ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ: пристрасті Панька
Пантелеймон Куліш / library-poems.com
Пантелеймон Куліш (1819–1897) увійшов в історію як автор першого історичного роману «Чорна рада», упорядник абетки та правопису «кулішівка», перекладач Біблії (транслітерував Старий та Новий Завіти українською мовою), а ще Шекспіра, Гете, Гейне. Досліджував історію козаччини, збирав фольклор (уклав двотомник «Записи про Південну Русь»), був редактором і видавцем. Водночас прославився як майстер інтрижок, любовних афер та еротичних авантюр.
СВАТАННЯ У МОТРОНІВЦІ
Родину Білозерських кликали «Благословенним сімейством», оскільки вона справді була благословенною. Батько закінчив духовну академію, але жив і міркував не так, як диктувало Святе Письмо, а власним нетрафаретним розумом. Коротше кажучи, грішив вільнодумством, грав на гусельках та ще й вільно читав французькою в оригіналі. З любові до дружини Мотрони охрестив хутір Мотронівкою, а вона народила йому чотирьох дітей: двох хлопчиків і двох дівчаток. Якось улітку старший Василь привіз свого товариша: худорлявого самовпевненого юнака. Пантелеймон вже викладав у Луцькому дворянському училищі, написав історичний пригодницький роман «Михайло Чарнишенко», обдумував «Чорну раду» й ходив завше заклопотаний своїми цінними ідеями та замислами, проте це не завадило йому покласти око на молодшу сестру Василя Олександру. Дівчина навчалася у приватних пансіонах, вільно володіла німецькою та французькою, знала тонкощі хатньої економіки (перегодом Костомаров нахвалював її гриби, а Тарас Шевченко — мариновану корюшку).
Отож випростався, козирнув черевиками, приструнчив вуса й заходився витоптувати навколо красуні стежку. Всіляко демонстрував свою ерудицію й потенціал. Пришкандибав зі своїм портретом, мовляв, дивись, який вродливець, та юна панна навіть не глянула на папір. Жених не на жарт обурився, розірвав картину на шматки та жбурнув їх у канаву. Наступного дня підступився до матері Мотрони Василівни: буцімто закохався й не бачить свого майбутнього без Олександри. Господиня вислухала його плутану промову, запропонувала випити джерельної води, щоб охолонути, й відмовила. Юнак розчервонівся і перетворився на задиркуватого півня. Прожогом чкурнув до своєї кімнати, зачинився на клямку й не виходив до самих сутінків, а на ранок уже стояв з валізою попід тинами, щоб повернутися з глухого закутка до богемного, жвавого, завше модерного Санкт-Петербурга. За рік знову прибув свататися й вдруге отримав гарбуза. За пів року зробив третю спробу. Цього разу примчав на «білому коні», бо його «Чорну раду» взявся друкувати журнал «Современник», тож весілля було погоджено, та й Олександра (як виявилося) палко кохала Куліша.
ВЕСІЛЬНА ЛИХОМАНКА
Старшим боярином, а за сумісництвом і тамадою на весіллі був Тарас Шевченко. Поет та живописець, який саме увійшов у вік Христа, без кінця жартував, показував фокуси (перетворював хусточку на білочку), бажав кохатися й розмножуватися. За деякий час заспівав «Зоре моя вечірняя», і всі завмерли, бо виводив по-божому. Жоден оперний співак не зміг би взяти таку високу ноту. Гості ловили кожне слово, пили шампанське та порічкове вино, ласували шпигованою свининою й медяником з карамеллю. Втім, любовна ейфорія тривала недовго. Щойно повмовкали обрядові співи, жарти, веселощі, як жених несподівано розгледів свою обраницю в іншому світлі й змінив думку. За три тижні після одруження нашкрябав у своєму щоденнику: «Розумію, як багато моя дружина повинна мати глузду, щоб назавжди зберегти мою прихильність…» Саша, навпаки, занотовувала: «Він мав у собі стільки магнетизму, що навіки підкорив мене собі. Я залишила бали, виїзди, ефекти, і для мене найкращим концертом стало шелестіння його паперу та скрип його пера…» Потяглися випробування: заслання, викидень, фінансова скрута. Саша увесь побут взяла на себе, він у відповідь закидав, що вона не вміє вдягатися й ігнорує віяння моди. Має надто повні руки та пальці, ще й зачісується по-сільському. Врешті подався у мандри, де знайшов собі іншу музу чи бодай дві.
