ТАЄМНИЦІ ТАРАКАНІВСЬКОГО ФОРТУ

Український письменник

Вид з висоти пташиного польоту на Дубенський форт, с. Тараканів, Рівненська область / wikipedia.org

Про цей форт розповідають дивовижні речі, його називають місцем сили, говорять про його особливу, ні з чим не порівнянну енергетику… Та це вже поза межами реального. А реальність, між іншим, не менш цікава. Тараканівський форт — крута фортеця періоду Першої світової війни, єдина споруда подібного типу в Україні. В країнах Європи аналогів форт теж не має. Щоправда, схожими на нього є два військових оборонних об’єкти, розташовані у Франції.

За часів Російської імперії Рівненщина була прикордонною зоною, відтак з’явилась потреба цей кордон укріплювати. І наприкінці ХІХ століття поблизу села Тараканів Рівненської області, неподалік від Дубна, за наказом імператора Олександра III почалося будівництво військового форту. Споруда мала чітке стратегічне призначення — обороняти залізницю й дороги з Кременця та Радзивілова, утримувати наступ супротивника, а також забезпечувати базу військам, котрі відступають.

ТВОРЦІ ФОРТЕЦІ

Ідеологом створення споруди вважається військовий інженер німецького походження граф Едуард Тотлебен. А безпосередньо керував будівництвом інший військовий інженер — полковник Борисов. Перші роботи було здійснено у 70-х роках XIX століття — йшла підготовка місця для майбутнього форту, робили насип. Спорудження стін і будівель відбувалося протягом п’яти років — у 1885–1890-х. Роботи просувалися тяжко, проте 1890 року будівництво нової Дубенської фортеці було завершено (Тараканівським форт почали називати значно пізніше). Цар Олександр III споруду оглядав особисто, адже з його царської казни на її зведення було виділено 66 мільйонів рублів. На думку фахівців військової справи та інженерів, форт цілком відповідав призначенню та навіть перевершував сподівання. Для будівництва, окрім каменю та цегли, було використано й новітній матеріал бетон, що додавало споруді міцності.

ВИКОРИСТАННЯ ФОРТУ У ВІЙСЬКОВИХ ЦІЛЯХ

Однак російські війська Тараканівський форт за призначенням не використали жодного разу. Уже 1900-го тут було облаштовано склад, а потім приміщення віддали під в’язницю. За часів Першої світової війни росіяни вирішили, що форт їм взагалі не потрібен. І без бою здали його полякам. Щоправда, згодом схаменулися, і 1916 року, під час Брусиловського прориву, розтрощивши фортецю власною артилерією, знову повернули. З укріплень були вибиті частини 4-ї австрійської армії. У цих боях загинуло 200 австрійських солдатів, і їх поховали біля форту. За Другої світової форт знову здали, тепер уже німцям… Така історія.

ДЕТАЛЬНИЙ ОГЛЯД

Тараканівський форт — це бетонно-земляне укріплення із застосуванням цегли та чавунних деталей, з яких, зокрема, зроблені усі сходи та двері. Увійти всередину форту можна було лише за допомогою висувного залізного мосту. Під час облоги його, ясна річ, ховали, саме для цього побудували спеціальне приміщення під насипом. Малопомітний тунель головного входу веде до адміністративного корпусу форту. То велика двоповерхова споруда, де розташовувались житлові, складські та господарчі приміщення для артилерійської роти та штабу коменданта форту.

За формою Тараканівський форт схожий на ромб. Довжина кожної зі сторін сягає 240 метрів, зовнішні стіни укріплення завтовшки 3 метри. До самого укріплення вели аж чотири підземні ходи. Це давало змогу військовим під час ворожих бомбардувань пересуватися без перешкод наскрізним коридором. Навколо форту — глибокий рів із земляними валами, потрапити до якого можна через 100-метровий підземний тунель. Свого часу то була пастка для гостей, яких не запрошували.

По периметру форту розташувалися так звані безпечні каземати, які слугували ще й для підтримки фортечного валу. Всього налічувалося 105 казематів, жити можна було в 35 з них. Загалом там могли розміщуватися 800 осіб. Кожен каземат виконував певну функцію: був призначений або для ведення бойових дій, або для проживання. Тут знаходилися склади, лазарет, операційна, дезінфекційні камери, морг, туалети й колодязі. Усі каземати було обладнано вентиляцією та пічним опаленням.

Окрім того, у форті було прокладено каналізацію, водопровід, збудовано спеціальну піч, де спалювали нечистоти. До всіх приміщень — і підземних коридорів, і кімнат — підвели електрику. На додачу до всього 1899-го форт телефонізували. А 1901-го в центральній казармі збудували церкву. 1965 року Міністерство торгівлі УРСР здійснило спробу обладнати на базі форту склад консервованої продукції. Були проведені роботи з розчищення казематів, виготовлені стелажі, двері, встановлено освітлення, але надмірна вологість і випаровування не дали змоги зберігати продукти. А ще намагалися обладнати тут склад автотракторних запчастин. Знову-таки провели досить трудомісткі підготовчі роботи, проте від ідеї відмовилися з тієї ж причини.

ЛЕГЕНДИ

Ще у минулому столітті задля маскування навколо фортеці посадили в’юнкі рослини. Вони розрослися і заплели дерева та кам’яні стіни, тому сьогодні військове укріплення більше нагадує покинуте місто з фантастичного бойовика. Фасадної стіни давно немає, скрізь, де лишень змогли, пробилися трави, дерева й кущі. Фортеця зберігає безліч таємниць і жахливих історій про привидів. Мабуть, вони дійсно є, бо вже стільки років лякають місцевих жителів. На початку ХХ століття тут загинуло багато солдатів, здається, їхні душі й досі блукають довкола, не знаходячи спокою. Переповідають, що фортом часом вештається привид священника, якого й досі бачать у каплиці. Якщо вірити місцевим, у сутінках сновигає його тінь, а іноді навіть чутно звуки служби, які додають побаченому ще більшого жаху.

Одна з найпопулярніших легенд — про потужний та досі діючий генератор, який за часів Другої світової десь під землею встановили німці, і, якщо потрапити в зону його дії, начебто можна подорожувати в часі. Варіація цієї ж легенди — німці організували секретну лабораторію з виготовлення новітньої зброї. Саме на території форту перебував дослідницький підрозділ секретної нацистської організації «Аненербе» (з 1939 року входила до складу СС). А напередодні відступу на початку 1944-го окупанти замінували та забетонували обладнання в тунелях. Та так, що його шукають і досі.

Є також версія, може, й безглузда, але хтозна — ніби радянські військові облаштували тут склад ядерної зброї. Та місцеві дослідники мають свої факти, вони переконують, що з 1946 до 1960 року форт займали співробітники НКВС, і безліч приміщень залили бетоном… навіть вентиляційні отвори. Навіщо?.. Однак достеменно все ж невідомо, чи є це правдою. За переказами, енкаведисти до того ж убивали всіх, кого підозрювали у співпраці з УПА. А ще є легенда про кімнату-пастку — коли хтось чужий заходив до приміщення, підлога миттєво переверталася і жертва падала у глибокий колодязь…

…І ДІЙСНІСТЬ

Щодо прогулянок фортом: обов’язково потрібно вбиратися у закритий одяг. На всій території росте отруйний Борщівник Сосновського — височенні (до 1,5–2 метрів) крислаті рослини з цвітом у вигляді білих «парасольок». Від одного дотику до його листя шкіра вкриється великими пухирями, що не сходять місяцями. Такий-от реальний жах.

Тараканівський форт пережив кілька війн — Першу і Другу світові, Громадянську, Польсько-радянську. Та цю фортецю зруйнували не вони. Руйнує форт час та недбале ставлення до нього… Втім Тараканівський форт — то прекрасна туристична замануха з унікальною історією, що розташована лише за 200 метрів від траси Київ — Чоп.