БОГОСЛОВ ОЛЕКСАНДР ФІЛОНЕНКО: «Ми живемо у Дантовому пеклі»

Олександр Філоненко / Світлина з особистого архіву

КОРОТКИЙ ПРОФІЛЬ

Ім’я: Олександр Семенович Філоненко

Дата народження: 18 жовтня 1968 року

Професія: український православний теолог, публічний інтелектуал, доктор філософських наук

«Данте говорить з нами сьогодні зовсім інакше, ніж з людьми попередніх епох», — вважає богослов Олександр Філоненко. Якби творець «Божественної комедії» жив у наш час, він би вирішив, що опинився у пеклі! Адже, на його погляд, ми зраджуємо свої бажання та губимо прекрасний сад людських відносин, який більше не приносить плодів. Яким чином християнство може відродити й очистити джерело наших бажань? Про це ви дізнаєтеся з інтерв’ю — одного із цілої серії філософських бесід з Олександром Філоненком, які публікує альманах Huxley.

ЧОМУ БРЕХУНИ ЗАПОВНИЛИ ПОЛОВИНУ «ПЕКЛА»

Наше суспільство істотно відрізняється від дантівського. Наприклад, ми по-різному оцінюємо тяжкість вбивства і зради. Для нас вбивство страшніше. Для Данте все навпаки — зрада є набагато тяжчим злочином. У нього ґвалтівники та вбивці населяють сьоме коло пекла, а восьме й дев’яте — це кола брехні та зради. Там зустрічаються навіть такі форми обману, які нам зараз здалися б цілком невинними. Припустимо, лестощі. З нашої точки зору, немає нічого страшного в тому, щоб зробити людині комплімент. Для нас байдуже, чи відповідає він дійсності. Ба більше, ми нерідко вдаємося до цього прийому, щоб сформувати у людини позитивну мотивацію.

Однак у Данте обману відведено рівно половину «Пекла» — 17 із 34 пісень. Для нього навіть найменша і нешкідлива брехня затуманює істину всередині тебе самого. Поступово людина стає настільки зв’язаною павутинням фальші, що втрачає здатність відрізняти реальність від ілюзії. Один із моїх улюблених персонажів — Фаїда з восьмого кола лестощів. Це гетера, яка на запитання залицяльника «Чи задоволена ти мною?» відповіла: «Ні, ти просто диво!» І все — вона у восьмому колі пекла. Її покарання страшніше, ніж покарання вбивць. Але за що? Невже лише за те, що бідолашна жінка трохи перебільшила, щоби морально підтримати розгубленого клієнта?

ЯК ДОСВІД УБИВАЄ РЕАЛЬНІ СТОСУНКИ

Сьогодні ми всі, ніби демонструючи вихованість і шанобливе ставлення, обсипаємо один одного компліментами. Але що при цьому відбувається насправді? Під горою компліментів ми поховали реальні стосунки, до яких більше не спроможні дістатися. Ми втратили розуміння, хто ми… Вбивство жахає Данте, але для нього є речі й страшніші. А ось сучасна людина до багатьох з них уже звикла. Ми визначаємо якість життя через поняття досвіду. Добре прожив той, хто може сказати: я набув багатого досвіду! У Данте все інакше. Вперше в європейській літературі у нього з’являється слово «експерт». У 26-й пісні «Ада» Улісс називає себе esperto del mondo — світовим експертом. Експерту недостатньо знати або вірити — він у всьому хоче переконатися на власному досвіді. Починаючи з Нового часу для людини найважливішим у житті вважається накопичення досвіду. Бути досвідченим — ось найвища цінність! При такому підході наші відносини з іншими людьми стають інструментальними.

СЬОГОДНІ МИ ВСІ ЖИВЕМО В ДАНТОВОМУ ПЕКЛІ!

Ми кажемо: «Я дуже вдячний тобі за зустріч!», адже завдяки їй ми отримуємо унікальний досвід. З цієї, суто інструментальної, точки зору, вбивство — тяжкий злочин, тому що ти вбиваєш носія досвіду. У культурі Данте все навпаки. Якби Данте потрапив у наш час і прочитав одну з мільйонів наших компліментарних смс або листівок, він би жахнувся, вирішивши, що потрапив у пекло! За Данте, гарне життя прожив не той, хто набрався досвіду, а той, хто культивував хороші стосунки з іншими людьми. Бог посилає нам людей, а ми, ніби дбайливі садівники, мусимо обробляти сади відносин із ними таким чином, щоб вони приносили чудові плоди. Відносини — це серце життя. Кожні відносини з іншим є самоцінні. Самоцінна дружба. Самоцінна любов. Досвід тут марний. Але якщо відносини — це найцінніше та найдорожче, то не може бути нічого страшнішого за обман і зраду — вчинок, який ставить ці відносини під сумнів. Вбивця позбавляє життя тіло, зрадник вбиває душу, руйнуючи довіру до відносин.

