АХ, КОХАННЯ: король — син адвоката й королева — донька трактирника
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
ДАЛІ ХОДУ НЕМА
Ще від народження він не мав шансів бодай на якусь значну кар’єру в королівській Франції — син провінційного адвоката, онук кравця, правнук ткача. Та ще й п’ятий син — у Шарля Перро старший син мірошника отримав у спадок млин, середній — віслюка, а молодший, третій, — кота. Що дісталося б п’ятому? Миша у найліпшому випадку…
Куди подітися п’ятому синові? Найпростіше — в армію, візьмуть будь-кого, якщо не інвалід. Особливих підрозділів у королівській армії ще не було, і той факт, що пращур рекрута — не корінний француз, а уродженець Швеції, компроматом не вважається (наскільки він пізніше виявиться важливим, ніхто не знав, а якби їм розповіли — не повірили б). Людина він смілива, аж ніяк не дурень, вочевидь уміє підкорятися (для армійської кар’єри це найважливіше) і дуже швидко стає сержантом. А далі?
Далі — все, шлагбаум, жодних шансів: він не шевальє, офіцером йому не бути. Чесно служить, чудово фехтує, справний, хоробрий — пусте, без дворянської грамоти це не працює. Вершина кар’єри — звання ординарця командира полку маркіза д’Амбера. З такими статками немає сенсу вибагливо ставитися до житла — винайняв кімнатку у будинку марсельського трактирника Франсуа Кларі, от і добре.
До речі, його прізвище — Бернадот — звучить не зовсім як французьке, а от ім’я — цілком — Жан-Батист. Та на дворі 1789 рік, і він, за тогочасною модою, додає до нього античне ім’я Жюль — на честь Юлія Цезаря. Цікаво зауважити, що ім’я взято, скажімо, не на честь республіканця Гракха, як вчинив той же Бабеф, а справжнього імператора. Можливо, не просто так?
ШУРИ-МУРИ
Жити у Кларі непогано: кімнатка зручна, господар поступливий, а його доньки чарівні та милі. На півдні Франції все дозріває швидко, включаючи дівчат, і незабаром у сестричок Кларі з’являються залицяльники — що цікаво, рідні брати. Кавалера старшої сестри Жюлі звуть Жозеф, а як його прізвище, ви самі вгадаєте, коли дізнаєтеся ім’я молодшого брата, залицяльника Дезіре, — Наполеон.
У буржуазній родині романи мають закінчуватися шлюбами. Жозеф у 1794 році одружується з Жюлі (до речі, шлюб був довгим і щасливим). А з Наполеоном і Дезіре все складається не так просто. Наполеон навіть зробив їй офіційну пропозицію, вони вважалися нареченим і нареченою. І раптом розійшлися як в морі кораблі — причому не надто зрозуміло, чому.
Може, піднесення Наполеона підвищило його вимоги до родоводу нареченої? Навряд чи — чим була краща дочка заможного купця, вдова страченого революцією генерала Жозефіна де Богарне: у кишені вітер свище, з характером естрадної артистки і такими кепськими анкетними даними, що її в будь-який момент могли відправити на гільйотину разом з новими родичами?
Схоже, що Наполеону було потрібно саме навіжене диво природи, а не добропорядна донька негоціанта — та й про самого батька Кларі подейкували, ніби він сказав, що вистачить у його родині й одного Бонапарта… Заручини розірвані, і не сидіти тепер бідолашній Дезіре на престолі? Зачекайте трохи й послухайте, що було далі.
Кар’єри під час революції непередбачувані: наполеонівська стає просто фантастичною, але й кар’єра його друга Жана-Батиста Жюля Бернадота теж вельми дивовижна. І він швидко стає одруженим чоловіком — бере шлюб із покинутою приятелем Дезіре Кларі.
ЗОВ БАТЬКІВЩИНИ ПРАЩУРІВ
То що ж виходить: Наполеону — все найкраще, Бернадоту — що лишиться? Не будемо поспішати, до того ж залишається чимало: Бернадот одним із перших стає маршалом Франції, хоробро б’ється, тримає центр у жорстокій битві під Аустерліцем, одержує титул князя Понтекорво — карколомна кар’єра.
Наполеон старого приятеля не ображає, йому дістаються й звання, і чини, і титули, й ордени, і 300 000 франків довічної ренти. Наполеон навіть обирає ім’я для первістка Бернадота й Дезіре — Оскар, запозичивши його із супермодної в ті роки геніальної містифікації шотландця Макферсона «Поеми Осіана», яку той довго видавав за справжній епос стародавніх кельтів. Поки що незрозуміло, до кого Наполеон виявив симпатію цим жестом — до старого знайомого чи до колишньої нареченої? Втім, яка різниця…
Тим часом у 1807 році шведи намагаються заступитися за розбитих Наполеоном прусаків, висаджуються на балтійському узбережжі і миттєво потрапляють у полон до того ж Бернадота. Він обійшовся з полоненими так, що краще не придумаєш, — поблажливо, ввічливо та цілком гуманно. Шведи вміли цінувати таке: у війні з Росією в генерала Кульнева, який також прославився гуманністю до шведських полонених, шведський король просто заборонив стріляти — і це у воєнний час! А стосовно Бернадота — відомості про те, що його предок — також швед, знову-таки його репутації аж ніяк не зашкодили.
А поки що Росія відібрала у Швеції Фінляндію, короля Густава IV Адольфа скинули з престолу і королем став Карл XIII, який на той час вже остаточно з’їхав з глузду. Спадкоємець престолу помер, своїх дітей у Карла XIII немає і точно не буде — кого посадити на престол? Ось вам і кандидат — кращого не знайти! Маршал самого Наполеона, нащадок шведів, та ще й одружений із колишньою нареченою великого імператора — це теж вважалося плюсом. Аби тільки погодився — причому не тільки він, але й його імператор…
Шведи безпосередньо звертаються до Наполеона за дозволом, а той, мабуть, не хоче ображати чоловіка покинутої ним Дезіре. Треба перейти з католицтва в протестантизм — Бернадот не заперечує, чим він гірший за Генріха IV, який змінював віру 4 рази? Наполеон вимагає цілком очікуваної речі — зобов’язання не вступати в жодні антифранцузькі альянси. Бернадот відповідає категоричним «ні»! І жахливий тиран Наполеон покірно киває головою і навіть підписує спеціальний документ про те, що Бернадот не зобов’язаний Франції геть нічим. Ось як не іржавіє стара любов! Недивно, що далі все пішло за найгіршим для Наполеона сценарієм.
КАР’ЄРА РЕНЕГАТА
Відразу ж Бернадот бере на себе королівські обов’язки, хоча формально він поки лише спадкоємний принц, — Карла XIII вже нікому показувати не можна… У наполеонівській блокаді Англії він нібито бере участь (хто ж це перевірить?), але вже домовився з англійцями, що Норвегію, яка належить союзній Наполеону Данії, він свого часу відбере, і ніхто не заперечить. А Росії він ще раніше обіцяв, що за жодних обставин не вимагатиме назад Фінляндію (знав би Наполеон це раніше — не побачив би наш герой шведського престолу).
Наполеон незадоволений, і він демонструє це, безцеремонно відібравши у Бернадота шведську Померанію — залишки володінь шведської імперії на Балтійському морі. Даремно він вважав, що з Бернадотом можна так, — вони все ж таки люди одного гарту, залицялися до однієї жінки, і формально Бернадот переміг…
До речі, ця жінка вже не Дезіре Кларі — вона стала королевою Дезидерією, а її чоловік, новонавернений протестант, теж змінив ім’я — тепер він Карл-Юхан, шведському королю зватися Жаном-Батистом Жюлем у кращому випадку смішно.
Після вторгнення Наполеона в Росію Бернадот відкрито приєднується до табору його ворогів і вступає у війну. Саме він раніше за всіх порадив російським дипломатам не давати Наполеону генеральної битви, а заманювати його вглиб країни — тож виходить, автором переможної стратегії був аж ніяк не Кутузов…
А Наполеон робить помилку за помилкою, об’єднуючи проти себе всіх. Навіть Швеція, серед інших, бореться з Наполеоном у грандіозній Битві Народів, і Наполеон вперше програє вирішальну баталію. Бернадот відразу ж після падіння Парижа поспішає туди, звичайно ж, із дружиною — адже хтось отримає владу над Францією після Наполеона; може, саме він?
ПОВОЄННІ РОЗКЛАДИ
Розрахунки Бернадота не виправдалися — французи вважали його зрадником і не збиралися вручати йому корону. Дружина маршала Лефевра в обличчя, в присутності безлічі людей, назвала його зрадником, і ніхто не заступився за нього. Французький офіцер Марбо сказав: «Саме француз, корона якого була здобута французькою кров’ю, і завдав нам останнього удару», — і це була думка більшості.
