БОРИС БУРДА: як видалити з поля іноземця
Джорджо Вазарі. «Футбольний» матч на площі Санта-Марія-Новелла у Флоренції, між 1561 і 1562 роками / wikipedia.org
УВАГА — ЗАПИТАННЯ!
В англійському футболі її іноді називають early bath — «ранній душ». Що саме?
УВАГА — ПРАВИЛЬНА ВІДПОВІДЬ!
Червону картку — отримуй та йди у душ раніше за всіх…
ПЕРШІ СУДДІ
Схожі на футбол ігри з’явилися в античному світі і Стародавньому Китаї ще до нашої ери (цюцзюй, епіскірос, гарпастум), а в Англії в гру — прототип футболу — грали як мінімум з часів нормандського завоювання. Але перша згадка про необхідність присутності на полі судді датується аж 1581 роком.
Автором її є священник, лексикограф і директор елітних шкіл Річард Мулкастер, про якого навіть кажуть, що він якраз слово «футбол» і придумав. Саме він уперше написав про «суддю над сторонами», який зможе найбільш природно усунути можливі незручності, що виникають у грі.
Під час створення сучасного футболу судді з’явилися майже відразу — вже 1842 року при описі футбольного матчу в місті Рочдейлі згадували суддю. Дехто вважав, що судді у футболі не потрібні — джентльмени самі дійдуть згоди, якщо виникнуть якісь сумніви. Але досвід показав, що покладатися на таке аж ніяк не варто.
Судді розробляли свою систему знаків для гравців — спершу, щоб привернути увагу, носили з собою дзвіночок, згодом суддя-аматор, який працював поліціянтом, приніс на гру свисток, і це виявилося дуже зручним. Потім з’явилися загальновизнані жести, за допомогою яких суддя доводив до гравців свої рішення.
Тепер гравці знають: якщо суддя показує на кутовий прапорець — буде кутовий удар, якщо суддя свистить, а руку піднімає вгору — це вільний удар, якщо після свистка він вказує на ворота команди — в її бік призначений штрафний, а якщо він свистить і показує пальцем на 11-метрову позначку — це пенальті. Є й інші жести…
ГОСТРА СИТУАЦІЯ
Система загальновизнаних жестів складалася історично не відразу, і деякі ситуації, причому найпроблемніші, залишилися за її межами. Скажімо, найжорсткіше суддівське рішення — вилучення гравця за серйозне порушення — суддя зазвичай висловлював уголос. Щоб ніхто не прикидався, що не розуміє, в чому справа…
Все б нічого, порушник чинитиме опір — можна й виштовхнути назовні, на кожному матчі є кому. Але ще в 1872 році відбувся перший міжнародний матч Англія — Шотландія, а в 1901-му збірна Англії перемогла в Монтевідео збірну Уругваю, вигравши перший міжнародний матч поза Британськими островами, і пішло-поїхало…
Судити міжнародні матчі дуже скоро стали запрошувати суддів з третьої країни — все-таки зайва гарантія неупередженості. При цьому мови команд-суперниць суддя аж ніяк не був зобов’язаний знати. Тут якраз і виручали загальновизнані жести — вони були відомі футболістам усіх країн. А що робити з ситуаціями, для яких жесту немає?
Дивно, що такий інцидент був зафіксований тільки в 1966 році на матчі Англія — Аргентина. Аргентинський гравець Раттін грубо порушив правила, і німецький суддя Крайтляйн видалив його з поля — рідною німецькою, звичайно. Але Раттін відмовлявся розуміти німецьку, і його виганяли з поля цілих 10 хвилин, та й то за допомогою поліції…
ЯК У СВІТЛОФОРА
Проблема турбувала багатьох — не виводити ж у міжнародних матчах з суддею-іноземцем на поле, крім судді, ще й двох перекладачів! Вона хвилювала і британського суддю міжнародного класу Кена Астона. Він очолював на той час суддівський комітет ФІФА, був на тому самому матчі і розумів, що проблема реальна.
Розповідають, що рішення спало на думку Кену Астону, коли він керував автомобілем. При цьому мимоволі доводиться звертати увагу на світлофори. Зелений колір дозволяє, жовтий — попереджає, червоний — забороняє… дуже схоже на те, що й потрібно довести до відома гравців, причому без перекладу!
