НОБЕЛІВСЬКІ ПАРАДОКСИ — 2025: дедалі більше політики, дедалі менше миру й літератури

Автор фото: Олександр Махмуд, 2018. Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop

Не встигла відгриміти урочиста музика в Стокгольмській концертній залі, де щорічно відбувається вручення Нобелівських премій, як вибухнув дипломатичний скандал. Уряд Венесуели оголосив про закриття свого посольства в Норвегії. Таким чином він, імовірно, висловив протест стосовно вручення Премії миру лідеру венесуельської опозиції Марії Коріні Мачадо.

НОБЕЛІВСЬКА ПРЕМІЯ МИРУ: ПРЕМІЯ, ЯКУ ДУЖЕ ХОТІВ ТРАМП

Мария Корина Мачадо — Марія Коріна Мачадо / Ніклас Ельмехед © Інформаційна служба Нобелівської премії / nobelprize.org

Коментуючи закриття венесуельського посольства, норвезьке МЗС нагадало, що присудження Нобелівських премій не залежить від уряду Норвегії. А Нобелівський комітет, своєю чергою, заявив, що премія не є «антивенесуельським актом». Навпаки, Мачадо здобула її за «невтомну працю з просування демократичних прав для народу Венесуели та за її боротьбу, спрямовану на справедливий і мирний перехід від диктатури до демократії». Однак погляди уряду Венесуели щодо диктатури та демократії з уявленнями «комітетників», певно, не співпали.

Справедливості заради слід зазначити, що рішення Нобелівського комітету засмутило дуже багатьох. Як відомо, у 2025 році на Премію миру претендували аж 338 кандидатів! Серед номінантів — Юлія Навальна. Дружина загиблого в російській в’язниці опозиціонера Олексія Навального була одним із фаворитів у букмекерів. Але, мабуть, найбільше незадоволеним виявився президент США Дональд Трамп. Він відкрито заявляв, що претендує на цю нагороду.

А чом би й ні, якщо, як жартували в американському телеефірі, Нобелівська премія миру є навіть у Обами, хоча він нічого не зробив для її отримання? Та особливого комізму ситуації додає те, що нинішній президент США в принципі не міг претендувати на цю премію, — її вручали за досягнення 2024 року. А миротворчі ініціативи Трампа, неважливо хто і як їх оцінює, стартували тільки у 2025-му, після його офіційної інавгурації.

МАЧАДО ВСЕ Ж ВИКРУТИЛАСЯ…

Не надто співпадають з образом миротворця і його заяви, що пролунали після нобелівської церемонії. Трамп то проголошував, що дні Мадуро на посаді президента Венесуели полічені, та озвучував плани військової операції проти «країни-наркокартелю», то пізніше ділився сумнівами щодо доцільності прямої конфронтації. У будь-якому випадку ситуація склалася дивна. Марія Коріна Мачадо і Дональд Трамп виявилися не лише суперниками, а й однодумцями у боротьбі з режимом Мадуро. Представник Білого дому навіть дорікнув Нобелівському комітету за те, що той «ставить політику вище миру».

Щоб вийти з незручного становища, Мачадо, своєю чергою, заявила, що присвячує свою премію «стражденному народу Венесуели і президентові Трампу». Останньому — за внесок у справу демократії. Трамп це повідомлення з гордістю перепостив у своїй соцмережі Truth. Таким чином вийшло, що, як підійти до питання неформально, американський президент і венесуельський опозиціонер отримали премію ніби на двох. Точніше — на трьох, якщо не забувати й про стражденний народ Венесуели. Втім, відволікаючись від теми змагання з Трампом, варто визнати, що біографія Марії Коріни Мачадо є цілком «нобелівською». Проблеми з режимом у її сім’ї почалися ще за президента Уго Чавеса, який експропріював бізнес її батька.

УГО ЧАВЕС НАЗВАВ ЇЇ МУХОЮ

За плечима Мачадо — диплом промислового інженера, а також магістра у сфері фінансів і, нарешті, американська Ліга плюща та програма підготовки лідерів світової політики. Заснувавши некомерційну організацію Sumate, Мачадо почала спеціалізуватися на спостереженні за виборами й активно долучилася до руху за відставку Уго Чавеса з поста президента Венесуели. Після цього зустрічі в Білому домі на найвищому рівні перемежовувалися з судовим переслідуванням на батьківщині.

Однак це не завадило Мачадо стати депутатом парламенту, з трибуни якого вона продовжила нищівну критику режиму Чавеса. Президент Венесуели не залишився в боргу і відхилив пропозицію Мачадо про публічні дебати, заявивши, що «орел не полює на мух». Після цього він знову звинуватив політичну організацію Мачадо в отриманні фінансування від США.

Конфлікт влади й опозиції був настільки гострим, що нерідко переростав у масові парламентські бійки, в яких Мачадо часом отримувала суттєві травми. За наступника Чавеса Ніколаса Мадуро легше не стало. Після того як в якості «представника Панами» Марія Коріна виступила в ООН з доповіддю про стан справ у Венесуелі, її спочатку позбавили депутатського мандата, потім звинуватили в підготовці перевороту й замаху на Мадуро і, нарешті, зовсім заборонили балотуватися в парламент.

ВИМУШЕНА ЕМІГРАЦІЯ

Все це відбувалося на тлі жорстокого продовольчого дефіциту і введення карткової системи. Влада звинувачувала в цьому США, які, за їхніми словами, розв’язали проти Венесуели «економічну війну». Опозиціонери та Мачадо — режим Мадуро.

