АХ, КОХАННЯ: чотири шлюби королеви-вбивці та її жахлива смерть
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
ЩЕ ОДИН ГРЕЦЬКИЙ БОГ
Історію середньовічної Європи зазвичай вивчають мимохідь, і це зрозуміло — більшість людей впевнена у тому, що в подальшому житті ці знання нікому не стануть у пригоді. Але ж цікаво… Безліч невеликих, проте задерикуватих держав, які тільки ближче до XIX століття приєдналися, не завжди мирним шляхом, до більших країн, переважно до Німеччини та Італії, жили досить розкуто та виробляли таке, що сьогодні несила й повірити. І кохання, мабуть, було в ті часи, мов у пташки крила, і його ніяк не можна було впіймати, як співала Кармен дещо пізніше? Схоже, що не Ерос панував у ту епоху, а його рідний і підступний брат Антерос — бог взаємного кохання, а також за сумісництвом месник за знехтувані почуття. Прикладів вистачає, і ось один із найяскравіших.
ПЕРШИЙ ШЛЮБ — МІЖ ДІТЬМИ
Гадаю, що при народженні принцеси Джованни, онуки короля Неаполітанського королівства (знаєте, що таке було? Адже весь південь Італії належав йому) Роберта Мудрого, їй пророкували найсприятливішу долю. Має й багатство, і землі, і високий титул, навіть королевою може стати (і таки стала через відсутність інших законних спадкоємців). І чоловік справжнісінької королівської крові — принц Андрій Угорський (причому з шестирічного віку: королівських дітей одружують із труднощами та завчасно, але неодмінно з рівними). Дарма вони так: бог Антерос навіть менше сердиться через наполегливе заперечення його існування, ніж через цілковите ігнорування.
Спадкоємці першого покоління у Роберта Мудрого на цьому світі не затрималися, настала черга другого, тобто онуки Джованни. Йому ухвалювати рішення, кому сідати на престол Неаполя — онуці чи її чоловікові Андрію, також особі королівської крові, чи їм правити спільно? Причому рішення таке, щоб і їх влаштувало, і наймогутнішій людині на Апеннінському півострові, папі Клименту VI, не надто заважало жити… Ну, якщо подружжя кохає одне одного, невже не домовляться? Саме так, не домовляться, адже їх одружили дітьми, не спитавши їхньої думки та згоди.
Ледь досягнувши нашого віку повноліття, Джованна чоловіка вже терпіти не могла і мстилася йому частими зрадами (у такі-от юні роки!). Причому зрадами справа не обмежувалася — хроністи того часу впевнено звинувачують Джованну в отруєнні за допомогою поживної клізми (модної тоді) знатної дами Агнеси де Перігор. Це вже не кажучи про те, що Джованна, яка виросла при витонченому неаполітанському дворі, при якому творили Боккаччо та Петрарка, відверто вважала Андрія диким і малоосвіченим. Та й сам він не соромився їй публічно погрожувати.
Папа Климент, як сюзерен, вирішив: коронувати лише Джованну. Мати Андрія Єлизавета Угорська приїхала до Неаполя і витратила шалені гроші на хабарі вельможам, від яких щось залежало (невже навіть папі?), і це дало результат — папа заявив, що тепер коронують і Андрія. Єлизавета поїхала задоволена, однак, передчуваючи ускладнення, залишила синові амулет, що захищає від меча, кинджала та отрути. Але Джованна просто не могла допустити такого — Антерос, крім усього іншого, штовхає на крайнощі. 19 вересня 1345 року в замку Аверса у покої Андрія увірвалися вбивці, яким не знадобився ні меч, ні кинджал, ні отрута, — вони просто задушили його шовковою стрічкою, вишитою рукою самої королеви (дехто пише, що його викинули з вікна). Ось і все, крім Джованни папі більше нема кого коронувати.
