ВИКРИТТЯ В НАУЦІ: асигнування в трильйони та позови у мільярд
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop за мотивами картини Рене Магрітта «Портрет Стефі Лангі», 1961
Складно навіть просто перерахувати вражаючі винаходи, зроблені Віктором Петриком (нар. 1946), який закінчив заочно факультет психології Ленінградського університету.
Він створив насправді дивовижні речі — спосіб надання руху транспортним засобам, що не вимагає наявності джерел енергії, наноакумулятори для електромобілів, циліндр, що вічно обертається, який теж не споживає ніякої енергії, підземну «піраміду Хеопса», що випромінює промені, здатні продовжувати життя людини мінімум до 140 років, і навіть формулу безпрограшної гри у казино.
Відомий підприємець Артем Тарасов (1950–2017) розповідав, що Петрик розробив технологію продовження життя до 200 років, яку Тарасов випробував на собі (чому при цьому він помер у 67 років — просто не вкладається у голові!). Це вже не кажучи про його найвідоміший винахід — диво-фільтри, здатні очищати найбруднішу й радіоактивну воду до кришталевої чистоти. Єдина біда: всі ці диво-винаходи ніхто знайти в робочому стані не може. А так усе чудово…
ПОШУКИ СВОГО ШЛЯХУ
Ще з ранніх років він був невтомним новатором. Навіть не закінчивши університету, він уже дивував оточуючих сеансами масового гіпнозу. А потім почав активно контактувати з дуже цікавими людьми — колекціонерами антикваріату. Результатом цих корисних контактів був вирок — позбавлення волі на 11 років з конфіскацією майна. Суд визнав його винним за 11 статтями КК РРФСР: шахрайство, вимагання, замах на грабіж, примус до дачі неправдивих показань тощо…
Злі люди звинуватили бідолашного Петрика в тому, що він служив навідником для грабіжників, які позбавляли колекціонерів антикваріату турбот про їх колекції. Невже це правда? Так, термін він одержав, але в 1989 році, відсидівши лише шість років, був умовно-достроково звільнений — отже, заслуговував на поблажливість, правда ж?
А в’язниця вочевидь виявилася для Петрика університетом — незабаром після розпаду СРСР він став генеральним директором підприємства, яке займалося вирощуванням штучних напівдорогоцінних каменів, а згодом засвітився і в бізнесі навколо осмію-187 — ізотопу, який коштував $10 000 за грам, а практичної користі не мав: ідеальний спосіб відмивання грошей! Одного із заступників Собчака за цей бізнес навіть заарештували, а Петрика — ні, на нього чекали великі справи…
НАУКОВЕ ЗРОСТАННЯ
Успіхи Петрика, у чому б вони не полягали, викликали визнання його заслуг певними колами — 1997 року він став академіком! Зараз, коли всі ПТУ стали коледжами, інститути — університетами, а університети — академіями, це виявилося доволі простим. Петрик став академіком РАПН — Російської академії природничих наук — і ще п’яти подібних установ. Що це за академії? Та просто такі громадські організації — вони так називаються, проте ніяких спеціальних прав їх членам це не дає. Але ж приємно…
Що подібні академії вміють, так це догоджати своїм членам — Петрику, приміром, РАПН у травні 2001 року присвоїла вчений ступінь доктора технічних наук (щоправда, Міністерство освіти буквально через пів року спеціально роз’яснило, що вчені ступені, присвоювані такими академіями, тільки для цих академій щось і означають, але у Вас, шановний читачу, такого наукового ступеня, ймовірно, немає, а от у Петрика — є!).
Ба більше, він лише за 6 років зробив 4 справжні відкриття, про що та ж РАПН видала йому 4 красивих дипломи. Загалом, життя вдалося. Іншим можна тільки заздрити… Але і це ще далеко не все.
