НЕТРИВІАЛЬНЕ РІШЕННЯ: як Білл Гейтс виявився найсимпатичнішим хлопчиком у класі

Фото: computerhoy

 

Для будь-якого підлітка настає час важких випробувань. Те, що це так для дівчаток, можу тільки припускати, а щодо хлопчиків знаю точно. Дорослішання — штука болісна, і вона піддає тебе нелегкому екзамену.

Ти став помічати дівчат. За коси їх смикати вже незручно, не маленький, але необхідність звернути їхню увагу на тебе стає дедалі наполегливішою. Як поводитися при цьому, ти уявлення не маєш, і обов’язково починаєш робити дурниці. На тебе при цьому, звісно, звертають увагу, та якось не так, як хотілося б.

 

КОЛИ ТИ ТРЕТІЙ

 

Все стає зовсім погано, якщо ти не другорічник-задира, який очолює будь-яке помітне неподобство в класі, а тихий відмінник-ботан, та ще й на додачу очкарик. В окулярах — отже хворий, не б’ється — те саме.

Природний відбір відсіває таке на корені, вже на етапі, коли знання про продовження роду зводяться до того, що розповіли ще до школи. Мені, наприклад, у п’ять років ці відомості надала шестирічна сусідка по дачі і трохи переплутала деякі подробиці — дуже дивувався трохи згодом, коли мені пояснили, як це все насправді.

Найгірше, що конкуренція шалена. У класі повно хлопчиків, і в середньому половина симпатичніші за тебе, а якщо так, як тобі здається, — практично всі. З ними й розмовляють не так, і кудись разом йдуть, і спільні теми знаходять, а до тебе якщо й звернуться, то щоб відійшов і не стояв на дорозі.

Причому соціальне благополуччя тут більше шкодить, ніж допомагає. Немає нічого хорошого в тому, що твій тато — відомий корпоративний адвокат, а мама — член ради директорів низки великих фірм. Дівчата потім зрозуміють, що це теж важливо, а поки що ти — це тільки ти. Худий очкастий підліток із кумедним сімейним прізвиськом Трей (так у карткових іграх називають трійку). Фоска, якщо подумати, не є картою для серйозної гри.

 

 

 

Що воно, до речі, означає? Тільки те, що у твоєму повному імені є слово «Третій» — тебе звуть так само, як і тата, але він Другий, отже, в сім’ї ще когось так звати. Але навіть твоє повне ім’я — Вільям Генрі Гейтс Третій — нічого дівчаткам не каже. Воно й на краще — не поділили б, розірвали б на шматочки менше сірникової коробки кожен, якби знали, що буде потім… А поки що ти Трей — от і все.

Потрібно якось відволіктися від таких неприємних думок, але навчання загалом для цього не годиться. Деякі предмети наш підліток не ставить у гріш. Граматика, громадянознавство, література… Господи, скільки марної каламуті! У результаті він із таким ставленням до навчання дограється до примусових консультацій зі шкільним психіатром, що чарівності теж не додає.

Щоправда, у нього є на що відволіктися — скажімо, на читання поспіль, від дошки до дошки, величезної двадцятидвохтомної енциклопедії World Book Encyclopedia, а крім цього — ретельні заняття програмуванням, яке щойно з’явилося тоді в американських школах.

 

ПРОГРАМА ДЛЯ РОЗКЛАДУ УРОКІВ

 

Сам він пізніше згадує: «Я збожеволів на комп’ютерах. Пропускав фізкультуру. Сидів у комп’ютерному класі до ночі. Програмував у вихідні. Щотижня ми проводили там по 20–30 годин. Був період, коли нам заборонили працювати, бо ми з Полом Алленом вкрали паролі та зламали систему. Я залишався без комп’ютера ціле літо».

Вже у 13 років він написав свою першу програму. З її допомогою будь-хто міг грати з комп’ютером General Electric у хрестики-нуліки. Більш безглузду гру для комп’ютерної реалізації я навіть придумати не можу — відомо, що за мінімального вміння ніхто в цю гру не може виграти, вічна нічия.