ДРУГИЙ ШЛЮБ — МІЖ СПІЛЬНИКАМИ
Майже всі, хто розповідає про це, покладають провину за вбивство на двох кузенів короля, один з яких, Людовик Тарентський, вже тоді був її коханцем, а іншого, Карла Дураццо, таки звинуватили в цьому і стратили, але через п’ять років. Неаполітанці в шоці — до зловживань вони звикли, однак такий масштаб їх жахнув. Під Джованною відверто захитався престол, на вулицях, не ховаючись, кричали: «Геть королеву-вбивцю!» Хоча б для годиться Джованна почала розслідування.
Знайшлося досить багато абсолютно другорядних і невідомо в чому винних людей, включаючи близьку подругу Джованни донну Кончу, яку всі любили. Їх довго і болісно катують (звичайно ж, вони у всьому зізнаються), потім віддають на поталу натовпу, а тоді кидають у розпалене на головній площі Неаполя багаття. А незадовго до цього Джованна встигає побратися з Людовиком Тарентським, принагідно демонструючи цим вчинком, що не вважає його ні в чому винним. Однак є папа, сюзерен Джованни, — що скаже він?
Не висловитися щодо такого кривавого питання виходить якось непереконливо. Надто коли король Угорщини Лайош I Великий вирішив помститися за брата, зайняв Неаполь і пішов звідти тільки через епідемію чуми. Але наступного року він знову взяв Неаполь, вимагаючи справедливості. Тоді Джованна наполягла на особистій зустрічі з папою в Авіньйоні (на той час її власності), де, очевидно, цілком його переконала і навіть зачарувала.
Після нетривалих роздумів понтифік виніс вражаючий вердикт. Вчитайтеся: Джованна дійсно брала участь у вбивстві, але не є винною, оскільки діяла за велінням диявола! Та за такі злочини завжди спалювали і попіл розвіювали, а тут роби що хочеш, всі претензії до диявола, його й спалюйте! Заодно папа визнав законність шлюбу між Джованною і Людовиком Тарентським, хоча вони й двоюрідні, — ну, таке вже траплялось. Як же так сталося? Та просто Джованна продала папі своє місто Авіньйон за символічну суму, і це ще відіграє певну роль.
Деякий час Неаполітанське королівство після цього живе відносно спокійно. Людовик Тарентський був досить розумним правителем, йому допомагав мудрий радник Нікола Аччайолі, і все було непогано, якби не Антерос — не маючи можливості карати дорослих, він береться за дітей. Так і тут — діти бідолашного подружжя не затримувалися на світі. Ставали дедалі гіршими й їхні стосунки: Людовик спершу публічно грубіянив дружині, потім так само, на публіці, почав вдаватися до рукоприкладства. Але в 1362 році він помер. Від чого — літописи мовчать. Можливо, просто від хвороби…
ТРЕТІЙ — МІЖ ЧУЖИМИ
Бути неодруженою королевою несолідно, і в 1364 році Джованна виходить заміж втретє. Зрозуміло, що ніяких почуттів у цьому шлюбі немає — наречений і наречена вперше бачать один одного вже на весіллі, все суцільно державні розрахунки, й Антерос демонструє ще одну свою рису — він має своєрідне почуття гумору. Обранцем стає титулярний король Майорки Хайме IV Сміливий, і в цій драмі він виглядав у кращому випадку персонажем оперети. На весілля він практично втік із залізної клітки, де його тримав у Барселоні до 1362 року могутній Педро IV Арагонський, який мав свою думку щодо того, кому належить Майорка.
За умовами шлюбного договору в управлінні Неаполітанським королівством чоловік номер три не брав участі. Головною метою цього шлюбу були спадкоємці Джованни, але нічого не виходило, та й бачилася пара вкрай рідко. Не відразу навіть повіриш, що вони були одружені. Бідолашний Хайме, який провів чималу частину життя у залізній клітці, поводився неадекватно і був надмірно жорстоким із дружиною навіть на публіці, але спадкоємець престолу був конче потрібен, і вона ризикувала собою. Справа дійшла до того, що кільком членам сім’ї доводилося ночувати в королівських покоях, щоби хоч якось гарантувати її безпеку. Джованні відверто рекомендували не лягати в одне ліжко з таким небезпечним божевільним, але вона сподівалася на спадкоємця. На жаль, марно — єдина вагітність закінчилася викиднем.
Добре, що Хайме не втручався у справи Неаполя, як і обіцяв, — був цілком зайнятий марними спробами відвоювати Майорку. Користі від цього ніхто не помітив — вояка він був безглуздий, швидко потрапив у полон до Енріке Трастамарського, і Джованні довелося його викуповувати за непосильні 40 000 флоринів (половина того, що їй виплатив папа за Авіньйон). Щойно викуплене майно у Неаполі не затрималося і помчало до Іспанії воювати зі своїм продавцем, де його нарешті хтось отруїв, — до Джованни було далеко, а то багато хто подумав би казна що. Проте, хто зна…
ЧЕТВЕРТИЙ — МІЖ СПОНСОРОМ І КОНДОТЬЄРОМ
Новий римський папа Урбан VI знову зайнявся справою Джованни та ухвалив рішення про її ув’язнення в монастирі. У відповідь вона вступила в контакт із деякими кардиналами і разом з ними започаткувала Велику схизму 1378 року — розкол католицького світу, коли інший папа, Климент VII, заснував свій папський престол саме в проданому Джованною Авіньйоні. Спочатку Джованна, розуміючи, що народити дитину в її роки навряд чи вийде, оголосила своїм спадкоємцем герцога Карло Дураццо — звісно, не страченого в 1350 році її шурина, а людину з іншої гілки роду. Отримавши права, Карл Дураццо забажав їх реалізувати, до того ж і злопам’ятний Лайош Великий нічого їй не пробачив і налаштовував Карла проти Джованни майстерно та майже безперервно.
Тим часом і Климент VII зажадав від Джованни нового кроку проти табору Урбана VI, і вона вже не мала можливості йому відмовити. Довелося позбавити спадкових прав Карла Дураццо і призначити своїм спадкоємцем герцога Людовика I Анжуйського — француза, отже, члена авіньйонської партії. Урбан VI, бажаючи помститися, відлучив Джованну від церкви — навіть тоді, коли це покарання стало неабияк знеціненим частим застосуванням, воно залишалося досить серйозним. А на її місце він призначив, ясна річ, Карла Дураццо, що тільки й мріяв реалізувати отримані права якнайшвидше.
Щоб знайти захист, і лише для цього, Джованна вчетверте у житті бере шлюб — з Оттоном Брауншвейзьким, цілком собі можновладним герцогом, за справжньою професією кондотьєром — очільником загону найманців, які воюють суто за гроші. Хай як дивно, подружжя живе без конфліктів, Антерос навіть не прокидається — ніякої любові тут під мікроскопом не знайдеш, і йому відверто нудно.
Угорщина в ті роки була державою набагато сильнішою та впливовішою, ніж Неаполітанське королівство, і Карл Дураццо за підтримки Лайоша Великого повів війська на Неаполь. Оттон Брауншвейзький залишився вірним дружині і чинив Карлу рішучий опір, але сили були нерівними — він програв війну й опинився у полоні. Джованна певний час витримувала облогу в замку Кастель Нуово, та все одно змушена була здатися. Пів року вона жила полонянкою, з якою зовні поводилися досить шанобливо, але наполегливо вимагали одного — повернутися до її колишнього рішення про спадкування неаполітанського престолу: не Людовик Анжуйський, а Карл Дураццо!
А ЦЕ ВЖЕ ТОЧНО КІНЕЦЬ
Та Джованна, мабуть, вирішила триматися до кінця, розраховуючи на військову допомогу Людовика Анжуйського. Вона не встигла — терпець Карла урвався раніше. 22 травня 1382 року Джованну за його наказом задушили — чи то між двома перинами, чи то червоною хусткою, чи то, як Андрія Угорського, вишитою шовковою стрічкою — це ж багато хто добре пам’ятав… Чіткий почерк Антероса: якщо його близнюк Ерос відкриває тисячі шляхів, то Антерос, бог-месник за зневагу до кохання, віддає перевагу простим і остаточним рішенням. На зразок вишитої шовкової стрічки… А Карл Дураццо отримав ще одне право — написати Лайошу Великому: «Ваше доручення виконано». Той прочитав цей лист буквально за пару місяців до смерті.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
