10 ЗАКОНІВ ТИРАНІЇ: Пол Пот із Камбоджі
Ієронім Босх. Сад земних насолод. Музичне Пекло. Права стулка. Фрагмент, 1500-ті / Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop
Так, у ХХ столітті було багато диктатур і режимів, побудованих на культі особистості. Але жодного разу світ не бачив таких жахливих наслідків, як у Камбоджі за режиму червоних кхмерів на чолі з Пол Потом. З часів Дитячого хрестового походу 1212 року у світовій історії не було й такого, щоб основу війська становили підлітки.
Підлітки, майже діти, стали головною ударною силою червоних кхмерів. Озброєні автоматами (АКМ) китайського виробництва, дрібні, в’юнкі, в чорних широких штанях і чорних сорочках, взуті в сандалі з автомобільних покришок, вони обходилися чашкою рису на день, ловили мавп і пекли їх на вугіллі в пальмовому листі.
10 ПРАВИЛ ПРАВЛІННЯ ПОЛ ПОТА
ПРАВИЛО 1. ЩО БІЛЬШЕ В ЛЮДИНИ ІМЕН, ТО КРАЩЕ
У
нього було багато імен.
Поук, Хей, Старший брат, Перший брат, 87-й тощо. Але світу він запам’ятався під псевдонімом Пол Пот. Сам він вважав: що більше імен у людини, то краще — це заплутує ворога.
Пол Пот (травень 1925-го — квітень 1998-го, справжнє ім’я Салот Сар) був політичним лідером, чий комуністичний уряд червоних кхмерів керував Камбоджею з 1975 по 1979 рік. За цей час від голоду, страт або хвороб померли від 1,5 до 2 млн камбоджійців.
Салот Сар, син фермера-землевласника, здобув початкову освіту в буддійському монастирі Пномпеня, понад рік був ченцем, потім — учнем столяра, освоїв професію червонодеревника. У 1949-му Салот отримав урядову стипендію на навчання в Парижі (Камбоджа була французькою колонією). Там вступив до Комуністичної партії.
В університеті вивчав радіотехніку, але захоплення політичною діяльністю завадило навчанню, і стипендію припинили платити, щойно провалив іспити. 1953 року Салот Сар повернувся до Пномпеня, де з 1956-го до 1963-го викладав у приватній школі, а коли влада запідозрила його в симпатіях до комуністів, покинув столицю.
ПРАВИЛО 2. ВИКОРИСТОВУВАТИ ІДЕЇ МАРКСИЗМУ ДЛЯ ПІДКОРЕННЯ МАС
1963 року нарешті з’явився псевдонім Пол Пот. Наступні 12 років його володар витратив на побудову Комуністичної партії на основі марксизму-ленінізму.
Начитавшись Маркса ще у Парижі, Пол Пот пропагував рівність і відмову від усіх земних благ (грошей, освіти, нормального житла), сам же цими благами користувався з великим задоволенням.
Народ він відправив на рисові плантації, з їжі — нічого крім рису. Зате себе Пол Пот вважав гурманом — їв оленину, м’ясо кабана й кобри, обожнював устриці, качині яйця і навіть швейцарський сир. Коротше кажучи, був першим серед рівних.
ПРАВИЛО 3. ГРОШІ — ЗЛО, ВОНИ НЕ ПОТРІБНІ КРАЇНІ
Не було ніякого звичного нам культу особи і не було ніяких портретів вождя. Ніхто в цій країні навіть не знав, хто ними править. Вождь і його соратники називали один одного за порядковими номерами: «Товариш перший», «Товариш другий» тощо. Сам же Пол Пот узяв собі скромний номер «Товариш 87», він так і підписувався під своїми декретами й наказами.
З 1970 по 1975 рік Революційна армія Пол Пота перетворилася в Камбоджі на потужну силу, яка контролювала великі аграрні райони.
17 квітня 1975-го мрія диктатора про владу здійснилася: війська червоних кхмерів увійшли в Пномпень. Пол Пот одразу видав декрет про скасування грошей і наказав знищити Національний банк. Усіх, хто намагався зібрати банкноти, що розлетілися за вітром, розстрілювали на місці… А навіщо потрібні гроші — у Пол Пота в руках ціла держава!
