ЕКОНОМІКА ЯК РЕЛІГІЯ: хрещений батько — це не про мафію, а про капітал

Гвідо Альфані / unibocconi.it

Протестанти вважали, що економіка та молитва тісно пов’язані, і це блискуче дослідив у «Протестантській етиці та дусі капіталізму» Макс Вебер. Як релігію описував економіку капіталізму філософ Вальтер Беньямін. Американський економіст і нобелівський лауреат Василь Леонтьєв вказував, що економісти підтверджують свої теорії не так, як це роблять фізики, а просто враховуючи об’єктивні дані. Якби Маргарет Тетчер і Рональд Рейган «не купилися» на віру Мілтона Фрідмана в переваги вільного ринку, він міг би залишитися другорядним вченим. Економіка, як і релігія, — це питання віри. Наприклад, для неї зовсім не байдуже, чи є ви християнином і хто ваш хрещений батько.

НЕ МАФІЄЮ ЄДИНОЮ…

Гвідо Альфані — професор економічної історії в Університеті Бокконі в Мілані. Спеціалізуючись на історичній демографії та вивченні економічної нерівності, він є автором дуже незвичайних досліджень. Його роботи допомагають краще розуміти минуле й сьогодення, дозволяючи розгледіти економічні процеси під незвичайним кутом. Альфані показує, наскільки вони вкорінені в духовній і культурній сфері. Візьмімо, приміром, феномен хрещеного батька. Можливо, у багатьох з нас він є і ми самі для когось є хрещеними батьками.

Перебуваючи під дією чар геніального фільму Френсіса Форда Копполи «Хрещений батько», ми, вимовляючи ці слова, здебільшого думаємо про італійську мафію. І при цьому не усвідомлюємо, наскільки хресна спорідненість вплинула на економічне життя середньовічної і, зрештою, сучасної Європи. Задовго до того, як почати в масовій культурі асоціюватися з організованою злочинністю, хрещення серйозно змінило соціальні відносини, сприяючи зростанню довіри між професійними та становими групами. І, власне, воно стало тим механізмом соціальної інтеграції, який сприяв розвитку європейської економіки та торгівлі.

ТРИ ТИПИ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ

Існує кілька типів соціальних зв’язків. Сильні — це зв’язки з кровними родичами та близькими друзями; слабкі — з сусідами та колегами. Обряд хрещення — це третій тип «фіктивного» або духовного споріднення, що робить акцент на спільних духовних цінностях, взаємодопомозі та обміні дарами. На становлення системи хрещених відносин особливо вплинув Тридентський собор, скликаний з ініціативи папи Павла III 13 грудня 1545 року. До Собору духовне споріднення формувало гнучке суспільство, яке не було настільки ієрархічним. В однієї дитини могла бути велика кількість хрещених батьків.

У Швабії, скажімо, мати економічно активного члена спільноти в особі «хрещеного-посередника» було досить вигідно, оскільки він виступав гарантом проведення чесної торгової угоди. У Греції землероби, чий соціальний статус визнавався вищим за скотарський, часто ставали хрещеними дітей пастухів. Побічним ефектом цього явища був справедливий обмін продуктами, які виробляли ці групи населення.

ХРЕЩЕНИЙ БАТЬКО НЕПРИЙНЯТНИЙ ДЛЯ БОГА?

Протестанти першими побачили у подібних відносинах щось на зразок богопротивної «мафіозної структури». Мартін Лютер заперечував проти хрещення в несвідомому дитячому віці. Він вважав хрещення недостатньою умовою для спасіння й наполягав на скасуванні ексклюзивних установок духовного споріднення. Адже і так всі християни — брати й сестри у Христі, апріорі. Пошук впливового й заможного хрещеного батька — це ознака меркантильної поведінки, негідної християнина. І багато в чому, судячи з реалій тих часів, Лютер мав рацію. Погодьтеся, адже навіть сьогодні, вибираючи дитині хрещених батьків, ми нерідко шукаємо для неї «вигідну партію» — довгострокову та надійну життєву опору в особі хрещеного.

