подібних висновків щодо практик мовчання. Змінюється лише мова опису феномена.
САМОРЕФЛЕКСІЯ МОЗКУ
Нещодавно американські науковці з Університету Дьюка серйозно взялися за вивчення феномена мовчання та його впливу на організм. Як і заведено, першими учасниками експерименту стали лабораторні миші.
Заміри показали, що в ізольованому від звуків середовищі у мишей змінюється структура нервової діяльності мозку. Насамперед це стосувалося лімбічної системи — ділянки головного мозку, де формуються емоції, прагнення до вивчення нових речей і консолідуюча пам’ять. Уже після 2 годин у цій зоні починався ріст нових клітин, які диференціювалися в нейрони й органічно інтегрувалися у нервову систему.
Ми звикли вважати, що людське мислення переважно мовне. Однак якщо ми раптом свідомо вирішимо не «підгодовувати» наш мозок словами, то це жодним чином не блокуватиме ключові функції мозку, що відповідають за сприйняття, оцінку та засвоєння інформації. Ба більше, на думку нейрофізіологів, він ніби звернеться всередину себе.
Мовчання запускає в мозку механізм саморефлексії — він отримує можливість вільного усвідомлення свого місця як у внутрішньому, так і в зовнішньому світі.
МОВЧАННЯ ТРЕНУЄ «ВНУТРІШНІЙ СЛУХ»
Коли людина починає мовчати, то нейрони тих ділянок мозку, які відповідають за мовлення, «переключаються» на вирішення інших завдань. Щось подібне відбувається зі сліпими людьми — позбавлені зору, вони чують, зазвичай, краще за зрячих. Замовкнувши, ви, однак, не припиняєте контакту з дійсністю.
Наприклад, ваш слух не відключається. Але при цьому ви починаєте краще чути не тільки свій зовнішній, а й свій внутрішній світ. Саме такі механізми сприйняття, на думку деяких нейробіологів, якраз і запускають довготривале свідоме мовчання, що відоме в історії майже всіх світових релігій: християнства, буддизму, ісламу, індуїзму.
Сьогодні їхній досвід духовного очищення та розширення самосвідомості використовують різноманітні практики — ретрити та віпасани, які стають дедалі популярнішими. Проте, на мовчання можна подивитися не тільки з погляду нейрофізіології або особистісного зростання. Цей феномен має серйозні філософські, релігійні та культурні аспекти.
БЕЗ МОВЧАННЯ НЕМАЄ РОЗУМІННЯ
Ми живемо у вельми шумному світі, бо через різного роду «шуми» ми досліджуємо все навколо. Слова, мова, мовне мислення є дуже важливими для людини у розумінні світу та оточуючих. Але чому ж тоді, за словами Авраама Лінкольна, що більше людина говорить, то менше її розуміють?
Річ у тім, що для адекватного й глибокого розуміння світу мовчання потрібне нам так само, як і мова. Будь-яка комунікація, як вербальна так і невербальна, є немислимою без пауз. Саме паузи наділяють «білий шум», потік нерозчленованої хаотичної інформації, структурованими смислами.
З філософсько-релігійної позиції, яка сприймає світ як текстоподібний феномен, ці паузи надзвичайно важливі. У християнській традиції, наприклад, Слово (грецькою Логос — поняття, введене ще Гераклітом) є вічним божественним початком, що створило світ. Тому без нього неможлива трансляція жодних ідей, одкровень і знань через релігію, науку, мистецтво.
СВІТ, СТВОРЕНИЙ МОВЧАННЯМ
Пригадаймо, що мовчання Бога відігравало у створенні нашого текстоподібного Всесвіту не останню роль. Акт божественного говоріння Бога, що творить, тривав шість днів, але на сьомий Він замовк. Тобто без такої паузи просто не існувало б краси осмисленого, впорядкованого космосу і людини в ньому — творіння тривало б вічно і його було б не відрізнити від хаосу форм, що постійно виникають і вмирають.
Фома Аквінський стверджував, що все існуюче прекрасне, оскільки воно існує, виражаючи собою якусь «думку Божу». Тому саме мовчання, що поставило остаточну крапку в творінні, можна вважати останнім, остаточним словом — одкровенням Бога про світ і людину.