МАНЯ ТА ЇЇ БЛЯНЖЕВЕ ПЛАТТЯ
Першою пристрастю стала Маня — донька графа з Линовиці. З нею — в сад, у човен, до селян і на службу Божу. На пару гребли веслами, вешталися капустяними грядками, збирали яблука прямо в дівочу пелену. Дарма що їй шістнадцять років, а йому тридцять сім. Фольклорист досхочу розважався, смачно обідав, читав, як сам висловлювався, «що попало», й слухав співи швачок. Наодинці не забував писати дружині листи й залюбки ділився своїм захопленням і симпатією. Описував дівочу щирість та легкість. На талії — ані жиринки, під очима — жодної тіні чи зморшки. Юнка ще не призвичаїлася носити просте блянжеве плаття, зате як заразливо сміється, як дотепно розмовляє про курей, корів, господарчі дрібниці! Старанно тішить свого малого братика, відвідує хворих селян, грає на фортеп’яні, підрублює хусточки для нього (Куліша) й майстерно відрізняє ліниве полотно від нелінивого. Обіцяє пошити для гостя чумацьку сорочку, гаптовану шовками, а він у відповідь наставляє, як поводитися до шлюбу та в першу шлюбну ніч. Радив ні за що не колисати дитину: захоче спати — засне без колисання. Дарма що у самого вдома жодної пелюшки чи ляльки-мотанки, він, безперечно, орієнтується і в літературі, і в хатньому господарстві, й у вихованні дітей.
СОПРАНО, ЩО ЗДАТНЕ ДОВЕСТИ ДО БОЖЕВІЛЛЯ
Затим була напівукраїнка, напівфранцуженка, сімнадцятирічна Олександра. Вона грала на арфі, виводила драматичним сопрано куплети, а підстаркуватий ловелас божився, що за її співи ладен віддати душу, однак замість душі презентував дві книжки: роман Вальтера Скотта та комедію Мольєра. З того часу розпочалося палке та пристрасне листування відразу з двома панночками, під час якого з погордою підкреслював, на якій вишині він і в якому болоті — хуторянки. В листах хизувався своїм розумом та філософським мисленням. Повчав, обридав, вказував на помилки, але провінційних дівчат вельми збуджувала та кореспонденція. Їм було солодко й хвилююче від того, що з ними листується САМ Куліш. Саша все помічала, та й благовірний аніскільки не приховував своїх амурних справ. Зраджена в серцях могла перекинути стіл, на який щойно поставила для Панька кашу, а він зробив зауваження щодо кількості солі чи глибини тарілки. Потім вибігала на вулицю й мчала боса галасвіта. Зрештою заслабла. Жінка не вставала з ліжка, відмовилася від їжі, день у день плакала, відвернувшись до стіни. Відомий київський лікар Фрідріх Мерінг діагностував нервовий розлад на межі божевілля. Порівняно з Манею та «француженкою» законна дружина вкотре видавалася другим сортом. Втім, розлучатися — зась. Хто ж тоді пратиме його кальсони, смажитиме корюшку, впорядковуватиме написане, працюватиме секретаркою та архівісткою?
ЯК ВИЖИТИ ПІД ЧАС ЗУСТРІЧІ З ВОВЧИЦЕЮ
Роман із Марком Вовчком (Марією Вілінською) спалахнув раптово, і про нього відразу дізналося пів Петербурга. Все почалося з того, що молода письменниця надіслала свої рукописи, а видавець запросив красуню на обід. Відтоді літераторка стала популярною, тож її охоче запрошували на вечері, вечірки, вечори. Чоловіки божеволіли, а вона залишалася стриманою, холодною й мовчазною. Шевченко присвятив авторці свою елегію, світський лев Тургенєв заводив навколо кралі кадриль. Куліш теж не пас задніх і всюди афішував свої інтимні справи. Пишався, що в них усе на двох: перо, кабінет, ліжко. Вихвалявся своїми сексуальними подвигами, редакторськими правками, виданням «Народних оповідань». Дівчатам-хуторянкам (кожній окремо) відписав грубо, мовляв, зникніть з горизонту й не дошкуляйте набридливими сентиментами — в мене наразі інша жінка. Щоб остаточно приборкати нову пасію, вигадав поїздку до Берліна (мріяв оселитися у Дрездені й зажити любим життям). Для конспірації постановив подорожувати окремо, лишень Марія попрямувала з любителем незручних ситуацій Іваном Тургенєвим, а видавець — сам-самісінький. От і довелося писати того образливого вірша, бо як іще заспокоїти власне его?
