АНДРЕЙ БЕЗНОСЕНКО: как меняется лечение рака в Украине
Фото: babel.ua
Андрій Безносенко — головний лікар Національного інституту раку та експерт Міністерства охорони здоров’я за напрямом онкології. Він став одним із засновників проєкту OncoHub, який дозволяє обмінюватися досвідом із колегами, а також громадського об’єднання «Українська спілка клінічної онкології».
В інтерв’ю Huxley Андрій Безносенко розповів про те, як карантин вплинув на лікування раку, як лікується онкологія в Україні та наскільки успішною була медична реформа.
Бесіду з героєм вела Лана Синичкіна — адвокатка, партнерка АО ARZINGER.
ПРО ВПЛИВ ПАНДЕМІЇ НА ОНКОМЕДИЦИНУ
Інституту раку пощастило, що перші хвилі Covid-19 припали на США та Західну Європу. У нас було 2–3 тижні, щоб підготуватися і перейняти досвід іноземних колег.
Ще один плюс для України, як це не парадоксально, — це наслідки радянської медицини. Завдяки цьому онкологічна служба відокремлена від загальної лікувальної мережі, і 75% пацієнтів проходить лікування в онкоцентрах, де не лікують коронавірус.
Найбільшою проблемою було фінансування. На лікування ковіду та закупівлю вакцин виділялися кошти, але на інші напрями, зокрема онкологію, додаткового фінансування не надавали. Нам було потрібно багато антисептиків, масок і рукавичок, тому деякі пацієнтські організації та фонди терміново нам допомагали.
У нас було лише 3 випадки, коли пацієнти захворіли на коронавірус під час лікування. Ми їх ізолювали та домовилися зі стаціонарами про переведення. Усі інші, хто перехворів на ковід, заразилися не в лікарні, а в побуті. Але є й трагічні новини: перехворіло понад 100 співробітників, двоє з них померли від ускладнень.
У 2020 році до Інституту раку звернулося на 800 пацієнтів менше, ніж у 2019 році. Це не означає, що злоякісні пухлини стали виникати рідше, це означає, що їх менше діагностували через локдаун і ковідофобію. Діагноз їм поставлять уже цього року, на пізніших стадіях, коли на них чекатиме більш травматичне й менш результативне лікування.
ПРО ВАКЦИНИ ВІД КОРОНАВІРУСУ
Для мене, як для лікаря, є два критерії у питанні вакцинації: ефективність і безпечність. Якщо в Україну буде закуплена вакцина, яка успішно пройшла клінічні дослідження і показала ефективність понад 70%, я і моя родина будемо вакцинуватися. Якщо це буде щось на кшталт «Супутника», то ні.
Клінічні дослідження всіх трьох вакцин проводилися на здорових людях. Дві міжнародні організації — Американська та Європейська асоціації онкологів — надали рекомендації щодо вакцинації онкопацієнтів.
Вони зазначають, що лікарі повинні отримати вакцину першими через велику кількість контактів із людьми, а онкопацієнти — у другій хвилі. Єдина умова — пацієнти мають бути в ремісії, і з моменту останнього курсу хіміотерапії має пройти не менше пів року.
ПРО РЕЗУЛЬТАТИ МЕДРЕФОРМИ
У медичній реформі не відбулося win-win. Не було активної комунікації, не було мотивованих головних лікарів, які стали б амбасадорами на місцях.
Не було системного підвищення заробітних плат: вони й досі залежать від головних лікарів. Одні лікарі отримують по 20–25 тисяч грн офіційно, інші — мінімалку за того ж потоку пацієнтів.
На мою думку, найбільша проблема медреформи — це комунікація.
Пост у фейсбуці чи інтерв’ю на топовому телеканалі — це ніщо. Лікарі занадто завантажені, щоб відстежувати таку інформацію. Потрібно було приходити до медзакладів, запитувати й роз’яснювати.
Друга проблема — це швидкість. Будь-які системні зміни в охороні здоров’я цивілізованих країн тривали десятиліттями. Ми пройшли за 3 роки те, що вони проходять за 10.
Але онкологію почали краще фінансувати. Пацієнти, які лікувалися до 2015 року і зараз займаються адвокацією в пацієнтських організаціях, бачать, скільки з’явилося медикаментів і як змінюються онкоцентри.
Зараз держава забезпечує базовими хіміопрепаратами майже на 100%, тоді — всього на 15%. Ремонти, онлайн-консультації, система електронного запису — 5 років тому всього цього не було.
ПРО МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я
Інститут раку підпорядковується МОЗ. За ті 5 років, що я працюю головним лікарем, змінилося 5 міністрів — у цьому я бачу найбільшу проблему. Із деякими ми навіть не встигли познайомитися та визначити подальший план дій.
У цивілізованому світі є непорушні плани: змінюються пріоритети й персоналії, але мета залишається зрозумілою. А у нас за тиждень до впровадження другого етапу медреформи можуть скасувати все. Через це Інститут раку отримує суперечливі меседжі й бракує стратегічного плану, який би давав розуміння, де ми маємо бути у 2030 році.
ПРО НОВИХ СТЕЙКХОЛДЕРІВ
У нас з’явилися ще одні стейкхолдери в охороні здоров’я — це Національна служба здоров’я та державне підприємство «Медичні закупівлі України». Я вважаю, що це не менш важливі гравці, ніж саме міністерство.
Минулого року «Медичні закупівлі України» вперше закупили таргетні препарати для лікування раку нирки. До цього пацієнти 30 років купували ліки за власний кошт, а це десятки тисяч гривень.
Завдяки Національній службі здоров’я онкологічні заклади з 1 квітня 2020 року в рази збільшили фінансування. Тариф на лікування раку досі нижчий, ніж нам хотілося б, але навіть скептики, які були проти реформи онкоцентрів, зрозуміли, що у них стало більше ресурсів.
ПРО СТАНДАРТИ В ОНКОЛОГІЇ
На сьогодні діє наказ міністерства, що ми можемо використовувати міжнародні протоколи. Це прекрасно написаний документ, який не працює.
Національні протоколи враховують конкретну структуру охорони здоров’я, механізми фінансування та захворюваність. Міжнародні рекомендації тому й називаються рекомендаціями, що вони не є обов’язковими до використання.
На сьогодні Інститут раку переклав понад п’ятдесят протоколів Європейської асоціації онкологів. Вони затверджені, але ми їх не адаптували, оскільки наказ МОЗ забороняє адаптацію. А щоб забезпечити ці протоколи, нам не вистачає ресурсної бази.
Протоколи та рекомендації — це дуже динамічний процес. Наприклад, я займаюся колоректальним раком, і стандарти в цій сфері змінюються кожні 3 місяці. У нас немає ресурсів, щоб щоразу перекладати по 150–200 сторінок.
Ми розробили національну стратегію боротьби з онкологічними захворюваннями на 2020–2030 роки. Один із пунктів стратегії — створити українські стандарти та рекомендації, базуючись на міжнародних протоколах і доказовій медицині. Ми поставили собі за мету цього року затвердити 30 стандартів лікування найпоширеніших онкологічних захворювань, які охоплюють майже 80% пацієнтів.
ПРО ПРИЧИНИ РАКОВИХ ПУХЛИН
Рак — це не хвороба XXI століття. У манускриптах Стародавнього Єгипту знаходять інформацію про злоякісні пухлини. В абсолютних цифрах справді стало більше людей із раком.
Це пов’язано з природним старінням населення: чим вища тривалість життя, тим частіше люди хворіють на рак. В Україні захворюваність вища, ніж в Африці, але це не означає, що в Африці краща медицина: вони просто живуть менше.
Крім того, рак — це завжди генні мутації. Вони можуть бути пов’язані зі спадковістю, шкідливими звичками, вірусами, негативними факторами зовнішнього середовища — наприклад, радіацією та якістю води.
Через Чорнобиль наприкінці 80-х років в Україні частіше траплявся рак щитоподібної залози серед молодих людей. Нині захворюваність у нас нижча порівняно з найближчими сусідами: угорцями, румунами, болгарами.
ПРО ЛІКУВАННЯ ОНКОЛОГІЇ В УКРАЇНІ
Онкологія — це не вирок. У всьому світі головна причина смерті — серцево-судинні захворювання. Онкологія на другому місці, причому з великим відривом.
