НЕТРИВІАЛЬНЕ РІШЕННЯ: як стримати ревність найсвятішої інквізиції

Джерело: Mary Evans Picture Library / Global Look PRess

УВАГА — ПИТАННЯ!

Маленька європейська країна довірила свою ідеологію найсвятішій інквізиції. Зі зрозумілими результатами. Усі сидять тихо-тихо і пискнути не сміють — собі дорожче виходить.

Тільки одну свою звичайну забавку інквізиція проводить без гучних успіхів — не переслідує євреїв. Вже нема кого. А як же без євреїв? Має бути хтось, хто у всьому винен… І вона вирішує крутіше притиснути нових християн — тих нащадків іудеїв, які давним-давно хрестилися.

Державі від цього, звісно, лише шкода, і всесильний перший міністр це чудово розуміє. Але що буде з тим, хто скаже, що інквізиція в чомусь не має рації, він розуміє не гірше. Що ж робити, як скасувати цю безглузду і шкідливу нісенітницю?

ПІРЕНЕЇ — ЮДЕНФРАЙ

правжні неприємності почалися за Фердинанда та Ізабелли. Відвоювавши Гренаду, вони вирішили зробити свою країну суто католицькою, демонстративно висякавшись не тільки на колишні закони та звичаї, які забезпечували якщо не рівність, то хоча б терпиме співіснування прихильників усіх трьох авраамічних релігій (християнства, іудаїзму та ісламу) в їхній країні, проте й на свіжі, щойно ними самими укладені угоди, на підставі яких припинилася війна в Гренаді, — за ними гренадським євреям надавалася повна політична та релігійна свобода.

Євреям наказали або хреститися, або залишити країну. Більшість віддало перевагу еміграції, і їх було так багато, що Христофор Колумб, з національністю якого теж безліч питань (просто не поглиблюватимемося, це окрема велика тема), відплив відкривати Америку із глухого порту Палос — усі великі порти були забиті кораблями вигнанців, що відпливали світ за очі.

Найчастіше до Туреччини, до ворога Іспанії султана Баязида — той вислав флот, щоб їх забрати, прийняв у підданство, допоміг облаштуватись і довго глузував із приводу дурості іспанського короля, який збіднює свою власну країну, щоби збагатити Туреччину.

Деякі вигнанці перебралися до сусідньої Португалії, проте їм не пощастило — невдовзі португальський король Маноель видав такий самий указ, як і його іспанський колега: хрестіться чи забирайтеся. Забиратися було куди — багато європейських країн їх охоче приймали та брали під захист — але багато хто хрестився й залишився.

НОВІ, АЛЕ ГІРШЕ СТАРИХ

Таких примусово хрещених іноді називали конверсо (навернені), а в Португалії просто говорили «кристаом новуш» — «нові християни». На відміну від нових автомашин, нових християн цінували значно дешевше за старих.

За ними стежили, шукаючи докази, які говорять про те, що вони таємно сповідують релігію предків. Іноді знаходили (бувало й таке!), а коли не знаходили — часто-густо вигадували самі

Підозрілим вважався навіть той, хто надів у п’ятницю чисту білизну, — це ж він, падлюка така, зустрічати суботу готується! Пастки на «крипто худіос» («прихованих євреїв») ставили всюди, навіть у шинках — саме тоді з’явилася мода підвішувати в кожній забігайлівці до стелі свинячі ноги.

Зайде такий «торнадісо» («перевертень») випити стаканчик — аааа, перед ним заборонена і Талмудом, і Кораном свиняча нога! Гляди, перелякається і втече, а свідки зараз повідомлять куди слід. Так на Піренеях з’явився хамон, і це була єдина користь від цього психозу. Шкоди було набагато більше.

Припустимо, жодних доказів проти «нового християнина» не було. Що ж, він міг спокійно жити та працювати? Та ні за що! Ціла низка посад була для нього недосяжною — була потрібна ще «лімп’єса де сангре», чистота крові, якої нові християни завідомо не мали.