І вовк… ні, се була вовчиця,
А тільки прозвана Вовчком!..
І не вовчиця, а лисиця
З єхидним ницим язиком…
Тихесенько, як тінь, ступала
І кралася не до курей,
А до сердець прихильно-щирих,
До розумів святих-правдивих,
Губила між людьми людей.
Кінець кінцем ловелас повернувся ні з чим, перепросив колишніх, помирився з законною дружиною та повіз у подорож Волгою. За кілька місяців оговтався чи відродився й затіяв нові шури-мури.
ДЗИҐА ГЛІБОВА
Наступною пасією стала Параска Глібова — дружина знаменитого байкаря. Вона була жвава та енергійна, наче дзиґа. Мала хтиву вдачу й полюбляла стрибати в гречку. Драматург завітав на гостину, випив з господинею «еротичний еліксир» і втратив будь-яку обережність. Полюбовники «топтали руту-м’яту» фактично у всіх на очах й не соромилися свого перелюбства. Куліш помітно помолодів і не втомлювався зізнаватися коханці: «Ви зробили мене юнаком! Ви мене омолодили! У вас в Чернігові дуже молодо живеться!» Незабаром солодятка подалися до Києва й оселилися в Європейському готелі, де Параскева досхочу порозважалася, виконала у ліжку стонадцять піруетів, прогулялася Царським садом, скуштувала раковий суп та каштани у сиропі й дала задній хід. Видно, розгледіла Панька та його норовливий характер і вирішила залишитись із надійним, зрозумілим, люблячим усім серцем Леонідом.
КОЗЯВКА ТА ЇЇ «СТАЄНКА»
Одного дня у Полтаві на честь знаного літератора давали урочистий обід чи, може, спектакль. Бажаючі потрапити на знаменну зустріч мали заплатити (зробити внесок у розмірі трьох карбованців сріблом), таким чином записувалися впродовж трьох днів, а на четвертий запис припинили, оскільки назбиралося двісті осіб, і зала ризикувала луснути. Саме там і познайомився з Ганною Рентель, яка одразу потрапила під його чари. Це ж треба: така велика людина, майже «святий», звернув на неї увагу. Рідні та друзі кликали дівчину «козявкою», а вона заглядала генієві в рот і постійно просила дати пораду. Для письменника й мовознавця це було як мед, бо повчати, наставляти й застерігати залишалося улюбленим заняттям. Крім того, достобіса збуджувався під час розмов із цнотливими дівчатами про інтимне. Про першу шлюбну ніч, окремі спальні, лоскотання та те, як краще «пустити коня до стаєнки»: «Ви ніколи не повинні бачити свого чоловіка за туалетом, і він не повинен бачити, як одягаєте спідниці, чешете волосся та інше… Не дозволяйте в жоднім разі вашому чоловікові провести з вами цілу ніч. З перших днів призвичайте його до цього…»
Подібне тривало близько шести років. Мовознавець швендяв між панянками, зводив фортеці, врозумляв, дистанціювався, напускав холоду й туману. Регулярно писав законній дружині, підписуючись, як і раніше: «навік твій». Нарешті стомився чи, може, постарів та розгубив молодецький запал. У шістдесят чотири роки повернувся до Мотронівки назавжди й зажив життям хуторянина. Перекладене Святе Письмо присвятив вірній Олександрі: «Неньці моїй святесенькій… дружині моїй вірнесенькій»… Вона на знак своєї безумовної любові поставила на його могилі семиметровий хрест. Правда, хрест тричі падав, але то таке. Перейменувала хутір на Кулішівку, а потім продала, щоб надрукувати ненадруковане. Помирала у чужій хаті серед чужих рушників, оскільки все, що мала, віддала своєму Паньку.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