ДЕ ЗНАЙТИ НОВЕ ДЖЕРЕЛО ДОВІРИ

Проблема довіри для сучасного світу надзвичайно актуальна! У 1995 році Френсіс Фукуяма написав велику книгу — «Довіра: соціальні чесноти і шлях до процвітання». Він аргументовано доводив, що від структур довіри залежить благополуччя економіки. Зазвичай ми недооцінюємо, що економіка розвивається не тільки за економічними законами, а й всередині структур довіри. Фукуяма першим почав бити на сполох, запропонувавши провести ревізію європейської цивілізації під незвичайним кутом зору — знайти нове джерело довіри, яку ми втрачаємо. Довіра означає «до віри». Це те, що передує вірі. Це дуже тонкі налаштування буття, які ми ігноруємо і ламаємо, використовуючи всі ці оманливі емодзі та лайки. І тут уже не так далеко до зради, яка у Данте починається зі зради самого себе. Вона стоїть за всіма катастрофами цього світу. Невипадково грішний янгол Люцифер, що зрадив свою світлоносну природу, перебуває у самісінькому центрі пекла. Всі гріхи народжуються зі зради себе, ба більше — зі зради свого бажання.

ЗРАДА СВОГО БАЖАННЯ

На початку свого знайомства з текстами Данте я не міг повірити, що середньовічна людина могла так міркувати! Книга мого наставника Франко Нембріні називається «Данте. Поет бажання». Займаючись у Києві її перекладом з італійської, ми багато сперечалися: наскільки наше слово «бажання» точно передає дантівський зміст? Виявилося, що, як не крути, це найбільш точний еквівалент. Це прозвучало для мене як грім серед ясного неба: єдине джерело і корінь зла в цьому світі — зрада людиною свого бажання! З нього розгортаються всі інші форми зради. У Данте їх чотири: зрада друзів, зрада батьківщини, зрада рідних і зрада своїх благодійників. Останній варіант — найстрашніша форма зради: люди повірили у щасливий результат твоєї долі, а ти їх зрадив. Проблема бажання — одна з ключових у діалозі культур. Приміром, навколо неї вибудовується велика дискусія християнства й буддизму.

ХРИСТИЯНСЬКА ВІДПОВІДЬ БУДДИЗМУ

У мене був великий учитель — Олександр Мойсейович П’ятигорський. Він був найбільшим фахівцем із буддизму та масонства. Я викладав християнське богослов’я і, відверто кажучи, був не надто хорошим учнем. З Олександром Мойсейовичем ми домовилися ніколи не обговорювати три теми: буддизм, християнство та масонство. Бо всі розмови про ці три традиції переходили у професійну площину. Чотири благородні істини Будди — це своєрідний шлях спасіння, де слово «бажання», яке тлумачиться як джерело страждань, відіграє ключову роль. Щоб позбутися страждань, потрібно позбутися бажань. Але як же тоді бути з Данте, в якого головна зрада — це зрада свого бажання? Як це розуміння співвіднести з буддизмом? Я гадаю, що християнська відповідь на буддизм така: якщо не існує християнського Бога і в людини немає певних відносин із Ним, то тоді дійсно страждання й бажання є одним і тим самим.

«ЗАВЖДИ РАДІЙТЕ!»

Християнство несе світові звістку про те, що Бог присутній у ньому через людські бажання. Є такий вислів: християни — це стоїки, тільки радісні. Переінакшивши його, можна сказати, що християни — це буддисти, тільки радісні. Коли християнство пов’язує бажання з постійною радістю, воно переводить його в зовсім іншу площину: центр ваги переноситься не на кількість, а на якість бажань. І для буддиста ця радість, яка невідомо звідки взялася, — просто інша назва джерела бажань. Апостол Павло дає християнам вражаючу пораду: «Завжди радійте, безперестанку моліться, за все дякуйте». Звучить непогано, чи не так? Майже як тост! Поки не починаєш замислюватися: а як це — «завжди радійте»?

ХРИСТИЯНСТВО — ЦЕ ПРОВОКАЦІЯ!

Зверніть увагу, апостол Павло закликає нас радіти не «іноді», не за певних обставин, а завжди. Наприклад, чи можна радіти перед обличчям загибелі людей? І що означає: «за все дякуйте»? Чи дійсно за все, чи, можливо, є такі речі, які не заслуговують на нашу вдячність? Християнство — це грандіозна провокація. «Завжди радійте, безперестанку моліться, за все дякуйте!» — з одного боку, звучить привабливо, а з іншого — геть незрозуміло, що це означає. Тому в усьому цьому потрібно як слід розбиратися. Мені здається, в цій рекомендації апостола Павла міститься «додатковий елемент», якого в буддизмі немає. Все, що людський розум сам по собі здатний передбачити, буддисти передбачили. Але християнство привнесло у це лише один елемент — Христа. Тобто різниця між християнством і буддизмом, власне, не є доктринальною. Християнство додало тільки одну подію — Богоявлення.