Де можна було отримати документ, що твоя кров досить чиста? У найсвятішої інквізиції, у кого ж іще! Зрозуміло, не безкоштовно, якщо є якісь підозри — суттєво дорожче. Хто ж від таких золотих копалень відмовиться? Бий конверсос, рятуй Піренеї! Нема кого бити? А якщо ми знайдемо?

КАПИТАНСЬКИЙ СИНОЧОК

В епоху Просвітництва подібні середньовічні звички вже почали суттєво гальмувати розвиток Португалії. І для того, щоб прибрати їх зі шляху, знайшлася відповідна людина. Дворянин, але зовсім не почесний, син відставного капітана кавалерії, він закінчив університет, послужив в армії, а потім обрав дипломатичну кар’єру.

Пробився на самісіньку верхівку, був послом у Лондоні та Відні, найважливіших для Португалії державах. У результаті новий король Жозе I призначив його державним секретарем спочатку закордонних і військових справ, а потім і внутрішніх справ. З того часу головною людиною в країні король Жозе I був лише теоретично. Усі питання вирішував він — Себастьян Жозе ді Карвалью-і-Мелу, пізніше граф де Оейраш та маркіз де Помбал.

Писати про Помбала потрібно окремо, тож головне — вчасно зупинитися. Обмежуся описом його блискучих дій при ліквідації наслідків лісабонського землетрусу, найстрашнішої природної катастрофи Європи минулого тисячоліття.

Кожен третій мешканець Лісабона загинув, п’ять із шести міських будівель було зруйновано. Але Помбал взяв ініціативу до своїх рук. Він промовив історичну фразу: «Поховаємо мертвих і нагодуємо живих!», оголосив загальну мобілізацію, почав годувати населення продуктами з військових складів, розгорнув намети для тимчасового житла і польові госпіталі.

Сформовані ним команди з солдатів і вцілілих мешканців гасили пожежі, нещадно розбиралися з мародерами, ховали померлих — спочатку просто затоплюючи їх глибше в океані, що обурило католицьке духовенство, але позбавило живих майже неминучої епідемії. Відбудовувати місто він почав лише розробивши докладний генеральний план. Вулиці Лісабона за цим планом були незвично широкими. Його спитали: «Навіщо?». Він відповів: «Одного разу вони будуть надто маленькими», — і знову ж таки мав рацію.

Міжнародний конкурс оповідань «ОДЕСССІАДА»

НАТИСНУЛИ НА ГАЛЬМО

Реформатори та релігійні лідери не часто діють в одному напрямку. Релігія має корпус священних текстів, у католиків, наприклад, він створений за сімнадцять з половиною століть до маркіза де Помбала і жодних його ідей не передбачав наперед.

Тож великому інквізитору і начальству єзуїтського ордена дуже захотілося де Помбала як мінімум контролювати, щоб він у реформаторському азарті не зробив крок за контрольно-слідову смугу, а як максимум — надіти на нього збрую та упряж, а потім вже ласкаво спрямовувати: «Ти не туди ходи, ти сюди ходи».

У жодному разі зайвий важіль впливу на людей таким конторам ніколи не заважав. Люди, які твердо знають, що найсвятіша інквізиція, коли захоче, тоді їх і спалить, поводяться значно більш морально і богобоязливо.

Ось вони і вигадали новий закон, і пояснили королю, що доведеться підписати. Аби всі, у кому є хоч дещиця єврейської крові, носили спеціальні жовті капелюхи. Щоб їх було за версту бачити, і тільки-но вони зберуться будувати підступи проти католицької віри — одразу хапати їх, голубчиків, прямо за ці жовті капелюхи і тягнути на багаття з гиканням і свистом.

А оскільки хоч трохи єврейської крові можна знайти мало не в половині жителів Піренеїв (якщо я й перебільшую, то не дуже — зовсім недавно, в 2008 році, британські генетики з університету міста Лідса знайшли типово єврейські гени у кожного п’ятого мешканця півострова), то це скільки ж народу буде боятися, поводитись смирно, благати, плазувати і, про всяк випадок, платити, не торгуючись?

Король не заперечуватиме — він же католицький король, як він може бути проти такого торжества істинної віри! А якщо король не заперечує, хто наважиться це зробити?

