ПЕРЕМОГТИ ЗЛО ДОБРОМ: досвід, який дає українцям війна
Іванна Скиба-Якубова, менеджерка культурних проєктів, волонтерка, співзасновниця агенції Bagels & Letters / Facebook
Війна закарбовує в наших тілах і свідомості страшні досвіди смерті, втрати близьких, страху та приниження. Водночас вона допомагає українцям здобувати важкий, але такий необхідний досвід перемоги зла добром. Іншого шляху у нас немає.
ОБ’ЄДНАНІ ТРАВМАТИЧНИМ ДОСВІДОМ
Українців зараз легко упізнати серед інших людей. Всі вони об’єднані травматичним досвідом, який дає нам ця жахлива війна. Непомильною мапою наших приватних досвідів є наші власні тіла. Бо тіло першим реагує на небезпеку ще до того, як свідомість встигла проаналізувати звук вибуху. Саме тіло реагує специфічними спазмами на травматичні досвіди, як-от спогади про присутність на ексгумації. Або реагує сльозами на досвіди, які ми не встигли опрацювати, чи які опрацювати неможливо.
За цими такими тілесними реакціями ми часто розпізнаємо одне одного навіть за кордоном. Коли в черзі в аеропорту на раптовий гучний звук людина інстинктивно втягує шию або автоматично притискає до себе дитину, це вочевидь українець. Або навпаки, коли людина зберігає цілковиту незворушність в ситуації, за якої інші починають нервувати, зазвичай це теж українець. Власне, оці досвіди, що вкарбовані у тіло, з одного боку, найскладніші для передачі, для оприявнення, і тут, очевидно, вербального апарату вже недостатньо. Водночас тілесність цих реакцій, якщо навчитися до них прислухатися, може послугувати перекладачем і об’єднувачем.
БЕЗ СТРАХУ БУТИ ДОБРИМИ
Ця війна дала нам величезний спільний досвід. На щастя, не всі українці мають безпосередній досвід життя під обстрілами, евакуації у тісних вагонах із задухою чи їзди на автомобілі у суцільній темряві через необхідність світломаскування. Ці досвіди неможливо висловити так, щоб їх зрозуміли ті, хто подібного не пережив сам.
Водночас у всіх українців є спільні досвіди верхнього рівня: досвід страху, досвід приниження, досвід надмірної близькості смерті. А ще війна дала нам дуже багато досвіду любові, смирення, прийняття, свободи та гідності. І як апофеоз — визначальний досвід доброти.
Доброта перестає бути маргіналізованим поняттям. Ми жили в суспільстві, де найдоцільнішою стратегією виживання було піклування про себе, а прояв надмірної доброти вважався ознакою слабкості. Пам’ятаєте оце: «Не будь надто добрим»? Ми стільки разів чули це від батьків, друзів, коханих.
Найбільше диво, яке з нами зараз сталося, — ми припинили боятися бути добрими. Дозволили собі цю доброту. Величезна магія доброти полягає в тому, що доброта тебе вивільняє. Коли перестаєш дивитися на світ з нашорошеністю, з очікуванням негараздів, то отримуєш доступ до нових досвідів і можливостей, до людей, яких раніше, можливо, ніколи б не пустив у своє життя.
ЗАЛАГОДЖЕННЯ ДОБРОМ
Нас вчили, що зло породжує зло. Я б посунула цю оптику. Так, джерело зла, безперечно, має отримати пряму порівнянну відповідь. Дуже чітку відповідь сили, відповідь ліквідації. В домайданні часи матері з-поміж моїх подруг просили мене, розповідаючи дітям казки, говорити, що з драконами можна домовитися. Не вбити, а домовитися. А зараз дітям доводиться перезбирати ці казки і себе в новому світі. Тому що не можна домовитися з драконом. Дракон має бути знищений, крапка.
Але якщо до простору, який зазнав дії зла, ми накладаємо відповідь доброти, відбувається величезна фрактальна магія: доброта себе реплікує. До прикладу, коли після контрнаступу під Харковом на території, які зазнали беззаперечного впливу зла, поїхали каравани волонтерської допомоги, це було залагодження добром. Це історія, яка мене страшенно зворушує. Мешканці Куп’янщини, Ізюмщини у перші тижні деокупації телефонували до Харківського центру переливання крові з запитами, як можна здати кров для мешканців звільнених територій. Оця масова добровільна здача крові є актом найціннішої доброти. Щирої, природної доброти.
ПОВЕРНУТИ ЧАСТИНУ СЕБЕ
Водночас постає питання, що стане з нашим досвідом доброти, коли Україна поверне території, які були окуповані з 2014 року. На відміну від територій, що перебували під окупацією під час повномасштабного вторгнення, це буде інша історія. Необхідно усвідомлювати, що в українському суспільстві зараз існує запит навіть не на правосуддя, а на покарання щодо тих, хто 9 років тому сприяв анексії Криму і захопленню Донбасу. Його неможливо ігнорувати, але в той же час неможливо повною мірою реалізувати, бо тоді це буде історія про втрату людяності.
Натомість ми маємо говорити про повернення гідності. Адже люди, які живуть на цих територіях, так само мають свій запит — якщо не на любов, то на те, щоби бути побаченими, почутими. І цей запит — на залагодження добром.
Величезним викликом для нас стане відрізнити злочин від ідеологічної помилки. Нам хочеться покарати всіх, хто тоді кричав «Путін, прийди!», але ж ми не караємо людей, які свого часу голосували за Януковича. Ми прощаємо людям їх ідеологічні помилки. Ось чому нам треба дозволяти собі говорити, слухати і, що ще складніше, — чути. На деокуповані території необхідно заходити в балансі між швидкими рішеннями та діалогом, маючи бажання і сили запитувати звільнених людей, чого вони потребують.
Матеріал підготовлено за сприяння платформи культури пам’яті «Минуле / Майбутнє / Мистецтво».
