НЕВІДОМА АФРИКА. МІФ 2: Африка — бідна й нерозвинена
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
Поняття «стереотип» далекого 1922 року ввів американський соціолог Волтер Ліппман. Відтоді людство неодноразово переконувалося, як складно буває вийти за рамки «картинки у своїй голові». Джо Стадвелл — один із небагатьох, кому вдалося подолати інерцію мислення й перекинути міст єднання між культурами.
Понад 20 років він був редактором China Economic Quarterly. Результатом багаторічних спостережень став його бестселер «Чому Азії вдалося» («Як працює Азія»). Сьогодні Стадвелл розв’язує не менш амбітне завдання: він допомагає нам зрозуміти, як працює Африка.
В ексклюзивному інтерв’ю для Huxley він розвінчує 9 міфів про Африку, які побутують у західній культурній свідомості. Давайте разом із ним вирушимо в захопливу і вільну від стереотипів подорож африканським континентом.
Н
а початку епохи незалежності Африки, у 1950–1960-х роках, континент був одним із найбідніших регіонів світу. Економіки африканських країн зростали в 1960-ті та на початку 1970-х років, але потім пережили катастрофічне скорочення аж до кінця століття. Рівень бідності піднявся до найвищих у світі значень.
У постійних, з поправкою на інфляцію 2015 року, доларах США ВВП на душу населення в країнах Африки на південь від Сахари в 1960 році становив 1 142 долари, до 1974 року він зріс до 1 517 доларів, але потім впав до 1 187 доларів у 2000 році. Згідно з даними Світового банку, навколо яких точаться суперечки, Африка за 40 років не просунулася в подоланні бідності.
Однак з 2000 року африканське економічне зростання прискорилося. ВВП на душу населення в постійних одиницях, виражених у доларах за курсом 2015 року, у країнах на південь від Сахари зріс до 1 581 долара до 2023 року. Рівень бідності знизився. Основним двигуном зростання після 2000 року стало сільське господарство.
Населення Африки подвоїлося з початку століття, а з помірним зростанням доходів попит на продовольство потроївся. Ціни на продукти харчування зростали швидше за загальну інфляцію, і фермери почали вирощувати більше.
Зі збільшенням кількості сільськогосподарських робітників і зростанням попиту в містах з 2000 року темпи зростання сільського господарства в Африці досягли найвищих у світі — 4,5% на рік. Після століть застою врожайність основних культур в Африці збільшилася наполовину.
Зростання населення стало ключовим фактором поліпшення економічних показників, знизивши реальну вартість робочої сили, створивши ринки для надлишкового виробництва і привівши до формування густонаселених міст, де громадська інфраструктура стала більш доступною в розрахунку на душу населення.
Крім цього, Африка, яка 1960 року була найменш освіченим континентом у світі, стала місцем, де більшість людей уміють читати й рахувати, а кількість тих, хто здобув вищу освіту, постійно зростає. Протягом 60 років африканські держави поступово будували дорожні мережі з метою відкриття нових ринків у тих регіонах світу, які колись були найбіднішими в плані інфраструктури.
До 2010 року кількість африканських мегаполісів із населенням понад один мільйон осіб сягнула 50; прогнозувалося, що до 2025 року їхня чисельність зросте до 93. Міське населення потроїлося з 1990 по 2020 рік, а загальна кількість міст збільшилася з 3 300 до 7 600, де проживають 500 мільйонів осіб.
Ці зміни породили новий клас багатих приміських фермерів. Нещодавнє дослідження в Ефіопії, проведене в сільському районі, що постачає продукцію до столиці Аддіс-Абеби, показало, що один зрошувальний гектар приносить 2 500 доларів на рік від вирощування томатів, 2 600 доларів — від зеленого перцю та 3 500 доларів від цибулі — порівняно із середнім доходом у 500 доларів для незрошувальних земель в Африці на південь від Сахари. У Кенії зрошувані ділянки, що постачають томати на ринок у Найробі, приносили до 13 000 доларів з гектара.
До 2010 року завдяки демографічним змінам і розвитку логістики із сільських районів до міст Африки перевозили в п’ять разів більше продовольства, ніж у 1970 році. Деякі з логістичних ланцюжків охоплюють величезні відстані.
Один із найдовших — ланцюжок поставок кукурудзи в Нігерії — до 2010-х років простягнувся на 1 000 кілометрів, з’єднуючи вісім мільйонів дрібних виробників на півночі і в центрі країни зі 160 мільйонами споживачів на узбережжі.
Значна частина торгівлі кукурудзою відбувалася опосередковано, оскільки зерно спочатку відправляли на рибні та птахівничі ферми, що зростали, де використовували як корм і перетворювали на тваринний білок, який потім продавали середньому класу.
Зростання сільського господарства призвело до появи великих африканських компаній у сфері агропереробки. Найбільша фірма в Танзанії, Bakhresa, починаючи з 1980-х років скуповувала державні млини з переробки пшениці, рису і кукурудзи в декількох країнах.
До кінця 2010-х років операції Bakhresa поширилися на вісім країн Східної та Південної Африки. Група диверсифікувалася, вийшовши на ринки споживчих товарів, транспорту, нафтопродуктів, телебачення, нерухомості та інших галузей.
Переробка сільгосппродукції та пов’язані з нею підприємства становлять понад 50% доданої вартості у виробничому секторі більшості африканських країн.
У міру консолідації підприємств, що переробляють харчові продукти, з’явилися перші африканські супермаркети, які вимагають великих постачальників. У Південній Африці супермаркети почали розвиватися в 1990-х роках. На рубежі століть їхній приклад наслідували Кенія, Замбія, Танзанія, Нігерія і Гана. Частка супермаркетів у роздрібній торгівлі продуктами харчування в Східній і Південній Африці становить лише 15%, але вона зростає втричі швидше, ніж місцеві економіки.
Іншою тенденцією, що покращилася в Африці, стало використання природних ресурсів. У перші десятиліття після незалежності континент був відомий корупцією у сфері видобутку ресурсів — у таких країнах, як Нігерія та Ангола, — і громадянськими війнами за контроль над ресурсами, від Сьєрра-Леоне до Судану. Африка набула репутації регіону, що розтрачує природні багатства. З 2000 року ситуація дещо покращилася.
Широко поширена думка, що Африка на південь від Сахари особливо багата на ресурси. Але це не так. Світовий банк публікує дані про рівень доходів від корисних копалин, нафти та газу як частки ВВП, який у 2021 році в середньому становив 10%. Це більше, ніж 6,1% у Латинській Америці та Карибському регіоні, але значно менше, ніж 18,6% на Близькому Сході та в Північній Африці.
Політичне рішення, яке може прискорити зростання промисловості — за рахунок збільшення доступного ринку, — це введення в дію Африканської континентальної зони вільної торгівлі (AfCFTA). Хоча вона офіційно запрацювала 1 січня 2021 року, її повне впровадження заплановано на 15 років, з усуненням 97% усіх африканських тарифів. До 2022 року вісім країн — Маврикій, Танзанія, Руанда, Кенія, Камерун, Гана, Туніс і Єгипет — брали участь у пілотній програмі.
За прогнозами Африканського банку розвитку, до 2060 року жителі більшості африканських країн матимуть рівень доходу, вищий за середній — сьогодні це понад 4 500 доларів на душу населення. Це виведе ВВП Африки на рівень 15 трильйонів доларів, що приблизно відповідає поточному ВВП Китаю.
Таким чином, хоча Африка досі бідніша за інші регіони, її економіка повільно, проте невпинно рухається вперед.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