Здавалося, що маркіз де Помбал цього разу не має контргри. Якщо він заперечить проти цього закону, він як мінімум приховувач єретиків, а з такими розмова коротка. І де Помбал зрозумів, що заперечувати не стане. Цей проєкт не має слабких місць. А надто сильні є? Настільки сильні, що за будь-якого незручного руху самі цей проєкт повалять? Треба пошукати і, якщо пощастить, підштовхнути цей проєкт саме у напрямку надміру сильного місця. Сказано — зроблено.

УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!

На наступну аудієнцію у короля де Помбал приніс із собою одразу три жовті капелюхи, що точно відповідали указу. Король, звичайно ж, спитав, що це таке. І де Помбал із задоволенням пояснив, що такі нові закони. Мовляв, цей капелюх для мене — просто мушу носити. Цей — для Великого інквізитора, закони для всіх однакові. А третій — на випадок, якщо Вашій Величності захочеться покрити голову. Ви ж знаєте свій родовід краще, ніж я, багатогрішний, жодних сумнівів немає. Не станете ж ви, католицький королю, особисто порушувати закон, який вами підписано… Хочете приміряти? Якщо розмір трохи не той, я, звісно ж, одразу поміняю…

БІЛЬШИЙ КАТОЛИК, НІЖ САМ ПАПА

Все втряслося миттєво. Король, чудово знайомий зі своєю генеалогією (їм, королям, належить) відкликав свій підпис практично відразу. Великий інквізитор, тільки уявивши, як він з’являється на якомусь автодафі в жовтому капелюсі, і що з цього приводу говорять за його спиною колеги по інквізиційному трибуналу, геть забув про цей чудовий закон, навіть згадати не міг, про що мова.

А де Помбал скористався сприятливою ситуацією і взагалі знищив ці «списки нових християн», оголосивши їх незаконними і марними, а через деякий час просто зрівняв їх юридично з усіма іншими португальцями — до речі, давно було на часі.

Таким чином де Помбал освоїв корисне правило, яке в дещо пізніші часи повною мірою застосовувалося комсомолом у відносинах з усілякими неформалами, — «якщо не можеш придушити, очолюй».

Станеш на чолі і направлятимеш туди, куди самому захочеться, а вони й не одразу зрозуміють, у чому річ. І щойно єзуїти почали кричати на всіх кутках, що землетрус — ніяке не природне явище, а Боже покарання за гріхи, і почали палити людей із найменших приводів, нібито аби ще раз не струснуло, він негайно відкрив проти глави єзуїтів Габріеля Малагріди інквізиційний процес.

Та як він сміє стверджувати, що йому відомі Божі плани — це взагалі така брехня, що подумати страшно! А те, що він приписує Богові такий злочин, як загибель свідомо невинних маленьких дітей, — це вже просто сатанізм якийсь, маніхейство в найгірших його проявах… загалом, на багаття єретика! Ну і спалили його, звісно, ​​а єзуїтів вигнали. Давно було потрібно.

КРІЗЬ ЧАС

Обережні вчені XXI століття часом подейкують, що вся ця історія з капелюхами — лише красива легенда. В офіційних державних документах справді про це жодного слова. Хочеться їх запитати: а як вони уявляють собі внесення цієї історії в офіційні хроніки? Хто на це наважиться і хто дозволить таке?

Однак за фактажем все інше сходиться — божевільний закон не було прийнято, більше того, нових християн повністю зрівняли у правах із старими. Отже, схоже, що все так і було.

А хитрий метод де Помбала поки що не варто забувати. І божевільних законів у наші часи вистачає, і народних забобонів, через які авторам цих законів не надають потрібні їм до зарізу галоперидол та електрошок, теж хоч греблю гати, і далеко не в одній країні.

Може, просто треба довести їх до упору, дочекатися клацання і подивитися, чи не зрозуміють щось ті, хто раніше не розумів? Як мінімум, в одному випадку допомогло. Можливо, варто спробувати? Іноді мало що залишається втрачати — гірше не буде.

При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media