ВИКРИТТЯ В НАУЦІ: чи завжди добре мчати до мети галопом, і яким саме
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop за мотивами картини Рене Магрітта «Портрет Стефі Лангі», 1961
Чи повинна людина радіти, якщо якесь наукове поняття або реальний об’єкт називають на її честь? Іноді, звичайно, так: назви «критерій Коші», «ряди Тейлора» і «правило Лопіталя» заслужено прославляють математиків, які збагатили науку цими поняттями. З поняттям «бефстроганов» трохи складніше: граф Строганов його не винайшов і взагалі не вмів готувати, але платив зарплату своєму кухареві, який цю популярну страву й вигадав, — теж заслуга… А ось, скажімо, вираз «Піррова перемога» епірського царя Пірра, м’яко кажучи, не прославив…
Щось схоже вийшло і з Дуейном Толбертом Гішем (1921–2013), наймолодшим із дев’яти дітей у великій американській родині, який цілком пристойно поводився на фронтах Другої світової, навіть був нагороджений Бронзовою зіркою, а в мирний час отримав ступінь доктора біохімії у Берклі. На його честь названо цілий алюр скакових коней та інших тварин — так енциклопедія визначає слово «галоп», а поняття «галоп Гіша» вже міцно увійшло в науку. Чи мають нащадки та послідовники Гіша цим пишатися?
ВІРА ЗАМІСТЬ ДОКАЗІВ
Гіш не просто доктор біохімії — він молодоземельний креаціоніст. Креаціоністи вважають, що світ створений Богом, і серйозно заперечити це так само важко, як і серйозно довести. Але староземельні креаціоністи згодні з тим, що шість днів творіння можуть бути алегорією, що кожен з цих днів може тривати цілі епохи, а деякі з них навіть не заперечують того, що нашій планеті не менше 4 мільярдів років, як за науковими даними і виходить.
Але креаціоністи-молодоземельці твердо переконані в тому, що кожне слово в Біблії слід розуміти буквально, що світ створений саме за 144 години, причому приблизно 6000 років тому, — ірландський єпископ Джеймс Ашшер навіть порахував, що це сталося 23 жовтня 4004 року до нашої ери, певна річ, у суботу. Тож для молодоземельних креаціоністів дуже багато висновків геології, біології та інших наук не варті й плювка — для них в єдиній визнаній ними хронології просто часу не вистачає.
Останнім часом з’явилося стільки фактів, що підтверджують правильність загальноприйнятих уявлень про життя на Землі, історія якої налічує мільярди років, що багатьом здається, ніби на публічних дискусіях молодоземельним креаціоністам має стати аж надто незатишно. Але Дуейна Гіша це мало стосувалося.
На цілій низці наукових дискусій опоненти-еволюціоністи не могли йому переконливо заперечити! Складалося враження, що вони розгублені і просто не знають, що йому відповісти. А Гіш продовжував наводити аргумент за аргументом з такою частотою, що спростувати їх просто не встигали. Недосвідчені слухачі бачили, що він говорить багато і впевнено, а у тих, хто намагається йому щось довести, нічого не виходить. Ось декому й здавалося, що Дуейн Гіш цілком має рацію і проголошує істину в останній інстанції.
МЕТОД ВІДХОДУ ВІД ІСТИНИ
Більш серйозні люди давно звернули увагу на те, що наведені Гішем аргументи як мінімум слабкі, а подекуди й гірше того — є відвертою нісенітницею, але спростувати їх співрозмовник не може, бо їх незліченна кількість і важко навіть розібратися, проти якого з них заперечувати спершу.
Щоб переконливо й обґрунтовано спростувати аргументи, які Гіш або його послідовники емоційно та енергійно накидають вам за п’ять хвилин свого монологу (врахуйте, п’ять хвилин безперервної промови — це дуже багато), знадобиться мінімум кілька годин — хто ж погодиться вас стільки слухати? А оскільки ви не спростували всіх аргументів опонента — виходить, що він переміг, чи не так?
