АХ, КОХАННЯ: найвеличніший сельджук і зірка його гарему
Арт-оформлення: huxley.media via Photoshop
ЧОЛОВІКИ ЧИ ЖІНКИ?
У
світі ісламу протягом століть формувалися свої норми у відносинах чоловіків та жінок. Не будемо зараз хвалити або засуджувати — цим є кому займатися. Просто відзначимо, що для середньовічних мусульман сумнівів у чоловічому верховенстві не було і бути не могло. Всі важливі рішення ухвалювали чоловіки, а жінки були зобов’язані їм підкорятися. Навіть думка султанші не варта була й ламаного гроша, якщо з нею не погоджувався султан.
А тепер зізнаймося, що і в країнах Європи також вистачає чоловіків, цілковито впевнених у тому, що немає жінки, яка могла б з ними сперечатися, що жінки взагалі слабка стать і що так забажала природа або світобудова, або той Бог, у якого він вірить… А тим часом жінка (частіше законна дружина, проте не обов’язково) дурить його, як хоче, глузує з його кумедних бажань, вважаючи, причому не без підстав, що, як вона захоче, так і буде.
Гадаєте, у мусульманських країнах багатоженство їх хоч якось рятує? Тільки погіршує становище — доводиться змагатися не з однією жінкою, а з цілим колективом. Тим паче, коли в розклад сил втручається кохання — річ, яку важко визначити й складно передбачити, і тому ще зручніша в руках жінки. І точнісінько так само було тисячу років тому, коли жила пара, про яку я розповім.
ЧУЛИ ПРО НИХ?
Спершу — хоч декілька слів про сельджуків для тих, хто знає про них лише те, що це не оселедці і не жуки. Сельджуки — це конгломерат тюркських племен, які в XI столітті стали гегемонами Малої та Середньої Азії. Засновник цієї держави Тогрул-бек підкорив Хорезм, Ірак, Азербайджан і більшу частину Ірану. Навіть халіф, формальний глава мусульман, змушений був дати йому титул царя Сходу і Заходу.
Його племінник Алп-Арслан, отримавши від нього владу, продовжив справу завоювання і рушив на територію нинішньої Туреччини, де майже дві тисячі років жили греки, на той час піддані Візантії — спадкоємиці античної Еллади та Римської імперії. Але Алп-Арслан не тільки не злякався, а й розбив у 1072 році при Манцикерті чисельно переважаючу його війська візантійську армію й захопив імператора у полон. Після цього розгрому Візантія вже не піднялася.
Алп-Арслан залишив цей світ зарано — йому було трохи більше сорока. Почавши чергову війну на заході своєї імперії, він захопив у полон коменданта фортеці Берзем Юсуфа аль-Хаварезмі, наказав привести його до свого намету й оголосив, що засуджує його до смерті. Відважний Юсуф відповів йому образами, а потім сказав щось на зразок «над зв’язаним легко знущатися», і Алп-Арслан потрапив на гачок — наказав його розв’язати.
Вочевидь не для милості — султан схопив лук та вистрілив у полоненого. І, уявіть собі, промахнувся, хоча був чудовим стрільцем! А полонений витягнув з одягу захований кинджал, кинувся на султана та завдав йому смертельного поранення. Охорона, звичайно, його буквально розірвала, та це не врятувало ситуацію! На трон сів син убитого Малік-шах — йому й судилося стати найвеличнішим султаном сельджуків. Про нього та його кохану дружину й піде мова.
ГАРЕМНА ТАБЕЛЬ ПРО РАНГИ
Вийде, щоправда, незручно — нам доведеться говорити про султаншу, не називаючи її імені: воно не збереглося. Почесне прізвисько Туркан-хатун (приблизний переклад — повелителька тюрків) витіснило ім’я, і до істориків воно не дійшло. Є ще кілька Туркан-хатун, але давайте почнемо з цієї — вона того варта, хоча після неї не залишилося ні справжнього імені, ні достовірного зображення. Все те ж саме: навіщо знати про дружину, якщо відомий чоловік? І її думка про майбутнього чоловіка теж нікого не цікавила — заміж її видали дев’ятирічною дівчинкою.
Нас таке просто перелякає — як же це, інтимні стосунки з дев’ятирічною! І султану не сподобається (якщо він не збоченець, звісно!). Та ні — якщо з державних міркувань султан укладав шлюб із надто молодою, вона виховувалася в гаремі як «наречена» і чекала зрілості. А чи настала вона, вирішували валіде-султан (мати монарха) і довірені євнухи. Вони ще на стадії відбору перевіряли головне: граціозну ходу, чисту шкіру, густе волосся, здорові зуби і щоб не хропла анітрохи, борони Аллах.
