СВІТЛО ВСЕРЕДИНІ НАС: ми живемо, доки «живі» наші біофотони

Photo by Ramón Salinero on Unsplash

Людина може сяяти — від щастя, від радості, від кохання… Можна було б подумати, що це просто гарна метафора, проте наукові дослідження свідчать, що не тільки люди, а й усе живе наділене «світлом життя». Раніше про божественне світло, яким просякнутий весь створений Богом світ, говорили лише релігії. Тепер їхню правоту підтверджує й біофотоніка — наука, що вивчає взаємодію біологічних об’єктів і фотонів.

СВІТЛО ВСЕРЕДИНІ КЛІТИНИ

еволюцію в нашому уявленні про природу світла здійснив Альберт Ейнштейн. Нагадаємо, що 1921 року Нобелівську премію з фізики видатний учений отримав за теорію фотоефекту, а зовсім не за теорію відносності. Хоча в масовій свідомості він присутній саме як автор останньої. Передбачивши квантову природу світла, Ейнштейн виявив, що воно складається з частинок — фотонів, які можуть мати властивості як частинок, так і хвиль електромагнітного випромінювання. Тоді ж, у 20-х роках, з’явився новий науковий термін — біофотони. Його запропонував біофізик Олександр Гурвич, який висловив припущення про певне випромінювання в живих клітинах, що впливає на процес їхнього росту та поділу. Подальші дослідження підтвердили це припущення. Біофотони — це ультраслабке фотонне випромінювання (UPE). Йому піддається все живе на нашій планеті — люди, тварини, рослини, мікроорганізми. Поки що науковці сперечаються про механізми, які породжують це сяйво, але припускають, що воно виникає в ході різноманітних біохімічних реакцій усередині клітини, а потім переноситься до поверхні у формі квазічастинок екситонів.

ЛЮДИНА — РЕКОРДСМЕН ЗА ДОВЖИНОЮ ХВИЛІ

У 1974 році німецький біофізик Фріц-Альберт Попп довів, що наше тіло не лише випромінює світло, а й взаємодіє з навколишнім світом через нього. Живі клітини використовують світлову комунікацію для спілкування між собою. Є дані, що її «спалахи» являють собою певну квазіперіодичну послідовність сигналів. Приміром, біофотони, що випромінюються однією рослиною, можуть прискорювати швидкість поділу клітин в іншій рослині. Причому ефект від цього «біологічного» світла виявляється сильнішим, ніж від сонячного. Цікаво, що клітини різних живих істот спілкуються по-різному. З’ясувалося, що довжина біофотонної хвилі у тварин коротша, ніж у людини. З цією особливістю можуть бути пов’язані ті властивості мозку, які забезпечують перевагу людського розуму над тваринним.

До такої думки підштовхують дані вимірювання довжини хвилі біофотонів на «еволюційній шкалі». Якщо послідовно проводити такі вимірювання у жаби, миші, курки, свині, мавпи та людини, ми побачимо, що вона поступово збільшується. У мозку Homo sapiens вона досягає приблизно 865 нанометрів, тобто ближнього інфрачервоного діапазону. Виходить, що велика довжина хвилі є біофізичною основою нашого розуму, оскільки робить максимально ефективною передачу та обробку нейронних сигналів. Уже на рівні клітин, що комунікують за допомогою світлових імпульсів, ми отримуємо переваги перед тваринним світом.

МИ СЯЄМО ЗАВЖДИ, АЛЕ ПО-РІЗНОМУ

Ми з вами, у буквальному сенсі, складаємося зі світла, яке в тисячу разів слабше за те, що може бачити наше око. Але його електромагнітний спектр чудово відстежують сучасні прилади. Причому згідно з гіпотезою Бокконе фотони випромінюються навіть під час зорових уявлень. Наприклад, якщо ви перебуваєте в дуже темному приміщенні та уявляєте собі світло, випромінювання буде посилюватися. А це знову ж таки підтверджує припущення, що наші клітини й ДНК використовують біофотони, щоб накопичувати й передавати інформацію.