Якби минулого року вся увага не переключилася на ковід, то топ-новиною медицини стала б розшифровка генома пухлини людини. Медицина дійшла до того, що ми можемо на 100% профілактувати деякі види раку.
В Україні живе мільйон людей із цим діагнозом, з них майже 800 тисяч — у ремісії. Більшість із них лікувалися в нашій країні, і це доводить, що в Україні можливе ефективне лікування раку.
Лінійний прискорювач, ядерна медицина, кіберніж — усе це у нас є. Українським пацієнтам доступні 98% онкопрепаратів, що існують у світі. А якщо говорити про інноваційні та запатентовані молекули, то більшість із них пацієнти можуть придбати за власний кошт.
Протонної терапії в Україні немає, але таких апаратів і в Європі одиниці, тому що вони застосовуються у виняткових випадках. У чому ми відстаємо від розвинених країн, так це у питаннях сервісу: нікому не хочеться приходити в обшарпані стіни з хамовитим персоналом. І це безпосередньо пов’язано з нестачею ресурсів.
ПРО РАННЮ ДІАГНОСТИКУ
Рак молочної залози та колоректальний рак — це близько 20% онкозахворювань в Україні. На жаль, кожен третій пацієнт приходить до нас на пізній стадії, на відміну від Європи.
Ми перебуваємо наприкінці рейтингу за захворюваністю, але серед перших за смертністю, тому що в нас немає культури здорового способу життя та самообстеження.
З 1 квітня 2020 року діє календар ранньої діагностики, за яким держава забезпечує ендоскопічні методи обстеження, колоноскопію, гастроскопію та мамографічний скринінг для жінок. Раз на два роки люди старші за 45 років можуть безкоштовно проходити ці обстеження.
ПРО ДИТЯЧИЙ РАК
Дитячий рак неможливо профілактувати — його можна лише виявити й лікувати. На жаль, в Україні виживаність дітей із пухлинами не перевищує 70%. У США — це 90%, що безпосередньо пов’язано з ресурсами, адже лікування триває місяцями, а то й роками. При нашому відділенні дитячої онкології навіть є школа, щоб діти не пропускали навчання.
Як правило, лікування є травматичним і таким, що призводить до інвалідизації, особливо якщо це операції на мозку або опорно-руховому апараті з протезуванням кісток. Діти та їхні родини потребують подальшої реабілітації та психологічної допомоги.
Для мене лікування онкології у дітей — це лакмусовий папірець, тест на нашу гуманність і сучасність. Якщо ми не вкладаємо достатньо ресурсів у боротьбу з дитячим раком, то про решту можна й не говорити.
ПРО ПАЛІАТИВНУ ДОПОМОГУ
Національна служба здоров’я України рік тому уклала 400 контрактів на надання паліативної та хоспісної допомоги. Багато хто подумав, що у нас з’явилося 400 хоспісів і система запрацювала.
Вона справді розвивається, але не з такою швидкістю: існує дефіцит кадрів, зокрема через неадекватну оплату праці, адже ми розуміємо складність роботи фахівців, які доглядають безнадійно хворих людей.
На сьогодні є приватні хоспіси та велике рух паліативної допомоги. З’явилася навіть non-fiction література. Людина, яка пережила драматичну історію боротьби близької людини з раком, написала книгу «Зовсім не страшна книга. Про життя, смерть і все, що поміж ними». Рекомендую прочитати, вона б’є прямо в серце.
ПРО ПЕРЕСАДКУ ОРГАНІВ
Розвиток трансплантації в Україні за останній рік — це приклад того, як невеликі законодавчі зміни та гарна комунікаційна стратегія можуть призвести до охоплення великої кількості пацієнтів. Ми заощадили колосальні кошти, не відправляючи людей на трансплантацію за кордон, а виконуючи її у нас.
В онкології трансплантація застосовується тільки при гематологічних захворюваннях, тобто йдеться про пересадку кісткового мозку, а не органів.
Ми почали їх проводити ще у 2017 році до будь-яких законодавчих змін, тому що у лікарів була потреба робити більше. За цей час ми здійснили 300 трансплантацій кісткового мозку у дітей і 80 — у дорослих.
Я вірю, що наступним етапом змін у системі охорони здоров’я стане реалізація національної стратегії боротьби зі злоякісними пухлинами.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
