ФЕНОМЕН ЗЛОВТІХИ: 5 причин походження та способи боротьби
Кейт Кривенко. Перевертень, серія «Замотана», 2023 / Facebook, «Сіль-соль»
Існують емоції та почуття, яких пристойні люди соромляться і про які в суспільстві вважають за краще не говорити. Зловтіха — одне з таких почуттів, і його феномен, хоч і досить давно визначений як поняття, все ж таки мало вивчений і не всім зрозумілий.
Психологи мають різні думки щодо цього явища, але вони сходяться в одному: зловтіха — почуття людське і навіть надто людське, щоб заплющувати очі на його присутність у нашому житті. Сьогодні ми поговоримо про тему, на яку суспільство наклало табу — про зловтіху, — і розмова буде не надто приємною.
У кожному нещасті ближнього є завжди
щось таке, що веселить стороннє око
Ф. М. Достоєвський
ЩО ТАКЕ ЗЛОВТІХА?
Зловтіха — психологічний феномен відчуття радості від нещасть, бід чи невдач іншої людини.
Термін «зловтіха» (schadenfreude) походить із німецької мови і в буквальному перекладі звучить дуже поетично — радість шкоди (schaden — «шкода», freude — «радість»).
Зазвичай зловтіха виникає із заздрощів до чужого успіху. Невдахи усіляких мастей гріють власне серце задоволенням від споглядання нещасть, що відбуваються з успішними людьми, які стоять вище за них на соціальних сходах.
Якщо ви хоч у чомусь перевершили сусіда чи друга — чи то машина дорожча, чи дружина красивіша, чи діти розумніші — то ви побачите не лише зуби їхньої заздрості, а й оскал зловтіхи.
А якщо раптом спіткнетеся і потрапите в біду, то не чекайте на співчуття: їм не встояти перед спокусою зловтіхи.
Звісно, між стриманою особистою зловтіхою вашого друга чи товариша по службі і публічною зловтіхою, яку виявляють у відкритій формі у вигляді іронії чи глузування, є певна відмінність, але не зваблюйтеся: суть цієї гидоти одна — кайф від ваших особистих невдач.
ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ЗЛОВТІХИ
Зловтіха є нічим не викликане бажання заподіяти зло іншій особі, щоби шляхом порівняння з власним становищем отримати задоволення
Девід Юм
Зловтіха — почуття особливе, і психологам досі важко точно визначити його походження та причини.
Існує кілька точок зору.
Одні вчені пов’язують виникнення зловтіхи з міжгруповими соціальними відносинами, коли це почуття з’являється до людей іншої країни, іншої раси чи іншого віросповідання.
Радість від нещасть цих «чужих» не вважається чимось ганебним і навіть може культивуватися суспільством мов якась соціальна чеснота. Наприклад, зловтіха від смерті ворога під час війни, задоволення від будь-яких бід громадян країни-агресора тощо.
До цієї групи може входити і зловтіха малозабезпечених як реакція на невдачі представників влади чи громадян заможних верств — незамулена радість від їхніх неприємностей також цілком припустима як соціальна психологічна норма.
Інша частина фахівців розглядає зловтіху з екзистенційної точки зору і пов’язує це почуття зі зниженою самооцінкою особистості.
Третя група вчених, проаналізувавши співвідношення зловтіхи з наявністю у людини рис «темної тріади», таких як: нарцисизм, макіавелізм і психопатія, визначили, що люди, у яких рівень цих «чорних» сторін особистості переважає, більш схильні відчувати зловтіху, «живитися» чужими нещастями, цікавитися сенсаціями негативного характеру і брати участь у різних антигромадських діях.
Є навіть група дослідників, котрі впевнені, ніби зловтіха є вродженою якістю людини, і доводять експериментально, що діти мало не з першого року життя, не кажучи вже про підлітків, здатні відчувати зловтіху.
ПРИЧИНИ ЗЛОВТІХИ
Найчистіша радість — це зловтіха, яку ми відчуваємо, спостерігаючи нещастя тих, кому ми заздримо
Німецьке прислів’я
Психологи виділяють низку причин, які спонукають нас відчувати радість від споглядання чужих бід, а саме:
1. Низька самооцінка. Одна з найпоширеніших причин зловтіхи. Людина, яка має задоволення від страждань інших людей, відчуває перевагу над ними та підвищує свою самооцінку. Проте триває ця радість недовго, оскільки особисті невдачі від споглядання чужих проблем не зникають і тому, хто зловтішається, ніби наркоману, потрібні нові та нові дози радості від чужого горя.