ПРАВИЛО 4. ЦІЛКОМ ІЗОЛЮВАТИ КРАЇНУ
На першому ж засіданні політбюро Пол Пот оголосив, що відтепер Камбоджа називатиметься Кампучією, і пообіцяв, що за кілька днів країна стане комуністичною. Але навіщо потрібні сторонні глядачі такого унікального процесу? І Пол Пот одразу відгородив свою Кампучію від усього світу залізною завісою. Розірвав дипломатичні відносини з усіма країнами, заборонив поштовий і телефонний зв’язок, наглухо закрив в’їзд і виїзд із країни.
СРСР «гаряче привітав» комуністичного побратима. Аж тут раптом на запрошення радянського уряду відвідати їх із дружнім візитом керівники «братньої Кампучії» відповіли в грубій формі: «Приїхати не можемо, дуже-дуже зайняті, багато справ». І — тиша…
КДБ СРСР спробував-но створити у Кампучії агентурну мережу, але не вийшло. Про те, що коїлося в Кампучії, практично ніякої інформації не надходило.
І на завершення повної ізоляції країни Пол Пот видав укази про мову: заборонив усі мови, крім кхмерської, — за розмови в’єтнамською, тайською або китайською передбачалася страта. Та найбільшим злочином були спроби говорити мовами європейськими, і особливо французькою.
ПРАВИЛО 5. ПОВЕРНЕННЯ ДО «ВИТОКІВ»
Уже наступного ранку після встановлення нового режиму жителі Пномпеня прокинулися від криків із гучномовця. Це був наказ протягом трьох діб усім покинути місто. Червоні кхмери били у двері прикладами і безперервно стріляли в повітря. Одночасно з цим було припинено подачу води та електрики.
Але неможливо відразу вивести з міста два з половиною мільйони городян. «Евакуація» розтягнулася на тиждень. Червоні кхмери обходили житла, відбираючи дітей у батьків, розстрілюючи як протестувальників, так і нетямущих.
Ті, хто підкорився в очікуванні «евакуації», опинилися просто неба без їжі та води. Люди пили воду зі ставка в міському парку і зі стічних канав. До числа полеглих від рук червоних кхмерів додалися ще сотні померлих природною смертю — від кишкової інфекції.
Пномпень став містом-примарою: перебувати там заборонялося під страхом смерті. Тільки в кварталі на його околиці оселилися вожді червоних кхмерів. Поруч знаходився «об’єкт S-21» — колишній ліцей, куди привозили «ворогів народу». Після тортур їх згодовували крокодилам або спалювали на залізних ґратах.
Та ж доля спіткала й інші міста Кампучії. Пол Пот оголосив, що міста — це розсадник згубної капіталістичної зарази, і що все населення з цієї хвилини буде селянським. Усі мають вирощувати рис та жити у хатинах.
ПРАВИЛО 6. СКАСУВАТИ НАУКУ Й РЕЛІГІЮ
Інтелігенція — це ворог №1, її треба знищити або піддати «перевихованню» на рисових полях. Інтелігентом вважався навіть будь-хто, хто носив окуляри, таких убивали одразу. Не кажучи вже про вчителів, учених, письменників, артистів та інженерів. Були знищені й лікарі, оскільки відсутність охорони здоров’я, на думку Пол Пота, звільняє майбутню щасливу націю від хворих.
Пол Пот не став відокремлювати релігію від держави, як це робили комуністи інших країн, він її просто скасував. Ченців знищили, храми перетворили на бойні. Із шістдесяти тисяч ченців у зруйновані храми після падіння режиму повернулися тільки три тисячі. Так само вирішувалося національне питання. Усі нації в Кампучії, крім кхмерів, підлягали знищенню.
ПРАВИЛО 7. ЗРУЙНУВАТИ ВСЕ І БУДУВАТИ СВІТ НАНОВО
За перший рік правління Пол Пот повністю зруйнував економіку країни та всі її політичні й соціальні інститути. Були знищені бібліотеки, театри, кінотеатри, були заборонені пісні, танці, традиційні святкування, спалені національні архіви та старі книги.
