НОБЕЛІВСЬКІ ПАРАДОКСИ — 2025: вони змінили наші уявлення про імунітет
Автор фото: Олександр Махмуд, 2018. Арт-оформлення: Olena Burdeina (FA_Photo) via Photoshop
Пандемія ковіду, яка неабияк налякала людство, вкотре привернула підвищену увагу до проблеми імунітету, який захищає нас від усього чужорідного. У природі існує неймовірна кількість різноманітних мікробів. Вчені змогли описати понад 200 типів вірусів, які здатні заражати людей. Однак небезпека виникає не лише через їх кількість, а й через мутації, які маскують патогени під здорові клітини. Як зробити так, щоб «охоронець» нічого не переплутав і випадково не вбив того, кого покликаний захищати? На це запитання спробували відповісти лауреати Нобелівської премії.
НАВІЩО МАСКУЮТЬСЯ ПАТОГЕНИ
Імунологічна толерантність — це така властивість організму, завдяки якій імунні клітини не знищують «своїх», тобто нормальні, здорові клітини нашого тіла. А ось патогени, які постійно намагаються проникнути в наші тканини, вони, навпаки, нещадно атакують. Тобто якимось чином організм здатний розрізняти «хто є хто» і контролювати свою імунну відповідь. Але мікроби, як і будь-які істоти, хочуть жити. Бути вбитими зовсім не входить в їхні життєві плани. Тому багато з них намагаються змінити свій зовнішній вигляд таким чином, щоб бути схожими на здорові клітини. Приміром, до такого хитромудрого маскування нерідко вдаються пухлинні клітини. І якби наша імунна система працювала ідеально, людство давно б забуло, що таке рак.
ЯК ПРИПИНИТИ БИТИ ПО «СВОЇХ»
Але, на жаль, наш «ідеальний охоронець» час від часу дає збій. Це може виражатися в нерозрізненні «своїх» і «чужих», проявляючись, зокрема, як різні аутоімунні захворювання, що їх на сьогодні налічується близько 80. Як «чужих» імунна система нерідко визначає і пересаджені трансплантологами органи. І це є серйозним обмеженням при проведенні подібних операцій, яке намагаються обійти, застосовуючи різного роду імунодепресанти. Та якщо навчитися керувати імунологічною толерантністю і збільшувати її ефективність, це могло б стати справжнім проривом. І в трансплантології, і в лікуванні аутоімунних та онкозахворювань. Троє нобелівських лауреатів з фізіології та медицини якраз і взялися за вирішення цього завдання. І спершу їм довелося ретельно вивчити механізм формування толерантності.
САКАГУТІ ВИЯВИВ Т-КЛІТИНИ
У середині 1990-х Сімон Сакагуті на лабораторних мишах почав досліджувати ризики того, що імунна система може вражати і замасковані патогени, і клітини власного організму. Врешті він першим виділив Т-лімфоцити — особливий клас клітин, здатних гальмувати агресивну імунну активність, які пізніше назвали Treg, або просто Т-клітинами. Літера «Т» у назві вказує на місце, де такі клітини виробляються.
Це відбувається в невеликому органі, який розташований за грудиною і називається «тимусом». Тимус виробляє кілька типів клітин. Роботу одного типу Т-клітин можна уявити як свого роду патрулювання території і перевірку документів. Якщо у якоїсь клітини вони не в порядку, негайно відкривається вогонь на ураження. Другий тип Т-клітин спеціалізується на координації імунної відповіді, в екстреній ситуації вони віддають команду на вироблення антитіл або початок запального процесу.
НОВИЙ ТИП ІМУННОЇ ТОЛЕРАНТНОСТІ
Сакагуті встановив, що одні Т-клітини здатні пригнічувати активність інших Т-клітин, якщо ті нападають на власний організм. Далі, підключившись до його досліджень, Брункоу і Рамсделл змогли з’ясувати, як регуляторні Т-клітини створюються і керуються, забезпечуючи баланс імунної відповіді. Ще в 70-х роках минулого століття вчені виявили, що тимус виробляє якусь частину бракованих Т-клітин, які атакують і «своїх», і «чужих» без перебору. Щоправда, більшість із них в тимусі ж і знищується, не встигаючи його покинути. Це явище назвали центральною толерантністю. А ось новоспечені нобелівські лауреати, крім центральної, виявили ще й ознаки периферичної толерантності, тобто такої, що працює поза тимусом.
ПЕРСПЕКТИВИ ВІДКРИТТЯ НОВОГО ГЕНА
2001 року були опубліковані результати дослідження, також проведеного на лабораторних мишах. Американці відкрили ген Foxp3, який раніше був невідомий науці. Його мутація може стати причиною аутоімунних захворювань, оскільки він регулює роботу величезної кількості інших генів. Зокрема, Foxp3 відповідає за периферичну толерантність — за розвиток Т-клітин, які регулюють активність інших Т-клітин. Багато що в цих процесах ще підлягає подальшому вивченню. Однак відкриття Сакагуті, Брункоу і Рамсделла вже дали старт кільком сотням клінічних випробувань, заклавши тим самим фундамент для нових підходів до лікування раку, астми, захворювань шкіри та кишківника, а також для поліпшення результатів трансплантації органів.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