Якщо з цим було все гаразд, могли взяти у гарем на найнижчий рівень п’ятищаблевих сходів — аджемі (новенька). Навчившись мистецтв — музики, каліграфії, вишивки, якщо потрібно — релігії та мови, вона ставала джарійє (навченою). З джарійє обирають гедіклі — третій щабель, ті, хто особисто прислуговує султану. Султан може підняти гедіклі на четвертий щабель, ікбал, запросивши її на ложе. А та, хто народить від султана дитину, піднімається на п’ятий, найвищий щабель — кадин-ефенді.
ІДЕАЛЬНА ПАРА І ЗРАЗКОВИЙ ВІЗИР
Туркан-хатун взяли в гарем без питань, оскільки одружити молодого Малік-шаха вважала за потрібне людина, якій ніхто не насмілювався заперечувати (крім султана, і то я не впевнений). До наших днів дійшло його почесне прізвисько — Нізам аль-Мульк, «Порядок Царства». Він твердою рукою керував державою за Алп-Арслана і продовжував робити це майже протягом усього царювання Малік-шаха — 9 років плюс ще 20! Ясна річ, він розумів, як важливо султану мати добре укомплектований гарем.
Туркан-хатун швидко стала кадин-ефенді, народивши Малік-шаху трьох синів і дочку. Щоправда, діти, навіть султанські, в XI столітті на білому світі не затримувалися: Давуд помер у 1082 році, Ахмад в 1088-му, але Махмуд був здоровий, і Туркан-хатун, звичайно ж, розраховувала, що він успадкує престол. Яка мати думала б інакше? Однак інша кадин-ефенді, Зубейда-ханум, народила Малік-шаху сина Бархіарока і теж покладала на нього надії — адже він старший за сина суперниці…
Варто сказати, що позиції Туркан-хатун були міцнішими. Вона була не лише коханою дружиною — її любило і військо, а крім того, вона вміла розпоряджатися фінансами сельджуцької держави: спробуй-но заперечити коханій дружині… А Нізам аль-Мульк вважав, що на престол мусить сісти саме старший син — на те він і «Порядок Царства», щоби все у царстві було за порядком. Саме так цей мудрий візир писав і в своїй цікавій навіть зараз книзі «Сіасет-наме» («Книга про правління»), де чітко викладав доктрину управління державою, засновану на організованості та централізації (недоброзичливці скажуть, що держава при цьому виходить поліцейською, та у кого їх немає?).
ТОВАРИШІ ПО НАВЧАННЮ?
Існували й інші думки про те, якою має бути держава сельджуків, — приміром, Хасана ібн Саббаха, очільника секти ісмаїлітів, різко радикальної зграї, головним методом якої був терор. Щоб Нізам аль-Мульк не міг його піддати критиці за допомогою головного шахського ката, він хитрістю захопив неприступну фортецю Аламут і почав вирощувати там жахливих найманих убивць, які вірили, що навіть після страшної страти вони негайно потраплять до раю та отримають 72 райських діви-гурії, причому саме товстих білявок, що вважалося на Сході особливим шиком. Країну почали сколихнути невмотивовані вбивства знаті та чиновників високого рангу, причому жертви навіть не намагались врятуватися — як від таких утекти?
Малік-шах правив добре, сам починав війни і завжди перемагав. Ось уже й християнські країни, наприклад Грузія, були змушені платити Малік-шаху харадж — податок на прибуток. Його стосунки з коханою дружиною, яка і сама виявила чималі політичні здібності, лише поліпшувалися. Її вихваляли всі придворні поети, навіть очільник палацової обсерваторії, якого поетом у ті часи мало хто вважав, — ми знаємо його під ім’ям Омар Хайям. Буквально випадково рубаї Хайяма не зникли — в далекому XIX столітті вони потрапили до рук англійського поета Едварда Фіцджеральда, і в його перекладах стали хітом. Пам’ятаєте, у О. Генрі в оповіданні «Довідник Гіменея» один з героїв не може жити без віршів якогось Омара Хайяма?