У 2023-му вона висунула свою кандидатуру на пост президента, закликаючи до співпраці з США і піддаючи критиці зближення Венесуели з Росією. У тому ж році їй в судовому порядку знову заборонили брати участь у будь-яких виборах і обіймати державні посади протягом 15 років.

Подальший розвиток подій добре відомий з новин: Мадуро переміг із перевагою у 8 відсотків, його противники заявили про фальсифікації, й їхню заяву підтримали США. Спалахнули масові протести, за якими пішли переслідування видатних опозиціонерів, багато з яких подалися в еміграцію.

Однак Мачадо продовжила боротьбу з режимом у напівлегальному статусі, закликаючи своїх прихильників бойкотувати президентські вибори. Якось під час одного з мітингів протесту Марію Коріну викрали невідомі, після чого зробили з нею серію відеозаписів і відпустили. Зараз із міркувань безпеки Мачадо живе за межами Венесуели, але продовжує відстоювати свободу й демократію.

НОБЕЛІВСЬКА ПРЕМІЯ З ЛІТЕРАТУРИ: КРАСНАГОРКАЇ — ПРОРОК АПОКАЛІПСИСУ

Ласло Краснохаркаи — Ласло Краснагоркаї / Ніклас Ельмехед © Інформаційна служба Нобелівської премії / nobelprize.org

Біографія нобелівського лауреата з літератури 2025 року, можливо, менш бурхлива, ніж у лауреата Премії миру. Однак без підозр у політичному підґрунті і тут не обійшлося. Угорський письменник Ласло Краснагоркаї став 17-м автором єврейського походження, який отримав Нобелівську премію з літератури, і другим угорським письменником, удостоєним цієї нагороди.

Першим був Імре Кертес, який писав про Голокост і вважав єврейство «визначальним фактором своєї долі». Краснагоркаї ж премію здобув за «захоплюючі та візіонерські твори, які в епоху апокаліптичного жаху підтверджують силу мистецтва».

Письменника часто порівнюють з Гоголем і Мелвіллом, Борхесом і Беккетом, Кафкою і Бернхардом — за схильність до абсурдизму та гротескних надмірностей. Сам Краснагоркаї неодноразово зізнавався, що ніколи б не почав писати, якби не знайомство з російськомовною літературою, називаючи своїми попередниками не тільки Гоголя, а й Булгакова з Достоєвським.

Критики відзначають, що він ніби переносить героїв XIX століття в сучасні реалії та обставини. У підсумку народжуються твори, що утверджують силу мистецтва посеред апокаліптичного жаху. А оскільки людство сьогодні не відчуває нестачі в апокаліптичному світовідчутті, твори Краснагоркаї виглядають дуже актуально. Навіть незважаючи на те, що пік його слави на батьківщині припав на 1980-ті, коли угорський режисер Бела Тарр екранізував його романи «Сатанинське танго» й «Меланхолія опору».

ОДНЕ РЕЧЕННЯ — ОДИН РОМАН

Великий англомовний світ відкрив Краснагоркаї лише в нульових. У 2015 році письменник був удостоєний Міжнародної Букерівської премії, а в 2025-му Нобелівський комітет назвав його «великим епічним письменником центральноєвропейської традиції».

Втім, для більшості читачів знайомство з його творчістю вимагатиме певних зусиль. Сюжет у його романах формальний. Тексти Краснагоркаї складні, вирізняються цитатністю, відсиланнями до інших творів і нескінченно довгими фразами. Скажімо, у романі «Сатанинське танго», натхненному спогадами автора про участь у кастрації поросят, є розділ, що складається з одного речення, розтягнутого на 14 сторінок. А роман Herscht 07769 взагалі являє собою одне речення довжиною в 400 сторінок.

Крім того, характерними рисами прози Краснагоркаї є депресивність, безвихідність та екзистенційна приреченість. Вона похмуро описує перспективи нашої цивілізації: її вже нічого не врятує, ситуація буде тільки погіршуватися. «Небеса сумні» — цей епіграф до роману «Війна та війна» в цілому добре відбиває творчий настрій письменника.

ЩЕ ОДИН «ПОЛІТИЧНИЙ» ЛАУРЕАТ?

З 1987 року Ласло не живе на батьківщині і вкрай негативно висловлюється про угорського прем’єр-міністра Віктора Орбана, називаючи його режим «психіатричною лікарнею з нелюдським обличчям». Він не сприймає і нейтральну позицію угорського уряду щодо війни України і Росії. Незважаючи на жорстку критику на свою адресу, Орбан все ж знайшов у собі сили привітати письменника на своїй сторінці у Facebook. Щоправда, досить коротко та формально, назвавши його «гордістю Угорщини, першим лауреатом Нобелівської премії з Дьюли». «Вітаємо!» — додав прем’єр.

Справа в тому, що у квітні 2026 року в Угорщині відбудуться вибори, на яких, за словами Орбана, вирішуватиметься питання про «майбутнє нації, про свободу і суверенітет країни». Для керівництва ЄС угорський прем’єр з його яскраво вираженими сувереністськими замахами — вкрай незручний партнер. Ймовірно, в Брюсселі розраховують, що напередодні таких виборів нобелівський лауреат Краснагоркаї відіграє роль непримиренного викривача «режиму Орбана». Залишається лише шкодувати, що останнім часом політика стає тією ложкою дьогтю, яка щодалі частіше псує смак нобелівського меду.