ТРИ КОХАННЯ ГЕРМАНА ГЕССЕ: великий письменник у пошуках архетипу
Герман Гессе в Монтаньолі, Швейцарія, близько 1962 року / pixels.com
Герман Гессе досі є німецькомовним письменником, якого читають найбільше у світі. Коли 1946 року йому присудили Нобелівську премію, поштовому відділенню Монтаньйоли, де він мешкав, довелося купити новий візок, щоби возити його пошту. У цей час поруч із ним уже була дивовижна жінка — Нінон Ауслендер, яка народилася на території нинішньої України.
КОХАННЯ ТА БЕЗУМСТВО
Багато творів Германа Гессе є своєрідною ілюстрацією до концепцій глибинної психології. Зокрема, він піддає літературній обробці вчення Карла Густава Юнга щодо архетипів.
Юнг розглядає літературну творчість з погляду патології, як втілення прихованих мотивів і бажань автора. Але Гессе свідомо надавав своїм образам архетипічної подібності і навряд чи погодився б вважати творчість хворобою. Хоча знайомство письменника з психоаналізом трансформувалося з цікавості у реальну потребу.
У першої дружини Гессе, Мії Бернуллі, яка народила йому трьох дітей, 1916 року діагностували шизофренію. Міа походила з унікального стародавнього роду, історія якого у швейцарському місті Базель простежується ще з XV століття. Це був рід справжнісіньких геніїв. Він дав світові близько 30 видатних представників науки й мистецтва, серед яких були великі математики та фізики.
Це завдяки їм у людства є теорія ймовірностей, математичний аналіз, гідродинаміка і кінетична теорія газів. Математичні здібності Бернуллі були настільки унікальні, що протягом більш ніж 100 років вони очолювали математичну кафедру університету Базеля. Та ось у Мії Бернуллі стався якийсь генетичний збій, щось схоже на «горе від розуму».
У ПОШУКАХ АРХЕТИПУ
Біда не приходить сама: дружина потрапляє до психлікарні, помирають старший син і батько Гессе, у Європі спалахує Перша світова, інфляція знищує всі заощадження на німецьких рахунках… Зрештою Гессе опиняється на межі нервового зриву. Руйнується не лише його шлюб, а й його життя, весь світ навколо. Порятунок приходить в особі доктора Йозефа Ланге з його психоаналітичними сеансами.
Аби краще розібратися в самому собі, Гессе вивчає роботи Фрейда та Юнга. У підсумку психоаналіз зростається з творчим методом і під його впливом у Гессе народжуються жіночі образи, які послідовно відтворюють юнгіанські архетипи.
У «Гертруді», «Росхальді», «Деміані» й «Степовому вовку» ми виявляємо чотири жіночі архетипи: Аніму, Велику матір, Діву (Кору) і Деметру. Часто це жінки високого зросту, що поєднують у собі чоловічі та жіночі риси, тонко відчувають музику: музикальність героїнь — це дар Аполлона і «прикмета» фаустівської цивілізації.
Ці жінки привабливі й небезпечні, постійно балансують на межі життя та смерті, радості й болю. Але Гессе продовжує шукати ту саму не тільки у творчості, а й в особистому житті. У 1924 році пошуки увінчалися другим шлюбом — із Рут Венгер. Дівчина була дочкою знаменитої письменниці, на 20 років молодша за Гессе, чудово співала й малювала.
На жаль, цьому легковажному створінню бракувало головного — архетипної опції берегині родинного вогнища. До того ж Рут, як вічну дитину, безупинно опікали батьки, які постійно навідувалися в гості до молодят. За три роки Гессе не витримав і розлучився.
ІДЕАЛЬНИЙ БАТЬКО
Третій і останній шлюб великого письменника, зареєстрований 14 листопада 1931 року, певним чином «поріднив» його з Україною. 1895 року в Чернівцях народилася Нінон Ауслендер — жінка, що стала втіленням його архетипного жіночого ідеалу.
Її батько, Якоб, був відомим юристом, головою Адвокатської палати міста Чернівці, яке входило тоді до складу імперії Габсбургів. Родина була вельми заможною. У будівлі, де мешкали Ауслендери, на першому поверсі розташовувалася юридична контора, а на другому — простора 7-кімнатна квартира.
Якоб був побожним юдеєм, проте вважав релігію особистою справою кожного, тож ніколи не нав’язував свої погляди на життя дружині та двом дітям. Наприклад, він спокійно дотримувався суворого посту, коли його домочадці ласували зовсім не пісними стравами.
Для Нінон Якоб залишився прикладом «ідеального батька», який ніколи не придушував її своїм авторитетом. На той час це було нетипово для багатого і впливового чоловіка в глухій патріархальній провінції. При цьому батько зумів прищепити доньці любов до мистецтва, годинами розмовляючи на теми культури й творчості під час прогулянок.
Щоранку вони йшли вдвох через парк, після чого прощалися до вечора: він прямував на роботу в крайовий суд, вона — на навчання до гімназії.
ЛИСТУВАННЯ ЗАВДОВЖКИ У ЖИТТЯ
У родині Ауслендерів жваво цікавилися новітніми літературними віяннями. Так Нінон у 14 років познайомилася з романом «Петер Каменцинд» тоді ще початківця і маловідомого письменника Германа Гессе. Роман справив на неї величезне враження, він допоміг усвідомити, що у кожної людини свій шлях, тому її духовні потреби й життєві інтереси можуть запросто не збігатися з інтересами її оточення.
Недовго думаючи, вона тут же, на гамаку в батьківському саду, написала Гессе листа: «Прогулянки, танці, благодійні акції — це все є жахливим для мене! Я нічого не можу з цим вдіяти, а молоді люди відштовхують мене своїми незграбними манерами та нудними розмовами! Я відмовляю їм у міру можливості».
На відповідь Нінон не розраховувала. Але сталося неймовірне — на її величезний подив, Гессе відповів! Юна провінціалка тоді ще не знала, що Гессе любив епістолярний жанр і листувався зі своїми читачами майже на промисловій основі — після нього залишилося щонайменше 35 тисяч листів!
Між дівчинкою-підлітком і письменником, який був старшим на 18 років, зав’язалося листування завдовжки у 15 років. Цікаво, що відбувалося воно на рівних: Нінон захоплювалася талантом Германа, але це не утримувало її від критичних зауважень.
СОЛІДАРНІСТЬ ДВОХ САМОТНОСТЕЙ
У 1913 році Нінон перебирається до Відня. Тут вона вивчає медицину, історію мистецтв, археологію, філософію. Знайомство з художником-карикатуристом Фредом Дольбіном закінчується шлюбом, який, однак, не приносить Нінон щастя.
Дольбін був доволі успішним, публікувався в численних німецьких та австрійських виданнях, за що отримував пристойні гонорари. Не менш успішними та численними були й романи художника на стороні. Нінон почувалася зрадженою не лише чоловіком, а й усім світом.
З головою занурившись у вивчення мистецтва, вона вирушила в Париж і Берлін. А 1922 року опинилася в Монтаньоле — мальовничому поселенні під Лугано, на кордоні Швейцарії та Італії. Тут відбулася її перша очна зустріч із Гессе.
У березні 1926-го, коли обидва вели шлюборозлучні процеси, у них почався роман. Незабаром вони одружилися, оселилися в Монтаньйолі на віллі Камуцці і більше майже не розлучалися — до самої смерті письменника 1962 року.
Яким був їхній шлюб? Біографи називають його «солідарністю двох самотностей». І він був точно не лише щасливим, а й творчо плідним, оскільки являв собою рідкісний для світу людських стосунків баланс любові та свободи — дар, який дістався Нінон у спадок від батька. І своїм ставленням до неї Герман Гессе нагадував Якоба Ауслендера.
ПОВАЖАТИ В ІНШОМУ ТЕ, ЧИМ ВІН Є
Віллу Камуцці побудували спеціально для Гессе. Будинок був розділений на чоловічу й жіночу зони. Якщо хтось із подружжя хотів побути наодинці, він просто замикав двері. Вони продовжували писати одне одному листи. У них Нінон звертається до чоловіка «моє дороге пташеня» і «мій коханий», по суті, об’єднуючи кілька архетипних образів — матері й дружини, коханої та берегині вогнища.
Час, коли вона була поруч, виявився найбільш плідним для Гессе. Невипадково роман «Сіддхартха», який був написаний ще до одруження, письменник присвятив саме їй. У романі «Паломництво до країни Сходу», що став своєрідним прологом до славнозвісної «Гри в бісер», над якою Гессе працював 11 років, він писав: «Я зустрічав і кохав Нінон на прізвисько Іноземка, темно дивилися її очі з-під темного волосся, вона ревнувала мене до Фатми, принцеси мого сновидіння, але, можливо, що вона і була Фатма, сама того не знаючи».
Ці рядки, які теж присвячені Нінон, натякають на значення прізвища Ауслендер — іноземець. З появою в його житті Нінон Гессе начебто відчув присутність того «інакшого», про яке писав Юнг: аніма — це жінка всередині нас, а анімус — чоловік всередині нас.
Сам письменник так сформулював сенс стосунків чоловіка й жінки: «Наше завдання полягає не в тому, щоби зближуватися одне з одним, як не можна зближувати сонце й місяць, море та сушу. Наша мета полягає не в тому, щоб переходити один в одного, але пізнати один одного і бачити, й поважати в іншому те, чим він є: протилежність і доповнення».