Невипадково преподобний Ісаак Сирин називав слова «знаряддями цього світу», а мовчання — «таємницею майбутніх століть». У мусульман один із хадисів розповідає, як пророка Ісу попросили: «Вкажи нам на діяння, завдяки якому ми увійдемо до раю!» На що він відповів: «Не розмовляйте ніколи».
МОВЧАННЯ — ЦЕ МОВЛЕННЯ
Мовчання — такий самий інструмент спілкування, як і слово. Вони не протиставлені одне одному, а якимось чином злиті в єдиному мовленнєвому акті. Межа між ними розмита. Ба більше, лінгвісти інтерпретують саме мовчання як мовленнєвий акт. Воно існує в усіх мовах, його неможливо уникнути. І розуміють це не лише вчені-лінгвісти.
У племен Західної Африки є прислів’я: «Мовчання — це теж мова». Таким чином, тиша може з нами говорити, тільки якось «інакше». Говорила ж вона з Лао Цзи, який вважав її «великим джерелом влади». Говорить вона з Шекспіром у «Гамлеті» (англ. the rest is silence).
Так само тиша говорить із людиною під час деяких релігійних ритуалів, тільки через інші органи, ніж праве й ліве вухо. Говорить зі свідомістю і душею.
ВНУТРІШНЄ «РАДІО»
Однак якщо мовчання неминуче, бо воно теж є мовленням, якщо тиша приховує співрозмовника, який може і хоче говорити з вами, можливо, є сенс прислухатися до того, що він хоче вам повідомити. Але як це зробити? Якщо ізолювати себе від зовнішніх шумів відносно неважко, то перервати внутрішній діалог — завдання складніше. Як правильно налаштувати цей «радіоприймач», що постійно працює всередині нас, не на безглузді поміхи, а на прийом змістовного сигналу?
Мусульманська легенда описує такий випадок. Мудреця Лукмана аль-Хакіма попросили принести дві найкращі та дві найгірші частини тіла заколотого барана. В обох випадках мудрець приніс язик і серце. Різниця між досконало однаковими та призначеними для одного й того самого органами полягала лише в тому, «очистив» ти їх чи ні.
МОВЧАННЯ МОЖЕ БУТИ НЕБЕЗПЕЧНИМ!
Тут у різних традиціях можуть бути найрізноманітніші рекомендації, які також залежать від індивідуальних особливостей і цілей того, хто збирається почути мовчання. Цілі можуть бути сформульовані по-різному: очищення розуму, звільнення від зовнішнього шуму, пошук внутрішньої гармонії, набуття усвідомленості.
Одна з найдавніших практик мовчання — віпасана. Згідно з легендою, її почав практикувати ще понад 2500 років тому Будда Гаутама. Він навчав, що людська мова завжди залишається всередині сансари, нірвана з її допомогою недосяжна.
Проте геть не кожна людина перебуває на такій самій духовній вершині, як Будда, пророк Мухаммед або преподобний Саламан Мовчазник. Тому людині, яка збирається мовчати, варто бути обережною і робити це під наглядом майстра.
Досвідчені наставники застерігають, що після 4–5 днів мовчання трапляється певна духовна криза. Її ознаки — відчуття моторошної самотності, невмотивована агресія або відчай.
ОЧИЩУЙТЕ СВІЙ «ЖОРСТКИЙ ДИСК»
У мовчанні людина зустрічається з тим собою, який існує в іншому, «несьогосвітньому» просторі. З незвичного стану, коли більше нікуди сховатися від себе за повсякденною метушнею, свідомість виходить через кризу. Приблизно так само на комп’ютері перезавантажується жорсткий диск.
Мовчання перезавантажує наш мозок, як жорсткий диск комп’ютера, допомагає йому позбутися «зависання», пов’язаного з інформаційними перевантаженнями, режимом багатозадачності та невиправданими витратами біохімічної енергії. Але, на жаль, жоден ретрит не може тривати вічно.
Тому важливо й надалі дбати про те, чим наповнюється звільнений мовчанням мозок. Ісламська традиція радить: якщо не можеш мовчати, принаймні не говори поганого! Варто дослухатися й до поради православного святого Антонія Великого: «Бог береже тебе доти, доки ти бережеш вуста свої».