Існує дуже стара легенда про те, що Нізам аль-Мульк, Хасан ібн Саббах та Омар Хайям були однокласниками. Навряд чи — Нізам аль-Мульк народився в 1018 році, Хасан ібн Саббах, імовірно, в 1034-му, а Омар Хайям у 1048-му — надто вже різновіковий клас виходить. Але в історичному їх зв’язку сумніватися не доводиться. Зокрема, протистояння Нізам аль-Мулька і Хасана ібн Саббаха дійсно було важливим — нічого більше владі султанату не загрожувало. Навіть халіф, формальний глава мусульман, був змушений із ним рахуватися, особливо зважаючи на те, що був одружений з дочкою Туркан-хатун Махмелік.
НЕРІВНИЙ ШЛЮБ?
Цікавою є й історія цього шлюбу. Коли халіф посватався, йому висунули жорсткі умови — величезне придане (запросили 400 000 динарів, але потім погодилися на 100 000) і вимогу не брати інших дружин і наложниць (а це взагалі майже нечувано!). Проте у 1087 році шлюб відбувся, навіть народився син. Але вже через рік халіф вигнав усіх тюркських слуг дружини — мовляв, погано поводяться. Махмелік була цим обурена, скаржилася батькам і настільки їх розгнівала, що халіф був змушений погодитися на її повернення додому. Однак, повернувшись, вона незабаром померла, і Туркан-хатун вважала, що халіф винен в її смерті. Після цього вона та її люблячий чоловік, звісно, не відчували симпатії до халіфа.
14 жовтня 1092 року настав фатальний день. Надісланий Хасаном ібн Саббахом фанатик Бу Тахір Арані сховався біля воріт палацу візира. Коли той з’явився, вбивця кинувся і, перш ніж охорона буквально розірвала його на шматки, встиг завдати три удари отруєним кинджалом. Смерть Нізам аль-Мулька порушила політичну рівновагу, і Малік-шах теж зробив різкий крок — прибув до Багдада й оголосив халіфу, що той мусить покинути країну і що відтепер халіфом буде їхній спільний онук, син Махмелік.
Не знаю, наскільки це ображало Туркан-хатун. Але у неї був і більш серйозний привід гніватися на чоловіка — той вочевидь збирався зробити спадкоємцем Бархіарока, а не її чотирирічного сина Махмуда. Навряд чи Малік-шах очікував, що його кохана дружина, стосунки з якою були на вигляд міцними та безхмарними, наважиться йому заперечити. Можливо, він недооцінив силу материнської любові, можливо, переоцінив силу подружнього кохання…
ОТРУТА? І ЩО ДАЛІ?
9 листопада Малік-шах вирушив на полювання й повернувся застудженим. Здоровий 37-річний чоловік випив цілющий напій і через кілька годин помер. Майже напевно його отруїли. Хто міг це зробити? Доказів немає. Але ціла низка істориків впевнено звинувачує Туркан-хатун. Так припинила існування, мабуть, найвпливовіша родина тогочасного світу.
Туркан-хатун діяла як досвідчена змовниця — приховала на деякий час сам факт смерті чоловіка, змогла підкупити кількох емірів і проголосила свого малолітнього сина спадкоємцем. Але посланий нею захопити Бархіарока воєначальник Кербога його впустив, і більшість емірів перейшла на його бік. У битві з ним Туркан-хатун зазнала поразки і була змушена визнати його владу, виторгувавши скромні володіння для Махмуда.
Але султанша не змирилася і спробувала домогтися свого, взявши шлюб із братом матері Бархіарока, валі Азербайджана Ісмаїлом ібн Якуті, щоб перетягнути його на свою сторону, проте Бархіарок наказав убити свого дядька, і його наказ виконали. Навіть це не зупиняє Туркан-хатун — вона вступає у союз з Тутушем, сином Алп-Арслана… Але поразки й страти Тутуша кохана дружина Малік-шаха вже не побачить — у жовтні 1094 року вона раптово помирає. Причини смерті так само незрозумілі, як і у випадку з її чоловіком — можливо, тому що вони схожі? Буквально через місяць помирає і Махмуд — зазвичай пишуть, що від віспи, але якось дуже вчасно…
Ось так склалося життя Туркан-хатун — протягом двадцяти років вона була коханою дружиною найвеличнішого султана тих часів (мабуть, і наймогутнішого у світі володаря на той момент), а потім пережила два буремні роки заради майже нездійсненної мети — забезпечити своєму синові те, чого не захотів йому залишити батько. Так, любов до дітей може перевершити кохання до чоловіка, і так буває часто. А от любов, заради якої йдеш на підлість на зразок отруєння, коштує недорого та швидко руйнується — не варто про це забувати.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