Тим паче, якщо навіть після довгої-довгої промови хтось усі доводи Гіша й поставить під сумнів, той за п’ять хвилин наваляє ще стільки ж, нехай вони навіть геть безглузді, — хіба йому шкода? Щоб спростувати й їх, знадобиться ще кілька годин, але хто ж буде стільки слухати? Заснуть або розійдуться, а назавтра вирішать, що Гіш, звичайно ж, був більш лаконічним і переконливим…
Якщо є явище, має бути й назва. Американська антропологиня Юджинія Скотт у 1994 році дала цьому прийому дуже влучну та емоційно забарвлену назву: «галоп Гіша». Так і бачу, як нечесний полеміст, що його використовує, мчить невідомо куди, цокаючи копитами і скидаючи з-під хвоста чергові аргументи, абсолютно неїстівні ні для кого, крім скарабеїв, та ще й з характерним запахом, — треба б їх прибрати, але поки з цим впораєшся, будь-яка дискусія закінчиться, а той, хто вдався до галопу, вже доскаче куди захоче.
Хтось ризикне спростувати його слабкі і невірні твердження? Чудово! Це саме те, що йому потрібно! Адже ще в 2013 році італійський програміст Альберто Брандоліні сформулював свій славнозвісний закон асиметричності нісенітниць, який стверджує, що кількість енергії, котра витрачається на спростування якоїсь нісенітниці, набагато більша за ту, яка потрібна, щоб цю нісенітницю виголосити. Поки закінчиш спростовувати таке — всі учасники дискусії як мінімум заснуть, а як максимум помруть від голоду…
НЕ ЛИШЕ В НАУЦІ
Досить успішно галоп Гіша застосовується на безкраїх просторах інтернету — в місці, де дискусії обтяжує додатковий вантаж безнадійності та безглуздості. Зокрема, через те, що в інтернеті завжди можна знайти мільйон дурних та абсурдних заперечень на будь-яку тезу, висловлену суперником по дискусії, і просто закидати його посиланнями на них, причому так ґрунтовно, що не тільки відповідати на ці нісенітниці — навіть просто їх прочитати часу не вистачає.
Ба більше, на кожне нове заперечення фахівець із галопу накидає ще десять аргументів такої ж безглуздості — аби засипати до маківки. Якщо ніяких аргументів, навіть найгірших, знайти не вдається — не біда, згодиться і звичайна образа, на яку опонент здуру полізе відповідати, також згоївши на це час.
Активно застосовується галоп Гіша і в політичних дискусіях — там йому якраз місце. Вивалиш на співрозмовника максимально довгий список звинувачень, спотворених фактів, статистичних даних, вирваних із контексту, до яких нескладно додати відверті особисті випади, не кажучи вже про лайку, майстерно перетасовуючи політику, економіку та нападки на особисте життя, — і що тобі зможуть відповісти?
Справа навіть не в тому, що опонент, імовірно, розгубиться, — аудиторії відразу здасться, що він під вогнем, що йому є що приховувати, що він не може дати чітких відповідей. Навіть не треба здобувати перемогу у дискусії — достатньо, якщо в аудиторії виникне відчуття, що справа тут нечиста…
НАВІЩО ТОДІ СПЕРЕЧАТИСЯ ВЗАГАЛІ?
Ось типовий приклад використання галопу Гіша. Антивакцинатор приходить на дискусію про щеплення та одразу випалює таке:
а) вакцини викликають аутизм — Вейкфілд це довів;
б) вони містять токсичні ртуть і алюміній;
в) фармацевтичні компанії приховують побічні ефекти вакцин;
г) вакцини неефективні — люди все одно хворіють;
д) натуральний імунітет кращий за щеплений;
е) уряд хоче контролювати нас через вакцини;
ж) безліч вакцин перевантажує імунну систему дитини;
з) вакцини містять клітини абортованих плодів
Декого він уже переконав — не можна ж, щоб все це було неправдою, а якщо хоч щось є правдою, то що тоді? А нічого — але пояснювати це набагато довше, ніж вислухати, навіть якщо ми знаємо, що:
а) статтю Вейкфілда врешті відкликали через знайдені у ній помилки і неточності;
б) сполуки ртуті та алюмінію, що містяться у вакцинах, не є токсичними;
в) якщо фармацевтичні компанії щось приховують, чому б вам про це не розповісти? Мовчите? Ото ж-бо й воно;
г) хворіють, але набагато менше;
д) поясніть, чим кращий, і спростуйте твердження, що краще хоч якийсь імунітет, ніж ніякого;
е) розкажіть, як саме;
ж) надайте докази;
з) ви впевнені? Усі і завжди? І без цього ніяк?