Можливо, перекладач наплутав, і це була цілком осмислена, хоч і схожа на хрестики-нуліки японська гра рендзю? Може, перший перекладач помилився, а потім у нього все переписали? Добре було б перевірити, але не вийшло.

 

 

Як і належить американцю, Білл вирішив монетизувати свої знання. Він сколотив команду із друзів і почав шукати замовлення. За літо вони заробили приблизно 5000 доларів — ця сума наприкінці 60-х була значно більшою, ніж зараз… Серед його замовників виявився і директор школи. Він був цілком задоволений — лише за 500 доларів йому розробили програму, яка складає розклад уроків.

Директор дав йому нове замовлення — програму для формування класів (в американських школах склад класу в процесі навчання може змінюватись). Замовлення було охоче прийняте — і затребуваність радувала, і заробити хотілося, але головним стимулом була певна нестандартна ідея!

 

 

ВЕЛИКОДНІ ЯЙЦЯ

 

Чи знаєте ви, що таке «Великодні яйця»? Так називають недокументовані можливості програми, про які навіть її замовник іноді уявлення не має! Іноді в таких «Великодніх яйцях» закладений і злий намір. Але тут я остерігся б вживати такий рішучий термін — програма робила щось непередбачене, але загалом нікому шкоди не завдавала.

Замовник залишився задоволений — програма цілком прийнятним чином формувала класи, а те, що саме в класі її творця чомусь опинялися всі найкрасивіші дівчатка, а більш-менш привабливих хлопчиків там практично не було — ну так кому це сильно заважало? А йому, погодьтеся, приємно.

Наслідків, що далеко йдуть, це не мало. Вже набагато пізніше, 1 січня 1994 року він одружився зі співробітницею своєї фірми Меліндою Френч, і вони щасливо та благополучно прожили разом 27 років. У них троє дітей, які знають, що з багатомільярдного статку батька кожен із них отримає лише жалюгідних 10 мільйонів — треба заробляти самим, великі гроші їм можуть зашкодити. А решта піде на благодійність.

Проте багато з того, що закладалося у школі, проявилося і потім. У школі він вчив лише те, що сам хотів, — і в Гарвардському університеті, куди він вступив на юрфак, набравши на іспитах 1590 балів із 1600 можливих, його відрахували за систематичні прогули. Мабуть, батько вмовив піти його стопами — і даремно! У дітей свої дороги…

У школі Білл окупував комп’ютери та вкрав від них пароль. В університеті він утнув щось подібне — розробив на тамтешніх комп’ютерах програмне забезпечення до нового комп’ютера «Альтаїр», заробив пристойні гроші, а дозволу на таке їхнє використання йому ніхто не давав.

 

 

НАУКОВИЙ ПІДХІД

 

Він завжди чудово вмів продати свою працю — і коли IBM просить розробити програмне забезпечення для його комп’ютерів, він купує операційну систему, розроблену Тімом Паттерсоном, бере його на роботу (навіщо розумного співробітника втрачати?), і продає дещо перероблену систему IBM вже значно дорожче. Це і є знаменита MS-DOS (багато хто з нас, у тому числі й я, починали своє знайомство з комп’ютерами саме з неї).

Втім, цього мало: він, розуміючи те, що багато хто зрозуміє пізніше — що на інтелектуальному продукті можна по-справжньому добре заробити — абсолютно правильно не задовольнявся одноразовою платою, а домовився про відрахування з кожного проданого екземпляра системи, котра йому належить. Цей принцип приніс йому такі гроші, що кілька років тому тільки 18 країн у світі були багатшими за нього. Перераховувати його успіхи можна довго. Багато хто його ненавидить, багато хто йому заздрить.

Йому жбурнули в обличчя кремовий торт, написали про нього купу пасквілей, пародій та викривальних статей, приписують йому жахливі конспірологічні задуми і просто лають, не приховуючи заздрощів. А він живе, як жив, і вже пожертвувавши на благодійність одинадцятизначну кількість доларів — поміркуйте про це і стуліть пельку!

І заразом подумайте — можливо, він правильно і розумно позбувся підліткових комплексів, чому б іншим не спробувати? Науковий підхід до цього, безперечно, має сенс, і він переконливо це довів.

 

---

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media