Ніхто й не запропонував йому корону Франції — це було б недалекоглядно. Австрія навіть висловила сумнів у його правах на шведський престол, але Росія й Англія, з якими він все заздалегідь обговорив, стали на його захист. Однак Францією йому не правити — дякувати Богу, хоч Швецію залишили, треба там влаштовуватися…
Бернадот повернувся до Стокгольма, а Дезіре трохи затрималася в Парижі, і виявилося, що це вкрай недоречно, — почалися Сто днів, Наполеон знову став імператором, і колишня наречена, нині дружина найлютішого ворога, — в його владі. Як же він з нею розправився? А ніяк: навіть пальцем не торкнувся — чи то просто руки не дійшли, чи то занадто великим було почуття провини лейтенанта Бонапарта перед покинутою ним дочкою трактирника… Гадаю, що це ймовірніше — давайте думати добре навіть про імператорів!
До речі, королева Дезидерія повернулася до Стокгольма не відразу — застрягла в Парижі на кілька років, і подейкували, що головною причиною цього були її почуття до Армана-Еммануеля де Рішельє, прем’єр-міністра Франції після падіння Наполеона, за сумісництвом одеського градоначальника, який зробив дуже багато для зростання й добробуту міста біля моря.
Виявляла вона ці почуття дуже дивно і вкрай помітно: постійно шукала приводу для зустрічі, але жодного разу не заговорила з ним першою — просто дивилася закоханими очима, створюючи таку незручну ситуацію, що герцог поспішав піти. Він намагався ставитися до цього з гумором, називав її «моя божевільна королева», але не більше — все відбувалося у рамках світських умовностей. Що це було — зараз ніхто вже й не дізнається. Тільки 1823 року вона повернулася у Стокгольм до чоловіка, на королівський престол, наче нічого й не було.
ШВЕДСЬКИЙ КОРОЛЬ
А Бернадот облаштовувався у своєму новому королівстві після 1818 року, коли помер Карл XIII, — вже не як спадкоємний принц, а як законний король. Від самого початку житель півдня страждає від суворого шведського клімату, називає в листах шведську природу сумною, похмурою і неживою, нарікає на те, що навіть на початку квітня немає зеленої трави. Складніше з тим, що шведською він не володіє, і спілкуватися зі світом йому доводиться переважно через свого прем’єра-поліглота Маркуса Брахе. До того ж він часто хворіє, і єхидні критики навіть назвали його правління «постільним». Але якими були його результати?
Бернадот одразу звів кількість конфліктів до мінімуму можливого. Відібрану Наполеоном і повернуту йому шведську Померанію він розсудливо обмінює у Данії на Норвегію, припинивши спроби норвежців отримати незалежність швидким і майже безкровним походом, — врахуйте, це остання війна в історії Швеції, більше двох століть у них панує мир, і це їм аж ніяк не шкодить. Піддані Бернадота накопичують жирок, винаходять шведський сірник і шведську стінку, хоробрі шведські офіцери задоволені успіхом своїх дітей — фабрикантів і торговців… загалом, хай живе король!
Єдине, що турбує Бернадота, — це шведська погода. Він просить поради в іспанського посла Морено — що йому робити, аби не тремтіти за своє життя в країні з таким кліматом. Посол відповідає: «Використовуйте калоші, сир, — це найкращий спосіб зберегти життя в такій країні». Бернадот дослухався до поради й навіть взув у калоші свою гвардію, а на питання, навіщо він це зробив, дав славнозвісну відповідь: «Щоб Європа ніколи більше не чула гуркоту шведських чобіт».
Так він і дожив у плідній праці та цілковитому благополуччі до 81 року. Є гарна байка про те, що коли обмивали його тіло, знайшли на грудях напівстерте татуювання «Смерть королям!» — доказів немає, але все могло статися в республіканські часи… А королева Дезидерія взагалі дотягла до 83 років, пережила сина Оскара і померла вже за правління свого онука, короля Карла XV, у 1860 році.
А побралася б вона з Наполеоном — ну, в кращому випадку, пробула б імператрицею до 1815 року, та й то навряд чи: занадто добропорядною буржуазною дівчиною вона була, щоб такий скарб утримати. Отже, вона вчинила правильно, коли не стала намагатися утримати нареченого, який її покинув, і склеювати розбите на друзки, — знайдеться інший, кращий, і всі твої нащадки двісті років будуть королями, тільки-но не помилися!
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