2. Відчуття полегшення. Це почуття знайоме багатьом, коли, дізнавшись про біду, що спіткала когось, відчуваєш радість, що це не з тобою сталося, а з ним.
3. Схильність до заздрості. Це дуже часто вроджена якість, яка глибоко в’їдається в структуру особистості, і власник такої згубної генетики вважає: «Якщо в мене все погано, то нехай і в іншого так само буде. Головне, щоб йому було не краще за мене».
4. Жага помсти. Цей вид зловтіхи характерний у ситуації, коли людина, яка насолила нам, раптом потрапляє в біду, і ми радіємо, що вона, мовляв, отримала по заслугах, і Бог справедливо її покарав і за образу, раніше завдану нам, помстився.
5. Бажання справедливості. Почуття зловтіхи виникає при спостереженні за нещастями знаменитих людей, якими хоч і захоплюються, але не надто люблять, особливо в тому випадку, коли той, хто зловтішається, певен, що знаменитість мала незаслужений успіх.
ПОШИРЕНІСТЬ ЗЛОВТІХИ У СВІТІ
Але найгіршою рисою людської природи все-таки залишається зловтіха, що знаходиться в тісній спорідненості з жорстокістю і відрізняється від цієї останньої тільки як теорія від практики
Артур Шопенгауер
Зловтіха — почуття універсальне: властиве всім і кожному.
І як би людина не заперечувала, що схильна до зловтіхи, — вона нещира з нами і обманює себе.
Навіть люди з емпатією та глибоко релігійні громадяни також здатні відчувати зловтіху.
Повінь в іншій точці світу хвилює мене, але я співчуваю мозком, а серце шепоче мені: «Радій, що не з тобою трапилося, а з ними». Коли випадковий перехожий спотикається на рівному місці, ми відчуваємо полегшення, що це сталося саме з ним, а не з нами.
Навіть на похороні головним почуттям є радість усвідомлення того, що ховають не тебе, а його чи її, а ти зараз скорчиш скорботну пику, вип’єш на поминках чарку чи дві, скажеш кілька підбадьорливих слів вдові чи дітям покійного і підеш собі додому цілий і неушкоджений.
Хіба це не зловтіха, коли дізнаєшся, що твій заклятий ворог, який приніс тобі багато нещасть, потрапив раптом в автомобільну аварію і загинув? Він уже більше ніколи не буде тобі шкодити: справедливість перемогла, і ти щасливий від раптової смерті ворога — жага помсти задоволена, Бог покарав його як годиться.
Все, може, й не так драматично, як оповідається, але хробаки зловтіхи живуть у кожному з нас, погоджуємося ми з цим фактом чи ні.
ЯК ПОЗБУТИСЯ СХИЛЬНОСТІ ДО ЗЛОВТІХИ
Слухай і пам’ятай: кожен, хто сміється з біди іншого — дурень чи негідник; найчастіше — і те й інше…
Марина Цвєтаєва
Складно давати поради, бо схильність до зловтіхи у нас у крові, як гемоглобін. Вирвати з серця цю жабу зовсім непросто! Але дещо усвідомити нам під силу.
Психологи радять уявити себе на місці сторони, що потрапила в біду, і зрозуміти: як би ви себе відчували, якби хтось поруч раптом почав демонструвати радість, дивлячись на ваші проблеми. Не дуже приємно вам було б, чи не так?
Ще один відомий прийом полягає в тому, щоб згадати, коли ви відчували радість від співчуття, і спробувати таким чином відучити мозок від морального занепаду зловтіхи.
Чужий успіх — не причина твоєї невдачі, а щастя — не соковита груша, яку передають із рук у руки, і з чужих прикростей втішатися — не поважати себе.
Якщо плануєте жити довго і щасливо — намагайтеся не зловтішатися, бо це почуття часто й фізичному здоров’ю шкодить, і душу отруює.
Пам’ятайте, що зловтіха — ознака безсилля перед лицем життя, а якщо прагнете сили, то викиньте її з кошика відчуттів, немов гнилий помідор.