Знищувалися цілі села — селян зганяли в сільські комуни. Тих, хто не погоджувався на добровільне переселення, винищували. Не розстрілювали (шкодували патрони) — вбивали ударом мотики по потилиці, поставивши на край ями.
Якщо ж потрібно було ліквідувати багато людей, їх збирали в групи по кілька десятків осіб, обплутували сталевим дротом, пропускали струм від генератора, а потім, коли вони втрачали свідомість, зіштовхували у яму.
ПРАВИЛО 8. ЛІКВІДУВАТИ ІНСТИТУТ СІМ’Ї ТА ШЛЮБУ
Пол Поту вдалося зробити те, що не вдавалося раніше жодному з революційних вождів — він повністю скасував інститут сім’ї та шлюбу. Дружини жили окремо від чоловіків. Їхніх дітей віддавали в розпорядження бездітних партійних функціонерів, і ті виховували з них «бійців революції».
Кожною комуною керував сільський староста, він сам призначав чоловікам партнерок. Але чоловіки й жінки жили окремо в різних бараках і могли зустрічатися лише один раз на місяць, у вихідний день. Було запроваджено 18-годинний робочий день, каторжна праця поєднувалася з «перевихованням» у дусі ідей марксизму-ленінізму.
ПРАВИЛО 9. СТАВКА — НА МОЛОДИХ
Пол Пота можна сміливо назвати азійським Гітлером. Під красивою назвою Демократична республіка Кампучія звірствував антиколоніальний націоналізм — це була спроба пов’язати марксизм із традиційними буддистськими камбоджійськими цінностями.
Із соціалізмом Маркса і Енгельса так званий «кхмерський соціалізм» не мав нічого спільного. Кхмери — «молодші брати» в’єтнамців. А влада режиму — це влада підлітків, які вирішили пограти в дитячу гру «Солдатики», тільки зі справжньою зброєю.
У період правління Пол Пота і червоних кхмерів було вбито мільйони камбоджійців, а їхні тіла поховано в братських могилах, які пізніше отримали назву «поля смерті».
ПРАВИЛО 10. БОРОТИСЯ ДО КІНЦЯ
У грудні 1978 року в’єтнамські війська, які багато років конфліктували з червоними кхмерами, вступили на територію Камбоджі. На початку 1979-го в’єтнамці зайняли Пномпень. За кілька годин до цього Пол Пот утік зі столиці.
Диктатор із Камбоджі Салот Сар (він же Пол Пот) пробув при владі менше чотирьох років. Порівняно з іншими тиранами, тим же Чаушеску або Кім Ір Сеном, — занадто мало. Але за цей короткий час мирна і мальовнича Камбоджа перетворилася чи то на середньовічні руїни, чи то на один великий цвинтар.
Хоча його скинули досить швидко, він продовжував ще 20 років, ховаючись у джунглях, вести партизанську війну зі своєю ж країною.
КІНЕЦЬ ДИКТАТОРА
До 1997-го червоні кхмери остаточно втратили свою значимість. У червні того ж року Пол Пота усунули від керівництва організацією і помістили під домашній арешт, а в липні його засудили за державну зраду… Диктатора засудили до смерті, але з відстрочкою виконання вироку: за заслуги перед революцією кривавому вождю давали дожити до природної смерті.
Протягом усього життя Пол Пот дотримувався відомого нацистського принципу — що жахливіша брехня, то більше людей здатні повірити в неї. Незадовго до смерті він дав інтерв’ю, де сказав, що ні про що не шкодує, що мав рацію в усьому, а ось його підлеглі неправильно тлумачили віддані ним накази.
Пол Пот помер 15 квітня 1998 року. Тіло його спалили, попіл розвіяли. У кривавого диктатора не було ані власності, ані рахунку в банку. Не було й шинельки із зірками генералісимуса. Під час хвороб він користувався тільки трав’яними відварами. Кілька пляшечок із традиційними зіллями та сітка від москітів — от і все, що залишилося від грізного Сара…
10 ЗАКОНІВ ТИРАНІЇ: Дада Уме Іді Амін з Уганди
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
