АХ, КОХАННЯ: «незаймана королева» та страчений нею коханець
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
ОДРУЖЕНА З КРАЇНОЮ
Династії зазвичай закінчуються на нещасливцях, слабаках та недоумках. А ось останнім правителем із династії Тюдорів виявилася Єлизавета I — володарка вельми успішна, недурна й рішуча. Ось вже кому, мабуть, слід було підібрати собі гідного чоловіка, породити законних спадкоємців і залишити їм престол. Та де там! — Єлизавета залишилася в історії «незайманою королевою».
Судячи з її листування з останньою дружиною її навіженого татуся, Катериною Парр, вона свідомо ухвалила рішення не виходити заміж у дуже ніжному віці. З боку дочки Генріха VIII, який з двома зі своїх шести дружин розлучився, а двом просто відрубав голови, таке ставлення до шлюбу не дуже дивує.
Але чи насправді вона зріклася не лише шлюбу, а й чоловічої уваги? Ні, звісно, — монарх, який говорить тільки правду, не просидів би на престолі 44 роки за жодних обставин. Ба більше — щонайменше одне з її кохань було пристрасним і бурхливим.
При цьому вона аж ніяк не відмовлялася від перемовин про своє заміжжя, от тільки вони тривали роками і закінчувалися нічим. Нема чого дивуватися: наречені до неї сваталися специфічні. Один тільки Філіп II Іспанський чого вартий! Не все, що про нього пишуть у «Легенді про Уленшпігеля» і співають в опері «Дон Карлос», є таким вже неупередженим, але не доводиться сумніватися в тому, що він був упертим та мстивим ригористом, педантом і занудою.
Інший потенційний наречений, герцог Алансонський, був сином Генріха II Французького, діти якого всі були несповна розуму — і Карл IX, що стріляв з вікна в білолашних протестантів у Варфоломіївську ніч, і Генріх III, який узагалі не годився в чоловіки через нестандартну сексуальну орієнтацію, і Франциск II, дохляк, який не дожив і до 17 років…
Про третього її нареченого, всього лише Івана Грозного, я взагалі мовчу — та вони ще до кінця шлюбної ночі відрубали б один одному голови! Але ж королів і всяких інших великих герцогів у ті часи було як собак нерізаних — могла б когось і знайти… Мабуть, не дуже й хотілося.
НАДТО БЛИЗЬКІ РОДИЧІ
Висловлювалися припущення, буцімто Єлизавета страждала на якусь хворобу, що заважала їй займатися коханням з чоловіками, — це озвучує, наприклад, Стефан Цвейг у «Марії Стюарт». Взагалі-то, ніякої підходящої хвороби подібного роду сучасні медики просто не знають, радше, це звичайна вигадка.
Той же Філіп II перед сватанням навіть підкупив служниць Єлизавети, щоб упевнитися в її жіночій нормальності, й отримав переконливі докази цього, пов’язані, вибачте за подробиці, з особистою гігієною (цей зануда явно їх сам роздивлявся, добре, якщо на смак не пробував) — і все його влаштувало. Утім, не варто й сумніватися — чоловіки в її житті, безперечно, були.
Найпомітнішим за багатьох інших був Роберт Дадлі, який отримав від Єлизавети титул графа Лестера, — про них взагалі розповідають багато: і що вони нібито таємно одружилися, і що Єлизавета народила від нього сина Артура.
Існують навіть певні документальні докази цього — у паперах одного іспанського міністра є згадка про заарештованого англійця, який під час допиту зізнався в тому, що він син Роберта Дадлі та Єлизавети. Але як перевірити, чи правда це? Вилами по воді писано…
З цим Робертом Дадлі вийшла ще одна цікава історія — багато хто вважав, що у нього був роман із двоюрідною племінницею самої Єлизавети Летицією Нолліс. Королева обурилася та вислала її до Стаффордшира, де вона й народила сина Роберта Деверо, другого графа Ессекса.
Саме він — можлива рідня Єлизавети за багатьма лініями (його бабуся була рідною сестрою матері Єлизавети Анни Болейн і, ймовірно, незаконною донькою Генріха VIII, якому шести дружин явно не вистачало) — і став героєм головного роману королеви. Як же це так — він же має бути значно молодшим?
Так, на 33 роки — на вік Олександра Македонського та Ісуса Христа, але хіба це багато для королеви? Казав же коханець Катерини II, дев’ятнадцятирічний Валеріан Зубов: «Удвох нам — акурат 80»… Королеви й цариці — жінки особливі, їм усе можна.
-
Левіна Теерлінк. Королева Єлизавета I (копія втраченого оригіналу), між 1600 і 1610 роками / wikipedia.org
ВСЕ ДОБРЕ ПОЧИНАЛОСЯ…
Під час першої ж зустрічі з Єлизаветою Ессекс порушив усі можливі заборони — відмовився поцілувати Її Величність і навіть капелюха перед нею не зняв. До речі, формально це означає, що він вважав, ніби його рід вищий за королівський, а за таке панібратство передбачено моторошну «кваліфіковану страту», яку мені навіть описувати огидно (китайські кати та іспанські інквізитори аплодували б стоячи!).
Ессекс відбувся дрібницями, бо ж йому було всього 10 років — королеві, отже, 43. Не треба лякатися — їхній роман почався дещо пізніше. Але жодних відомостей про те, що Ессекс намагався втекти, ховався і волав: «Не треба, тітонько!», немає — обидва цього хотіли. Королеву можна зрозуміти, а Ессекса? Знаєте, також можна — королеви завжди молоді й гарні.
Як з Ессексом — ми вже не дізнаємося, однак в Єлизавети це було сильне почуття. Вона закидає його подарунками, серед них є й титули, і звання, і великі гроші — скажімо, податок на десертні вина, через який з кожної чарочки улюбленого англійцями портвейну Ессексу в кишеню щось капало.
Певні милостиві жести Єлизавети навіть шокують — скажімо, вручення Ессексу своєї рукавички для носіння на шпазі: дивіться, мовляв, усі! Вона годинами усамітнюється з ним у закритих кімнатах — каже, що хоче пограти з ним у карти. Ну звісно…
Проте Ессекс живе не тільки романтичними почуттями — він командує військами, штурмує Кадіс, намагається захопити Португалію, і якби Єлизавета, у страху за його життя й заразом обурена його неслухняністю, не зажадала б від нього негайного повернення, всяке могло б трапитися…
Він захоплює Азорські острови, керує експедицією в Індію, виграє морські битви — можливо, він геніальний полководець? Навряд чи: просто Англія в ті роки була такою сильною, що для того, аби її армія програла битву, їй треба було навмисне робити копості.
НЕ ЗІЙШЛИСЯ ХАРАКТЕРАМИ
Назвати їхній роман ідилією ніяк не виходить: вони постійно сварилися, навіть відверто скандалили. Єлизавета посміялася з Ессекса, коли він почав наполягати на посаді генерального стряпчого для свого друга Френсіса Бекона, заявивши, що посаду отримає хто завгодно, тільки не він!
Ессекс постійно зраджував Єлизавету, вступав у скандальні зв’язки, плодив незаконнонароджених дітей, навіть уклав таємний шлюб із донькою головного шпигуна Єлизавети Френсіса Волсінгема — королева страшенно гнівалася, але пробачала все, хіба що докоряючи, що одружився не за чином, з простою дворянкою, навіть не з принцесою…
А після взяття Кадіса вона подарувала коханому перстень, до того ж непростий: вона сказала, що коли граф її по-справжньому розсердить, нехай надішле їй цей перстень, і вона йому пробачить усе, хоч би що він накоїв…
Але й терпець Єлизавети починає уриватися. Вона дедалі частіше залучає Ессекса до справ підкорення бунтівної Ірландії, а це те ж саме, що кинути члена Політбюро на сільське господарство — очевидна ознака немилості, бо нічого путнього в рамках існуючих правил там було зробити не можна навіть теоретично.
На одній із нарад з ірландського питання він зухвало відвернувся від королеви, а та дала йому ляпаса. Ессекс хапається за шпагу й волає, що навіть Генріху VIII він би такого не дозволив. На що Єлизавета відповіла: «Іди та накажи, щоб тебе повісили», — поки що тільки жартома…
Ессекс очолює військову експедицію в Ірландію, але результати його походу передбачувані — перемогти повсталих йому не вдається. Він іде ва-банк: підписує з ірландцями перемир’я і повертається до Лондона, сподіваючись, як завжди, переконати королеву, що він у всьому правий.
НАПАД РОЗПАЧУ
Проте чарівність Роберта Деверо, другого графа Ессекса, вже не така всемогутня — терпіння може скінчитися в кого завгодно. Графа негайно відправляють під домашній арешт, накладають на нього великий штраф, та найгірше, що з ним роблять, — забирають солодкий податок на солодкі вина, а це дуже великі гроші, які здебільшого й давали йому змогу розкішно жити та наймати численних посіпак, які робитимуть усе, що він накаже, доки він платить. А чим тепер платити?
Багато хто вважає, що саме позбавлення виплат за цим податком штовхнуло Ессекса на відчайдушний крок — поки ще лишилися хоч якісь грошики від колишніх розкішних часів. Але користі від цього було обмаль, бо в любовному альянсі Єлизавети й Ессекса саме Єлизавета поводилася як чоловік.
А графу залишилася роль слабкої жінки, що переходить без певної логіки від жалібних прохань до скандальних погроз. Те, що заведено називати «заколот Ессекса», й на заколот не надто схоже, хіба що на безглузду істерику. Його поплічники натовпом ходять Лондоном зі шпагами наголо та щосили горлають: «За королеву! Нас продали іспанцям!»
Подейкували, що він збирався взяти в полон королеву і змусити її віддати престол Якову Шотландському, синові Марії Стюарт. Але навіщо — адже Яків однаково був спадкоємцем престолу? Можливо, він просто думав, що Єлизавета перелякається й попросить його про захист? Однак не тією вона була людиною, щоб пристати на таке.
На натовпи, які Ессекс вивів на вулицю, спочатку навіть ніхто не нападає — від них розбігаються, як від навіжених: а раптом покусають? Коли до справи беруться війська королеви, Ессексу залишається тільки здатися — лорд-адмірал погрожував підірвати його будинок, і він не знайшов іншого виходу.
Надія на те, що Єлизавета згадає про їхнє кохання, не справдилась — його судили за звинуваченням у зраді, а при цьому ніяких інших вироків, окрім смертного, очікувати не доводилося. Єлизавета довго вагалася перед тим, як підписати вирок, — з вироком Марії Стюарт було так само, та й скінчилося так само — все ж таки підписала.
Розповідають, що відразу ж після вироку (звісно, смертного, хоча від жахливої «кваліфікованої страти» королева його все ж позбавила) він отримав побачення з графинею Ноттінгем, яка була його коханкою і водночас дружиною його найлютішого ворога.
На долю Ессекса це не вплинуло — 25 лютого 1601 року, лише за два тижні після заколоту, йому відрубали голову у дворі Тауера. Халтурник-кат лише з третього удару впорався зі своїм завданням.
ЗРЕШТОЮ ОБОЄ ПОМЕРЛИ…
Єлизавета пережила його на два роки — якщо це можна було назвати життям. Вона стала геть неадекватною, блукала вночі палацом, погрожувала всім зустрінутим мечем і на весь голос кричала латиною: «Мертва, але не похована!» Трохи раніше за королеву померла й графиня Ноттінгем.
Перед смертю вона покликала Єлизавету і повернула їй той самий перстень, який та колись подарувала коханому на знак того, що пробачить йому будь-яку провину. Ессекс віддав цей перстень графині, сподіваючись на те, що вона вручить його королеві, але чоловік цьому перешкодив, бажаючи Ессексу смерті.
Графиня Ноттінгем благала Єлизавету про прощення, але марно. Вона померла через два дні, а страждання королеви тривали. Вона впала в кому, дев’ять днів нічого не їла, не приймала жодних ліків і не говорила жодного слова, крім «Ессекс! Ессекс!» Незабаром її теж наздогнала смерть. Вона домоглася свого: жоден чоловік не смів їй наказувати і нав’язувати свою волю. Цього вона хотіла?
На жаль, така поведінка у жінок досить типова. Це називається інверсією домінування — жінка випробовує чоловіка, перевіряючи, чи буде він їй слухняний, до того ж досить тривалий час.
Це має біологічну причину — жінка хоче переконатися, чи не залишить її чоловік, чи допомагатиме ростити дітей, котрі в людей, як ми знаємо, народжуються зовсім непристосованими до самостійного життя.
Свої фобії та психози є й у чоловіків — вони хочуть наказувати, вирішувати, керувати. І якщо потроху йти один одному назустріч, можна домовитися, а якщо наполягати тільки на своєму, все може скінчитися кепсько. Як у цій історії.
Чи варто чекати такого кінця стосунків? Роман Лема «Соляріс» закінчується фразою: «Не минув ще час жахливих чудес». Згадуйте її іноді…