І головне — який від цього сенс? Кожну з цих тез треба розвивати й доводити, неодмінно десь висловишся не надто чітко і створиш ілюзію, що нам щось недоговорюють…
Не варто надто вже засмучуватися, адже дискусії — справа небезпечна, невдячна і має досить низький ККД. Ще Дейл Карнегі цілком обґрунтовано стверджував, що перемогти в суперечці неможливо — що переконливіші ваші аргументи, то емоційніше опонент буде їх відкидати, незалежно від того, правий він чи ні. Переконати опонента неможливо, точка зору в результаті дискусії майже ніколи не змінюється (винятки є, але виняток — взагалі рідкісна річ).
Недарма кажуть, що наукові школи, які дотримуються помилкової думки, не можна переконати, — вони вимирають, адже більш переконливі аргументи правильної теорії засвоюють молоді, які не поповнюють ряди помилкових шкіл, а їх найстаріші представники просто не вічні.
Дейл Карнегі випадково (або, радше, навмисно) трохи спотворив проблему — переконати опонента дійсно майже нереально, а ось переконати третіх осіб, які слухають суперечку, не маючи сформованої думки про те, хто правий, цілком можливо. Ось тільки погано, що галоп Гіша саме на цю частину аудиторії діє найсильніше.
ЩО Ж РОБИТИ З ГАЛОПОМ ГІША?
Чи є можливість якось протистояти цьому могутньому прийому? Або він нездоланний і не варто навіть намагатися? Чому ж, є, і не така вже й мала. Тільки не треба при цьому забувати, що дискусія — це дискусія, а не базар і не новгородське віче. У дискусії неодмінно має бути модератор, який стежитиме за дотриманням низки важливих правил.
Не в останню чергу — за регламентом. Виступи не повинні тривати довше заздалегідь обумовленого часу. Причому не дуже значного, щоби поціновувачі галопу Гіша не затягували промов, від яких частина аудиторії заснула, частина розійшлася попоїсти, а решта занурилася у свої мобільні телефони. Зараз галоп Гіша часто називають «доказом багатослівністю» — ось багатослівність і потрібно обмежити регламентом.
Гарною вуздечкою для цього галопу є також кілька вдалих і відпрацьованих прийомів. Скажімо, коли оратор, що галопує, доскаче до кінця своєї промови, можна ввічливо натякнути, що тут висловлено занадто багато доказів на користь його точки зору, — нехай він сам вкаже найнадійніший і найякісніший, щоб спочатку обговорити його. Потім можна розірвати на шматки саме цей «доказ» і делікатно поцікавитися, а який сенс обговорювати інші «докази», якщо найнадійніший виявився такою туфтою.
Є й дзеркальне відображення цього прийому — знайти серед купи викладених аргументів найслабший та найбезглуздіший, що зазвичай не так і важко, розгромити його й поцікавитися, чи є сенс взагалі аналізувати аргументи оратора, який здатний бовкнути таке. Загальне в цих діях одне — показати, що обговорювати всі висловлені у ході галопу твердження беззмістовно.
Ще один спосіб зменшити навмисно роздутий обсяг обговорення — відразу заявити, що такі-то аргументи є помилковими або нерелевантними, тому тут немає про що говорити. Якщо потрібно, поцікавтеся, чи мають вочевидь сумнівні твердження якісь докази, крім гарячого бажання того, хто їх висловив. Не відходьте від основної теми дискусії і не давайте галопувати опонентові — йому тільки цього й треба.
І ось ще дуже важлива річ: щойно впізнаєте галоп Гіша, відразу всіх про це повідомте. Бачите, галоп Гіша має ту саму властивість, яку, згідно з середньовічними легендами, мав чорт, — він розпорошуюється та губить силу, якщо правильно назвати його по імені. Тож не втрачайте впевненості — галоп Гіша річ неприємна й небезпечна, але і з нею можна впоратися.
ЛІТЕРАТУРА
- Д. Гіш. Вчені-креаціоністи відповідають своїм критикам. «Біблія для всіх», Вашингтон, 1995, 301 с.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
