СЕРГІЙ ПРОЛЕЄВ: якщо людство створене за образом і подобою Бога, то чому в нас так багато недоліків?
Джерело фото: pxfuel.com
На запитання читача альманаху «Якщо людство створено за образом і подобою Бога, то чому в нас так багато недоліків?» відповідає філософ Сергій Пролеєв.
Сергій Пролеєв — доктор філософських наук, професор, завідувач відділу філософії культури, етики та естетики Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.
Перше зауваження до питання — Бог не створював людство за своїм образом і подобою.
Насправді за образом і подобою Божою створено не людство, а першу людину — Адама — і його дружину Єву
Визначення «за образом і подобою Божою» характеризує вихідний стан Адама та Єви в раю до гріхопадіння. Образ і подоба, згідно з християнською теологічною традицією, суттєво відрізняються за своїм змістом.
Образ Божий — характеристика людини як розумної істоти, котра має свободу волі. Подібність же говорить про те, що його воля добра, подібно до волі Божої. Однак в акті гріхопадіння природа людини виявилася спотвореною гріхом і подоба Богу була втрачена.
Порушивши заборону Божу, Адам і Єва відпали від Бога. І тим самим за своєю волею вирвали себе з раю. З цього акту, власне, і починається земна історія людства, що з’явилося на світ у результаті виконання Адамом та Євою заповіді «плодіться та розмножуйтесь».
Важливо підкреслити, що злочин став наслідком вільного вольового вибору, а не пов’язаний із бажанням плоті. Плоть сама по собі, як і все, що створено благим Богом, не є джерелом чи вмістилищем гріха
ЩО ТАКЕ «ПЕЧАТКА ГРІХА»
Таким чином, все в людині, що ми можемо охарактеризувати як недоліки, є продуктом волі самої людини. Ці недоліки — продовження його чеснот: розум і свободу волі, дані Богом, можна використовувати як на благо, так і на зло.
Створивши людину досконалою, доброю і богоподібною, Бог дав їй можливості, які вона використовує на свій розсуд. Тому що навіть генетична наступність не означає приреченість людини на злочин. Генні зміни — це трансформація та оновлення організму, а не «зношування» коду. Тому нащадки найчастіше виявляються не тільки не гіршими за предків, а навіть кращими, ніж вони.
Що ж у такому разі означає «печатка первородного гріха», що лежить на кожному новонародженому немовляті, яке не встигло зробити нічого поганого? «Печатка» підкреслює вольовий аспект гріхопадіння, після якого воля перестала бути виключно доброякісною. Християни вважають, що вихід із цієї ситуації людству надала жертва Христа, яка звільнила людей від «печатки первородного гріха».
Хто прийняв Христа покаянням і в Таїнстві Хрещення, заново «народжується на небі», і після цього над ним більше не тяжить спотворююча дія первородного гріха. Це не означає, що він автоматично позбавлений гріха. Однак тепер гріх — наслідок його особистих вольових виборів, а не наслідок гріхопадіння Адама
РОЗУМНА ДУША ТА ЗМІНА РОЗУМУ
Оскільки гріх угніздився не в тілі, а у волі, в розумній душі людини, звільнення від гріха супроводжується метаноєю, тобто зміною розуму. У нас це слово перекладається як покаяння.
Тонкощі полягають у тому, що в культурі модерну поняття «розум» начебто відповідає давньогрецькому поняттю «нус», проте суттєво відрізняється від нього. Нус — це розумна душа, а не здатність людини до раціонального мислення.
Розумна душа — один із трьох різновидів душі поряд із рослинною та тваринною.
Та де, в якому місці у людини розташована душа? Відповідно до звичних сучасних уявлень — у серці. Але Декарт, наприклад, вважав, що в мозочку, а китайці — в печінці. У греків душа конфігуративно дорівнює тілу, оскільки саме вона й утримує його від розпаду. У цьому сенсі вся людина цілком і є цією розумною душею
Відповідно, і поняття «метанойя» означає не просто зміну мислення, а перетворення всієї істоти.
Це екзистенційний, а не суто інтелектуальний акт. З іншого боку, античний нус — це ознака буття, основа його достовірності. Якщо ми розумні, то ми існуємо — правильно живемо, правильно розуміємо світ…
ПАРАДОКС СВОБОДИ ВОЛІ
Сьогодні, користуючись сучасним словником, ми звикли говорити, що маємо свідомість. Але поняття «свідомість», яке вперше з’являється у Декарта, дуже молоде у довгому ряді ментальних концептів європейської інтелектуальної традиції. Зараз воно сприймається нами як очевидна характеристика людини, але протягом тисяч років люди без неї чудово обходилися.
І ось тепер після цього термінологічного уточнення, зробленого з приводу метаної та нусу, ми можемо уточнити й картину гріхопадіння. Згрішила не воля «сама собою», згрішила вся людина: як цілісна істота, як особистість, як вільний вольовий суб’єкт.
Парадокс у тому, що, якби людина не мала образу Божого, тобто свободи волі, вона б ніколи не змогла переступити Божу заборону. Саме свобода як вищий принцип і уможливила її падіння. Так само, як раніше вона уможливила падіння Люцифера — його відпадання від Бога.
Свобода волі означає, що людина не є якоюсь стаціонарною сутністю, що перебуває у спокої. Вона сама відповідає за себе, сама творить своє життя. Вона набуває тих чи інших властивостей, а не має їх як даність. Через це людина може як піднятися до ангелів, так і дійти до нелюдського, зовсім низького стану
ЧОМУ БОГ ДОПУСТИВ ГРІХОПАДІННЯ
Є одне дуже популярне питання: «Навіщо ж Бог заборонив Адаму їсти плоди з дерева життя, якщо Йому, як всемогутній і всезнаючій істоті, було відомо, що створена ним перша людина порушить заборону?» По-перше, Бог існує поза часом. Все, що для нас вже сталося або може статися, для Нього існує одномоментно. У цьому сенсі для Бога Адам існує у всіх моментах свого життя разом, водночас.
Адам, якого він створив, — це одразу той самий Адам, якому він дає заповідь, і Адам, який уже її порушив. Тому уявлення про всевідання Бога, який знає все «наперед», є не зовсім коректним: у Бога немає жодного «наперед»!
Час — це характеристика не Бога, а створеного Ним світу. Тому, перебуваючи в часі, ми просто не в змозі повною мірою осягнути Його задум, що існує у вічності
Однак ми можемо зробити деякі припущення. Звісно, Бог міг би зробити так, щоб Адам ніколи не згрішив і вічно перебував у раю.
Але тоді це була б якась інша істота, що не має свободи волі. Проте Бог створив Адама саме таким, яким створив, — це не означало, що перша людина неминуче мала порушити заборону, але потенційно вона таке вольове рішення ухвалити могла.
Якби Бог обмежив свободу волі людини, то цим скасував би свою власну волю щодо цього творіння
БОГ — НЕ ОБМАНЩИК!
У християнському богослов’ї є така теза: «Бог — не обманщик». Якщо Він створив вільну істоту, значить, водночас допустив і можливість тих наслідків, які можуть випливати з цієї свободи волі. Бог зберігає Всесвіт, у тому числі й людей, у їхньому бутті.
Як говорив один із середньовічних містиків, «якби Бог відвернувся від світу і хоча б на мить не дивився на нього, світ би одразу зник». Він дав світу можливість бути, але далі світ існує через свої власні властивості, і Богу не обов’язково постійно втручатися в хід речей.
Якщо таке відбувається, ми говоримо про диво як про виключення із загальних правил.
Та в цілому теологія категорично заперечує проти того, щоб приписувати Богу авторство всього, що відбувається у світі. Бог «попускає» зло, але джерелом зла є спотворена гріхом, зла воля людини.
Взагалі, коли ми намагаємося приписувати Богові якісь властивості, ми повинні пам’ятати, що жодне з наших уявлень не відображає Його істинної природи, оскільки Бога хоча й можна осягнути, проте не можна збагнути
БОГ ПОМЕР ВІД ЛЮБОВІ ДО ЛЮДЕЙ
Люди — кінцеві істоти, і в нас усе має свої межі. Наше пізнання обмежене не лише чуттєвим досвідом, а навіть уявою. Спробуйте, наприклад, намалювати неіснуючу тварину! Те, що ми часто називаємо «виобразити» і «уявити» — це лише комбінаторика елементів чуттєвого досвіду.
Будь-яка химера буде комбінацією частин відомих вам тварин. Певною мірою це стосується й філософії. Навіть Фрідріх Ніцше з усім його атихристиянським пафосом зовсім не є новатором, коли поміщає волю у центр свого філософствування.
Задовго до нього протягом багатьох століть воля була предметом уваги, осмислення та опису в християнській традиції, починаючи з античних авторів і того ж св. Августина. Навіть найвідоміша ніцшеанська теза «Бог помер» є парафразом того, що сказали євангелісти.
У Ніцше Заратустра, звертаючись до самітника, вимовляє: «А ти знаєш новину? Бог помер». І далі пояснює, чому: «Він задихнувся від жалості до людей». Неважко помітити, що Ніцше майже буквально викладає християнський сенс смерті Бога. Він помер від любові до людей:
Бо так полюбив Бог світ, що віддав Сина Свого Єдинородного, аби кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне. Бо не послав Бог Сина Свого у світ, щоб судити світ, але щоб світ був врятований через Нього
Іван, 3:16–21