Експерименти свідчать: якщо стимулювати світло різних спектрів — інфрачервоного, червоного, жовтого, блакитного, зеленого та білого — на одному кінці нерва, то на іншому активність біофотонів збільшиться. Цікаво, що викид біофотонів може змінюватися залежно від багатьох факторів. Зокрема, від часу доби. Вранці інтенсивність мінімальна, а після обіду починає підвищуватися. Найнижчий за інтенсивністю викид фіксується в області черевної порожнини та грудної клітки, а найвищий — в області верхніх кінцівок і голови. У тих, хто регулярно займається медитацією, спостерігається нижче випромінювання біофотонів. Знижують його також і деякі трави, які застосовують для зменшення стресу.

ЯК «ВМИРАЄ» СВІТЛО

Стародавні гностичні вчення стверджували, що людина — це божественне світло, ув’язнене в темниці похмурої матеріальності. Відповідно, смерть — це благо, оскільки духовні істоти повертаються до свого божественного джерела. Християнство в цих єретичних вченнях вбачало фальшиву духовність, оскільки безумовна цінність життя підмінялася в них «волею до смерті». «Якщо світло, яке в тобі, — темрява, то якою ж тоді є темрява!» (від Матвія, 6:23). Але хай там як, нещодавні дослідження переконують: ми живемо, поки в нас є світло. Світло гасне — і ми вмираємо. Це з’ясували вчені з Університету Калгарі та Національної дослідницької ради Канади в ході незвичайного та, щиро кажучи, досить моторошного експерименту. Результати його були опубліковані в журналі The Journal of Physical Chemistry Letters.

Знерухомлених мишей поодинці поміщали в ізольовані камери з електронним помножувачем та приладом із зарядовим зв’язком. Далі науковці реєстрували та порівнювали біофотони мишей — спершу живих, а потім мертвих тварин. Останніх при цьому зігрівали до температури живого тіла, щоб виключити тепло як змінну величину. Як ви вже здогадалися, інтенсивність ультраслабкого випромінювання у мертвих мишей протягом години різко падала. Дивовижні результати показав і експеримент з листям рослин. Поступово «згасаючи», листя продовжувало світитися після того, як його зрізали з дерева. Але коли листя пошкоджували, не відокремлюючи від дерева, сяйво ставало яскравішим. Мабуть, його активували природні системи відновлення.

КВАНТОВА ЗАПЛУТАНІСТЬ БІОФОТОНІВ

Звісно, після таких експериментів варто ще раз замислитися над проблемою безсмертя душі. Куди зникає наше «світло», коли ми вмираємо? Чи зникає воно назавжди? Або, можливо, якась «світлова комунікація» зберігається й після смерті? На жаль, наука поки що не здатна дати вичерпне пояснення феномену людської свідомості — навіть прижиттєвого, не кажучи вже про посмертний. Проте в лютому цього року доктор Стюарт Хамерофф, анестезіолог і професор Арізонського університету, розповів про дослідження, яке зафіксувало аномальний сплеск енергії в мозку 7 хронічно хворих пацієнтів за кілька хвилин до того, як їх відключили від системи життєзабезпечення. Науковець вважає: це є доказом того, що «душа покидає тіло».

Стюарт Хамерофф разом зі своїм колегою Роджером Пенроузом є основоположниками теорії роботи людського мозку та свідомості. Ще кілька десятиліть тому вони стверджували, що сучасний рівень квантової фізики не дозволяє описати процеси, які відбуваються у мозку, — для цього потрібна якась «нова фізика». Якщо для біофотонів, що породжуються нейронами мозку, характерна квантова заплутаність, то наш мозок є чимось на зразок квантового комп’ютера, в якому всі процеси синхронізовані не лише між собою, а й із процесами у Всесвіті. Чи зникає вона після смерті? Поки що для нас це залишається питанням віри.

Оригінальне дослідження: