Фото: Сем Добсон
УВАГА — ПИТАННЯ!
Світу відомо досить багато мегалітів — споруд із величезного каміння. Навіть на далекому острові Пасхи є свої мегалітичні скульптури — найбільша важить 86 тонн. Хто їх міг вирубати з каменю, дотягнути до місця встановлення та поставити там, крім іншопланетян? Звісно, вони — більше нема кому! Ви кажете, немає доказів? То хто ж це зробив? І як із цим розібратися?
ХУРІМОАЇ
Острів Пасхи, місцевою мовою Рапа-Нуї (зараз чилійський уряд розглядає законопроєкт щодо повернення острову його споконвічної назви), був заселений понад тисячу років тому. Як саме і ким саме — достеменно невідомо.
Але європейці дізналися про Рапа-Нуї тільки в 1722 році, коли голландець Роггевен наткнувся на нього майже посередині Тихого океану. Наступне відвідування вже іспанцями відбулося лише через 50 років після Роггевена, трохи пізніше до острова ненадовго причалив Кук, після нього — Лаперуз. Чотири відвідування на все XVIII століття — негусто!
Проте якусь динаміку, загалом не дуже радісну, європейці спостерігали. До кораблів Роггевена вийшли люди, що вочевидь належали до двох різних народів. Одні були світлошкірі та високі, інші — темношкірі та невисокі. Багато світлошкірих мали бороди, у деяких шкіра була рожевою, ніби вони обгоріли на сонці, і в них були штучно розтягнуті мочки вух — вони діставали до самих плечей.
А найдивовижнішою деталлю пейзажу на острові були гігантські кам’яні статуї до десяти метрів заввишки — вони стояли по всьому острову на спеціальних кам’яних платформах, які називаються аху. Як примітивні острів’яни могли висікти з каменю таких велетнів, тим більше притягти до місця встановлення і поставити там — голландці уявлення не мали.
Європейці знали чимало мегалітів: чи не найвідоміший — піраміда Хеопса: маса найбільшого кам’яного блоку сягає 35 тонн. Храм Юпітера в ліванському Баальбеку дивує не менше — блоки по 800–1000 тонн в його фундаменті непоодинокі. Але це ще під боком, а звідки такі дива на маленькому острові?
Мореплавцям XIX століття пощастило не дуже. Дедалі менше гігантських статуй вони заставали на своїх місцях — останню повалили 1840 року. Населення острова вело майже безперервні міжусобні війни, і переможці звалювали всі статуї на території переможених.
Ці часи так і називали: Хурімоаї — Епоха Скидання Статуй. Зникли й світлошкірі високі тубільці, яких називали ханау еппе — довговухі. Їх перемогли, практично всіх перебили та із задоволенням з’їли ханау момоко — коротковухий, темношкірий та невисокий народ.
Легенди оповідали, ніби переможці зберегли життя лише одному довговухому, як останньому в їхньому роді, і його нащадки й досі живуть на острові. А нові статуї вже не з’являлися, та й старі ніхто не міг поставити на місце — переможці цього просто не вміли, до того ж їм не дуже й хотілося.
ОСТРІВ ДИВ
Минав час, і, як завжди, минуле острова Пасхи ставало все дальшим і все загадковішим. Ще одна його таємниця виявилася проблемою для всього наукового співтовариства — загадкова писемність кохау ронго-ронго, єдина самостійна писемність у всій Океанії.
Її носії загинули майже одномоментно — в 1862 році перуанські плантатори обманом відвезли значну частину населення острова собі в рабство, збирати гуано на пташиних базарах. Їх вдалося звільнити та повернути на рідний острів.
Але багато хто в рабстві помер, а ті, що повернулися, завезли на острів віспу — загалом, у 1866 році помер останній місцевий житель, який умів читати ронго-ронго. Більше поки що ніхто цього робити не навчився — для сучасних учених це досі залишається невирішеною проблемою.
Цікавість до загадок острова зростала, однак археологічних розкопок проводили небагато — вважалося, що це не має сенсу. Лісів на острові немає, ґрунту обмаль — що копати, застиглу лаву? Місцевий фольклор висвітлював історію острова доволі докладно, проте хто вірить фольклору? Вони вам таке розкажуть — і про вавилонські сади, і про Троянську війну… Так, але ж Трою справді знайшли. Ну, так випадково збіглося, а справжні докази де?
Щоби розібратися в цьому, на острів загадок мав прибути справжній майстер їх розгадувати. І острів його дочекався: 1955 року на його береги висадилася археологічна експедиція самого Тура Хейєрдала (Тора, звісно, тезка скандинавського бога грому, його ім’я так і пишеться — Thor, але перший перекладач «Кон-Тікі» російською мовою прочитав його так, і тепер нас уже не перевчити).
Напередодні сенсаційним успіхом закінчилася його експедиція на «Кон-Тікі» — індіанський бальсовий пліт за 97 днів доплив з перуанського Кальяо до тихоокеанського острова Рароіа, довівши, що індіанці Південної Америки теоретично цілком могли досягти цих островів на своїх плотах.
Найближчим до континенту Південної Америки островом був саме острів Пасхи — можливо, саме тому одна з його назв звучить як Мата-кі-те-Раги, «Око, яке дивиться в небо», на колишню батьківщину? Хейєрдал вирішив розібратися в цьому сам і на місці.
ТУР ТУРИСТА ТУРА
У такої людини, як Хейєрдал, нововведення починаються одразу. Щойно він поставив собі на березі намет і прикрив вхід сіткою від комах, дружина сказала, що треба й полог опустити — крізь сітку пил пробивається.
Пил? На безлісному острові? Так, вивітрювання тут сильніше, саме тому, що немає лісів. Але тоді виходить, що за століття може накопичитись цілком пристойний шар ґрунту? Чому ж тут не робили розкопки? Давайте спробуємо!
Результати розкопок стають сенсаційними. Хейєрдал звіряє їх із легендами, які йому розповідають пасхальці, що подружилися з ним, і швидко отримує докази того, що все так і було! Так, одна частина місцевих жителів, ті самі довговухі, витримувала облогу на невеликому півострові, який вони відрізали від усього острова оборонним ровом, а коли їхні вороги, коротковухі, на них напали — запалили багаття.
Проте коротковухі завдяки зраді обійшли рів, вдарили в тил і спалили більшість довговухих у їхньому власному рові. Ось і доказ: на місці цього рову від шурфу до шурфу те саме — яскраво-червона смуга золи з облямівкою з вугільців: тут, безперечно, палало величезне багаття.
Час його горіння легко встановити: якраз між візитами Роггевена і Кука — тому Роггевен бачив високих світлошкірих і рудоволосих людей, а Кук ні.
Все це підтверджує і головний знавець місцевого минулого, староста острова, нащадок того єдиного довговухого, якого пощадили і залишили «на розплід», — той був його предком в одинадцятому коліні.
Він взагалі дуже багато знає, зберігає перекази своїх довговухих предків, котрі й були тими майстрами, які зводили величезні таємничі статуї. Може він знає, як їх рухали?
А то всі розповідають, що завдяки заклинанням місцевої відьми вони самі йшли до місця своєї установки, перевалюючись з боку на бік, — щось не надто віриться… Хейєрдал уже потоваришував зі старостою, завоював його довіру, але поки що той нічого не говорив про це, може, скаже тепер?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Відповідь старости на пряме запитання пахне сенсацією. «Так, — каже він, — я можу поставити таку статую на місце». Однак говорити він може що завгодно, тубільці — народ непростий, будь-який Схід, у тому числі й Далекий, — справа тонка. І Хейєрдал забиває по шляпку.
«Того ж дня, коли статуя стане на місце, плачу сто доларів!» (На краю землі — це значно більша сума, ніж в Америці, і навіть ніж у нас). Староста відповідає, що негайно готовий приступити, ось тільки ще накладні витрати.
ТАЄМНИЦІ БІЛЬШЕ НЕМАЄ
Якщо за відрядну роботу платять одразу після її закінчення, це добрий стимул завершити її швидше. Староста негайно скликав рідню — знадобилося лише одинадцять чоловік. Протанцювали потрібні чарівні танці, вимовили заклинання, засмажили в якості жертви духам розкішну курку і з задоволенням самі її з’їли — це вже, як годиться. А далі все було дуже просто.
Знадобилося лише дві колоди і купа каміння різного розміру — на острові їх валяється безліч. Староста та його компаньйони підсунули колоди під статую, як важелі, і почали її піднімати — трохи, на кілька сантиметрів. У щілини, що утворилися, напхали каменів, і статуя злегка піднялася.
Процедуру повторювали щоразу, і вже на одинадцятий день статую почали встановлювати вертикально, підкладаючи каміння під її обличчя, шию та груди. Потім обв’язали голову товстою мотузкою, прикріпивши її до чотирьох розтяжок. І нарешті, на вісімнадцятий день, обережно поставили її за допомогою цих мотузок на торець та добре закріпили, а купу каміння прибрали. Ось і вся таємниця!
Як ці величезні статуї транспортували через весь острів — теж з’ясувалося легко. Староста знову натякнув на витрати — Хейєрдал не заперечував. У земляній печі на камінні засмажили двох бугаїв, напекли місцевих овочів — батата, кукурудзи та гарбуза — і запросили охочих побенкетувати.
Двісті тубільців, натріскавшись досхочу на свіжому повітрі чудового смаженого м’яса з якісним гарніром, легко погодилися взятися за канати, прив’язані до статуї, і потягли її з такою швидкістю, наче порожні шухляди волокли.
До речі, висікати такі статуї з каменю староста та його рідня теж уміли. Навіть почали для прикладу, але закінчувати не стали — довго. А якби Хейєрдал мав трохи більше часу й грошей — вирубали б і статую за милу душу. Вперше за сто із хвостиком років.
КОРИСНІ ПОРАДИ
Експедиція Хейєрдала успішно завершила роботу і відпливла до рідної Норвегії, зробивши масу відкриттів — розкриття таємниці статуй було лише маленькою частиною. Тепер цілу низку статуй підняли і встановили на колишні місця — їх уже понад п’ятдесят.
Вченим цікаво, туристам приємно (туризм у списку доходів острова цілком помітний), тож і острів’янам корисно. Розібралися вчені і з іншими мегалітами — і як будували піраміди, і як Стоунхендж звели… Іншопланетян можна не турбувати — без них впоралися.
Що з цього цікавого прикладу варто запам’ятати, аби в разі чого використати у своїй роботі?
По-перше, прислухайся до аборигенів. Ти сюди тільки приїхав, а вони тут життя прожили, безумовно, знають про рідний край більше за тебе. Якщо десь і прибрешуть — з цим можна розібратися, але багато в чому мають рацію, і ти даремно їм не довірятимеш.
По-друге, не скупися. Потрібно вирішити проблему — запропонуй сплатити витрати. Замало ста доларів — додай. Гроші самі проблеми не вирішують. Але дуже добре допомагають їх вирішити, якщо їх правильно витратити.
А найголовніше: пам’ятай, що навіть на острові Пасхи такі самі люди, як і ми всі. Їх вчили по-іншому, проте чи надто це важливо?