Дружина судді Хільда Астон взяла посильну участь у розв’язанні проблеми, виготовивши те, що мало дати правильний сигнал гравцям, — жовті та червоні картки зі щільного паперу. Розміри карток Хільда Астон підібрала такі, щоб вони з усіма зручностями розміщувалися в нагрудній кишені сорочки з суддівської форми чоловіка.
Червоні та жовті картки часом плутали, що призводило до проблемних ситуацій. Рішення знайшлося, причому просте й ефективне, — залишити жовті картки в нагрудній кишені сорочки, а червоні прибрати в задню кишеню шортів. У підсумку німці стали називати червону картку Arschkarte (аrsch — це, пардон, дупа).
ПРАКТИКА ЗАСТОСУВАННЯ
Першу в історії жовту картку було показано під час матчу на відкритті Чемпіонату світу в 1970 році радянському футболісту Кахі Асатіані. З червоною трохи складніше: на чемпіонатах світу вперше її показали чилійцю Карлосу Касселі в 1974 році на матчі проти ФРН. Звичайно, на турнірах меншого рангу її отримували й інші, але невідомо, хто…
Реагували на червону картку часом дуже емоційно. Футболіст фарм-клубу мадридського «Реала» Хосе Марія Лопес Сільва, отримавши її, відреагував так, що коментатор порадив йому піти в бокс і зустрітися з Майком Тайсоном. Так, сталося саме те, що ви подумали, — він вкусив арбітра, причому досить боляче.
Подібно, але з більшим альтруїзмом, вчинив гравець італійського клубу «П’янта» Фернандо д’Ерколі. Пред’явлену йому червону картку він вирвав у арбітра і нещадно зжер. З поля йому, звісно, довелося піти, але більше в цьому матчі вилучень не зафіксували — судді просто не було що показати винним.
Червона картка використовується зрідка: термін її служби — більше 10 років, істотно довше, ніж у жовтої. Та іноді і їй доводиться попрацювати — у 2011 році в Аргентині на матчі між «Клейпол» і «Вікторіано Аренас» суддя видалив усіх гравців, і основних, і запасних, а також тренерів — 36 видалень за матч, цей рекорд не побити!
До речі, показати таку картку може не тільки суддя. Відомий скандальним характером футболіст Пол Гаскойн знайшов на полі загублену суддею жовту картку і, звичайно ж, показав її судді — мовляв, не губи! Суддя заволодів своїм загубленим майном і відразу ж показав жовту картку самому Гаскойну — мовляв, не забувайся!
Отримати червону картку може не лише гравець. У 2005 році на матчі «Пітерборо Норт Енд» і «Ройял Мейл» воротар «Пітерборо» став пояснювати судді, що гол йому забили з порушенням правил. Суддя Ендрю Вейн відповів йому страшною нецензурною лайкою, але потім отямився, витягнув червону картку і показав її… самому собі!
РОЗВИТОК ІДЕЇ
Червона картка стала не тільки інструментом, а й сувеніром. Аргентинський суддя Елісондо на прийомі у президента Кіршнера зробив йому цінний подарунок — червону картку, яку він показав Зідану у фіналі ЧС-2006, коли Зідан вдарив італійця Матерацці, що його образив, головою, був видалений, і Франція програла.
З’являються люди, яким мало двох загальновизнаних карток — червоної та жовтої. Колишній президент УЄФА Мішель Платіні запропонував ввести ще одну картку, білу (або помаранчеву), — для випадків, коли попереджати замало, а видаляти поки не варто. Футболіст, який отримав таку картку, йде з поля на 10 хвилин — як у хокеї.
Якщо вже розширювати кількість карток, першою на думку спадає зелена — цей колір теж є на світлофорі, але поки що не використовується. Її радять застосовувати, якщо футболіст вчинив не погано, а добре, — скажімо, добровільно вказав на своє порушення правил. Перші такі матчі вже проведені, але популярними поки що не стали.
А взагалі, до карток настільки звикли, що часом підміняють їх чим прийдеться, і все зрозуміло — ось один суддя-аматор в Дагестані використовував замість червоної картки свій партійний квиток члена КПРФ. Вочевидь хтось бажає хоч на футбольному полі використовувати цей документ задля покарання… Але сподіваюся, що й це не приживеться.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