КОЛЕГИ ТА СОРАТНИКИ
Проте до свого головного винаходу Петрик приступив аж ніяк не в гордій самотності. Його довіреним співробітником і шанованим співавтором став ніхто інший, як голова Державної Думи РФ Борис Гризлов — чи вистачить у вас сміливості заявити, що він не великий вчений? Тим, хто наважувався, Петрик кричав: «Гризлов — блискучий учений! Чи знаєте ви, скільки ночей він провів зі мною в цих лабораторіях? Ще коли його ніхто не знав, ще коли він не був політиком». На доказ цих тверджень він показував фото, на якому разом із Гризловим смажив шашлик, причому явно досить свіже. Не сперечатимусь, правильно посмажити шашлик — нелегка наука, але, погодьтеся, дещо інша…
До речі, це не єдиний відомий співавтор Петрика — впроваджувати його розробки допомагав вельми знаменитий Сергій Кирієнко, російський прем’єр, який організував дефолт 1998 року, нині перший заступник голови Адміністрації президента РФ, тож оскаржувати його наукову компетенцію теж навряд чи хтось наважиться…
А коли за сприяння таких іменитих помічників він розпочав випуск головного продукту своїх наукових роздумів — диво-фільтрів, що очищають воду від усього на світі, включаючи отрути, важкі метали та радіоактивні ізотопи, — то деякі з моделей цих фільтрів він назвав «Шойгу» і прикрасив символікою МНС (щоправда, потім виявилося, що ні Шойгу, ні МНС йому дозволу на це не давали, і його навіть було оштрафовано аж на 200 000 рублів).
Гаразд, дамо спокій Шойгу — але ж Гризлов навіть офіційно вказаний як співавтор Петрика в патенті RU 2345430 C1 на «спосіб очищення рідких радіоактивних відходів за допомогою нанотехнологій». Хто б засумнівався з таким співавтором — адже жоден голова Держдуми з 1905 року не мав технологічного патенту, а Гризлов має!
ЗАЗДРІСНИКИ Й КРИТИКАНИ
А коли в 2006 році партія «Єдина Росія» запустила федеральну програму «Чиста вода» для забезпечення населення якісною питною водою, переможцем партійного конкурсу на кращий фільтр для води став самі розумієте хто. Про те, скільки збиралися виділити на цю програму, пишуть по-різному — мінімальна оцінка, яку я знайшов, була 100 мільярдів, а Гризлов якось озвучив цифру 15 трильйонів рублів!
Загалом, усе було чудово, аж тут раптом, як на гріх, комісія Академії наук з боротьби із псевдонаукою зацікавилася таким видатним проєктом. Петрик спершу добром намагався вмовити академіка Александрова відкликати публікацію з неприємними запитаннями про його фільтри. Але той відмовився, і, за дивним збігом обставин, йому почали залишати на автовідповідачі повідомлення.
Ось текст одного з них: «Ви потрапили у неймовірно важку ситуацію, ось чому знадобляться всі ваші слабкі розумові здібності. Ви гадаєте, що ви надто розумний, але зараз ви забралися на дуже високий рівень… Мені байдуже, що станеться з вами, але ви підставляєте, дуже серйозно підставляєте, інших науковців із РАН. І у вас ще є можливість зателефонувати, зустрітися й ухвалити рішення…»
Коли це не допомогло, у наступному повідомленні той самий голос дружньо поінформував Александрова, що «знає 20 способів безслідного фізичного знищення», — Александров переконаний, що впізнав голос Петрика, та, можливо, він помилився? У всякому разі, коли Александров звернувся до ФСБ, йому відповіли, що переслідувати цю людину вони з якихось причин не можуть і радять йому на деякий час виїхати з Москви…
ПІДСТУПИ ВОРОГІВ
Проте додзвонитися до всієї комісії з псевдонауки, очевидно, не вдалося, і питання до диво-фільтрів продовжувалися. Та й кілька досить розумних журналістів написали про те, що вони думають про фільтри Петрика, а думали вони дуже погано. З випробуваннями, що доводять переваги цих фільтрів, почали з’ясовуватися речі одна одної дивовижніші — на зразок дослідження Інституту гігієни імені Ерісмана, про яке було мало що відомо, не було ані висновку, ані протоколу експертизи, а оплатила дослідження якась закордонна фірма, яка бажала зберегти інкогніто.
Інші дослідження показували таке, що хоч святих винось — наприклад, що 100% рачків дафній, гарних індикаторів наявності біологічних небезпек, після фільтрів Петрика гине, хоча інші системи їм взагалі не шкодять. Миттєво з’ясувалося, що фільтри Петрика не затримують хлор, швидко забиваються солями металів і навіть стерильна вода після проходження через ці фільтри стає малопридатною для пиття. Щоправда, однією своєю якістю вони дійсно перевершують всі інші фільтри — коштують приблизно втричі дорожче.
Тим часом надійшов і висновок комісії РАН щодо псевдонауки — там гранично ввічливо та обтічно, проте абсолютно чітко було сказано, що дослідження Петрика рясніють жахливими помилками і не мають до науки жодного стосунку. Як боротися з такими небезпечними ворогами, коли наукових фактів на користь Петрика вочевидь не знайти? Та дуже просто: викрити й засудити! Співавтор Гризлов в одному з інтерв’ю підтримав його, заявивши, що комісія з боротьби із псевдонаукою займається мракобіссям, і навіть заявив про «сили, які не хочуть, щоб РФ перетворювалася на державу, що має високі технології». Навіщо з такими церемонитися? За шкірку їх і на лаву підсудних!
СУД ІДЕ
Петрик атакував своїх недругів енергійно й рішуче, хоча їх було безліч — не тільки комісія з боротьби із псевдонаукою, але й маса розумних і порядних журналістів, які не злякалися сказати, що про нього думають (один із них, відомий біолог і письменник, автор чи не найпопулярнішого продовження «Володаря перснів» Кирило Єськов, вигадав для цієї історії влучну назву «Петрикгейт» — за аналогією з Вотергейтом).
Спочатку Петрик розраховував їх просто залякати — крім послань на автовідповідачі, він використовував і публічні заяви. Ось його власні слова: «Не сумніваюся, що брудна історія комісії з псевдонауки рано чи пізно закінчилася б і без мене. Питання тільки в тому, скільки ще людських доль було б спотворено, скільки ще талановитих учених покинули б Росію. Настав час зупинити цю ганьбу: моя справа стане останньою сторінкою в діяльності цієї комісії!» Навіщо ця зла комісія ображала бідолашного Петрика, він легко пояснив — за великі гроші, які їй платили за це США, а як же інакше!
2010 року Петрик подав позов до суду на членів комісії з боротьби із псевдонаукою, вимагаючи від них мільярд рублів за шкоду, завдану його репутації. Зі щирістю невинної дитини він зізнався: «А грошима я Академію просто лякаю». Як, мабуть, було прикро, коли вона не злякалася, а суд у позові відмовив… Зате позов академіків до Петрика був успішним — присудили трохи, всього по 20 000 рублів, але визнали заяви Петрика брехнею і зобов’язали його їх спростувати. Потім інші суди заборонили називати фільтри Петрика іменами великих начальників, а згодом навіть їх випуск, установку та продаж. Незважаючи на іменитого співавтора — тоді це ще було можливо. Ех, були часи…
НАВРЯД ЧИ ЦЕ КІНЕЦЬ…
Відтоді позиції псевдоученого послабшали — навіть його співавтор Гризлов вважав за краще від нього дистанціюватися. Перестали прислухатися і до інших його заяв, на кшталт претензій, що нобелівські лауреати Гейм і Новосьолов вкрали у Петрика свої відкриття, а у нього на складі лежать тонни графена, що має багато чудових властивостей, яким були присвячені дослідження Гейма і Новосьолова (вони ж мали коштувати трильйони доларів — чому ж він їх не продає?).
Та й великих державних асигнувань, на зразок 6 мільярдів рублів на дослідження гамма-лазерів, до яких він теж не має ніякого стосунку, він останнім часом начебто не отримував — якщо це, звісно, не державна таємниця. Петрик багато крав, став остаточно одіозною фігурою, ніхто вже не боїться ані його судових позовів, ані його повідомлень на автовідповідач.
Але розроблений ним метод — залучення до співавторства великих начальників і спільний з ними розпил бюджету — навряд чи став менш актуальним. Ба більше, що менш вразливі ці великі начальники до критики, то ймовірніша поява нового Петрика, мабуть, під іншим прізвищем, але з тими ж методами потрошіння держскарбниці.
Зробить і пояснить так само, як Петрик: «Не намагайтеся нічого зрозуміти! Зрозуміти — нереально! І щойно ви будете залучати знання, буде осічка,.. нічого не вийде!» Цією його справжньою цитатою я й закінчую — все одно ясніше не скажеш.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