Треба зазначити, що до Тридентського собору хрещених батьків було не двоє. Їх могло бути багато, і вони суттєво відрізнялися за своїм соціальним становищем. При цьому активна участь багатих і впливових аристократів в обрядах хрещення дітей з неаристократичних сімей була нормою. Це нагадувало укладення договору про беззастережну взаємодопомогу, але не на нотаріальній, а духовній основі. Як поручителі дитини перед Богом хрещені давали їй ім’я та з дитинства робили повноправним членом своєї «мережі довіри», визначаючи тим самим її соціально-економічну роль і кар’єрне зростання.

РОЗРИВ ЄДИНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ТКАНИНИ

Рішення єпископів Тридентського собору, що стали реакцією на докори з боку лідерів Реформації, зумовили в католицькій духовній громаді справжню революцію. Вони стали причиною руйнування звичної «мережі довіри». Дозволену кількість хрещених батьків було скорочено до двох під слушним приводом — боротьби з «духовним інцестом». Головним і, мабуть, навіть єдиним сенсом хрещеного батьківства була оголошена відповідальність за християнське виховання дитини.

І начебто церква зробила все правильно, проявивши турботу про духовний розвиток і моральність своєї пастви. Однак неприємним побічним ефектом цих нововведень стало соціальне відчуження між чотирма основними верствами суспільства: sengnears (знаттю), masters (членами ремісничих гільдій), reverendus (кліриками) і нижчим станом (рештою). Хрестильна реформа розірвала їх духовну єдність, і комунікація між цими групами припинила бути мобільною, провокуючи соціальний егоїзм. Раніше хрещені виконували вкрай важливу суспільну функцію, надаючи хрещеникам підтримку у найскладніших життєвих ситуаціях, як-от смерть близьких чи отримання освіти. Тепер ця участь стала поступово зменшуватися.

ПЕРШИЙ КРОК ДО ЖІНОЧОЇ ЕМАНСИПАЦІЇ

Жінки — ось хто точно виграв від рішень Тридентського собору. Середній вік, коли чоловік ставав хрещеним батьком, становив від 18 до 22 років. Хрещення немовляти, його духовне усиновлення, було показником повноліття й духовної зрілості людини. Але після Тридента «ресурсні» чоловіки дедалі більше втрачають інтерес до участі в цьому таїнстві. Естафету все частіше підхоплюють їхні дружини й дочки. До Собору в деяких регіонах жінки вважалися «церковно неповноцінними» та їм забороняли хрестити дітей.

Однак до кінця XVI століття ситуація змінилася і вони активно включилися у формування зв’язків духовного споріднення. Часто дівчата прагнули стати хрещеними ще до заміжжя. Тим самим вони ніби посилали потенційним нареченим сигнал про свою готовність до материнства й відповідального шлюбу. Крім того, це був перший крок до свого роду емансипації. Адже кар’єра хрещеної матері давала заміжнім і незаміжнім жінкам певний ступінь свободи та відкривала можливість соціальної творчості.

НАЗАД ДО ДОХРИСТИЯНСЬКИХ ЧАСІВ?

Коли різні соціальні групи відокремилися одна від одної, знать почала обирати хрещених батьків серед знаті, нотаріуси — серед нотаріусів, ремісники — серед членів своєї гільдії. Але що точно не змінилося з настанням Нового часу — це ставлення до духовного споріднення як до механізму, що забезпечує захист бізнесу та соціальну підтримку. Тут уже навіть Лютер та інші лідери Реформації виявилися безсилими — настільки ритуали хрещеного споріднення були важливі для довірчого підприємництва та системи бізнесу в цілому.

Та оскільки довіряти, в кінцевому підсумку, найбезпечніше саме рідні, то виник своєрідний мікс кровного й духовного споріднення. Певною мірою це знаменує повернення до дохристиянських уявлень. Сьогодні ми бачимо, що в багатьох сім’ях хрещеними для своїх дітей батьки воліють запрошувати найближчих родичів — у них набагато менше шансів зникнути з життєвого горизонту своїх духовних чад. Таким чином, духовна спорідненість на наших очах поступово припиняє відрізнятися від кровної, перестає бути формою та основою для більш широкої соціальної взаємодії. Але, якщо ти можеш довіряти лише родині, це неминуче впливатиме й на характер економічних відносин у суспільстві.

Оригінальне дослідження: