«ГЕНЕТИЧНИЙ ТРАНСФОРМЕР»: як мова з’явилася раніше за Homo sapiens

Photo by Joyce Hankins on Unsplash

Забудьте все, що ви знали про походження людини! Новітні наукові відкриття свідчать, що ми з вами є результатом злиття щонайменше двох предкових популяцій. Вірогідно, вони розмовляли різними мовами. Та зрештою еволюція обрала саме нас!

«ГЕНЕТИЧНИЙ ТРАНСФОРМЕР»

учасна людина, згідно з останніми науковими уявленнями, з’явилась, імовірно, у проміжку від 50 до 300 тисяч років тому десь в Африці. Точніше визначити час і місце у науковців поки не дуже виходить, оскільки еволюція являє собою процес із дуже тривалою і складною динамікою. 50 тисяч років — це нижня межа, коли виявляються людські рештки, абсолютно схожі на сучасну версію Homo sapiens. 300 тисяч років — верхній рубіж, за якого відбувалося формування нашого виду.

Між цими умовними точками представники роду Homo все ж мали деякі відмінності від нас із вами. Наприклад, що стосуються форми підборіддя, лоба й надбрівних дуг. Чи є ці люди нашими прямими пращурами — питання, як і раніше, дискусійне. Однак, якщо брати до уваги статтю, опубліковану нещодавно дослідниками з Кембриджського університету в журналі Nature Genetics, саме в районі верхньої межі відбувся контакт двох наших предкових популяцій. У принципі, це може пояснити подальшу відмінність ознак.

Дивно, але ми являємо собою «генетичний трансформер», тобто не є прямими нащадками якоїсь однієї гілки людей, що безперервно еволюціонувала. Наш рід Homo з’явився 2,8 млн років тому. Згодом він розділився на різні види, які нерідко сусідили, а можливо, і схрещувалися один з одним. Зовні ці стародавні Homo виглядали вже цілком людиноподібно, хоча їх мозок залишався мавпоподібним і був приблизно у 2 рази менший за наш.

Якісні зміни почали відбуватися між 1,7 і 1,5 млн років тому. У цьому часовому проміжку мозок не тільки збільшився майже до сучасних розмірів, але й набув людської архітектури. Антропологам це добре помітно по ендокрану — рельєфу борозен і часток, який мозок залишає на внутрішній поверхні викопних черепів.

Одночасно з «прокачаним» мозком у Homo erectus, який є безпосереднім предком сучасних людей, 1,5 мільйона років тому з’являється «прокачана» культура. Це можна зрозуміти з еволюції знарядь праці. Вчені вважають, що культурні інновації мали супроводжуватися також і появою протомови.

ДВА «ЛЮДСТВА» В ОДНОМУ

Отже, вже 1,5 млн років тому ми маємо популяцію, що належить до роду людей, у якої все майже як у нас — зовнішність, мозок, культурні механізми, мова. Майже, але не зовсім — до появи людей сучасного типу залишається більше мільйона років! А поки що в районі 1,5 млн років тому, крім культурно-мозкового прориву, відбувається ще одна значуща для нашої еволюції подія. Саме в цей час єдина предкова популяція Homo erectus розділяється на дві, які далі починають розвиватися автономно одна від одної.

Приблизно через 1,2 млн років розлуки вони знову зустрічаються, щоб дати початок людині сучасного типу. Долі цих двох популяцій складалися дуже по-різному. Одна пройшла через «пляшкове горлечко», тобто опинилася на межі остаточного вимирання, але якимось дивом все-таки вижила. Скоротившись до критично малого розміру, перша популяція протягом мільйона років дуже повільно росла, поки одного разу близько 300 тисяч років тому не зустрілася з другою популяцією, з якою, мабуть, не відбувалося жодних бурхливих катастроф.

Ймовірно, 80% генетичного матеріалу сучасних людей — заслуга першої, від якої, до речі, також походять неандертальці та денисівці: почавши схрещуватися з сучасними людьми 50 тисяч років тому, ці види залишили нам у спадок, за різними оцінками, від 1 до 7% своїх генів. 20% нашої генетики — з другої популяції. Цікаво, що вона спочатку зробила навіть більший внесок, ніж перша, але згодом еволюція багато чого «забракувала».

І зараз її генетична спадщина перебуває далеко від тих областей геному, які пов’язані з нашими робочими генами. Втім, науковці вважають, що саме друга популяція могла відіграти вирішальну роль в еволюції людини, оскільки подарувала нам генетичний матеріал, пов’язаний з функцією мозку і нейронними процесами.

БАЛАКУЧИЙ ГЕЙДЕЛЬБЕРГЕЦЬ

Можливо, що представником другої популяції, змішання з якою Homo erectus призвело до народження Homo sapiens, була гейдельберзька людина (Homo heidelbergensis). Цей вид вважається центральною фігурою людської еволюції. Раніше вчені вважали, що саме він є спільним предком Homo sapiens і неандертальців. Однак згодом з’ясувалося, що такий предок жив близько 1 млн років тому. Тоді як гейдельбергці населяли частини Європи та Африки приблизно 600–200 тисяч років тому. Вони жили великими племенами, були віртуозними мисливцями та збирачами, користувалися інструментами, виготовленими з каменю та дерева.

Якщо судити з відсутності характерних для мавп і заважаючих їм говорити «горлових мішків» і будови під’язикової кістки, у них абсолютно точно була членороздільна мова. Слух гейдельбергців, судячи зі слухових кісточок, був налаштований на цілком людські частоти. Товщина хребетного каналу свідчить про можливість тонко керувати діафрагмою, що також важливо для членороздільної мови.

Гейдельбергці належать до тієї ж гілки, що і неандертальці, але їхній спільний предок жив ще раніше, ніж предок неандертальців і сучасних людей. Виходить, що питання про походження мови має бути віднесено до часу ще більш раннього, ніж 1 млн років тому? Важлива деталь: і у нас, і у неандертальців є один цілковито ідентичний ген — FOXP2. Якщо він пошкоджений, то виникають серйозні порушення мовної діяльності. Але якщо він для нас та неандертальців спільний, логічно припустити, що дістався він нам, а можливо, й гейдельбергцям від іще більш віддалених спільних пращурів.

МОВ ТЕЖ БУЛО БІЛЬШЕ, НІЖ ОДНА

У будь-якому випадку зрозуміло, що і походження нашої мови, і походження нашого виду не було одномоментним та стрибкоподібним. Сьогодні Homo sapiens є єдиним видом, що вижив з роду Homo, хоча й несе у собі генетичний матеріал інших зниклих видів. І від усього живого на Землі його відрізняє виключно високорозвинена й керована волею система звукової комунікації. Ймовірно, її історія почалася з обмеження комунікації жестової, характерної для мавп, які до звукової комунікації не пристосовані.

Приміром, якщо ти регулярно виготовляєш кам’яні знаряддя, то тобі не до жестів — руки весь час зайняті, а спілкуватися якось все одно треба! Звичайно, це лише припущення. Але так чи інакше еволюційний виграш отримали ті групи, члени яких краще розуміли смислові відтінки звукових сигналів. Мова змінила в наших предків дуже багато, поступово надавши їм людської подоби. Щелепи перестали виступати вперед, гортань опустилася, довжина ротової порожнини зрівнялася з довжиною глотки, язик отримав неймовірну рухливість як по горизонталі, так і по вертикалі.

Породжувані мовним апаратом «колекції» звуків, слів, смислів і алгоритми потенційно нескінченних їх комбінацій потрібно було десь зберігати. Таким чином, розвиток мозку йшов одночасно з розвитком мови. Все це був еволюційно дуже тривалий процес, що почався задовго до появи людини сучасного виду. Ба більше, оскільки видів Homo було багато, то в процесі еволюції вони могли «винайти» мову кілька разів.

Нинішні мови Землі виходять з однієї протомови лише тому, що всі інші вимерли разом з носіями. Але коли і як вона виникла? З цього приводу науковці також мають деякі міркування.

ЯК ВИНИКЛА НАША МОВА

Лінгвістам вдалося з’ясувати, що праіндоєвропейською мовою розмовляли ще якихось 6−7 тисяч років тому. Прамова ностратичної макросім’ї, до якої, крім індоєвропейських, входять уральські, алтайські, дравідійські, картвельські та інші мови, існувала близько 14 000 років тому. Далі можна рухатися вглиб століть, зіставляючи відомості щодо ностратичної макросім’ї з іншими макросім’ями, наприклад сино-кавказькою…

Сучасне людство розмовляє більше ніж 7000 мовами. Однак нові дослідження лінгвістів Массачусетського технологічного інституту показують, що всі вони походять від єдиного кореня — мови, яка існувала задовго до того, як наш вид розділився на окремі популяції 135 000 років тому. Ця часова межа визначається за допомогою комплексного геномного аналізу. З цього моменту починає розгалужуватися й лінгвістичне генеалогічне дерево.

Приблизно 100 000 років тому відбувається вербальна революція, яка закріплюється в поведінці Homo sapiens. Це добре простежується археологічно — за появою символіки в прикрасах, похованнями померлих і системним гравіюванням. Часовий розрив між виникненням людської мови та її значним поширенням в археологічних записах науковці пояснюють тим, що для виходу на новий, «символічний» рівень комунікації еволюції знадобився якийсь час.

До цього подібні прояви у поведінці спостерігалися лише спорадично. Але люди, мабуть, дедалі швидше вчилися один в одного, чому сприяла наявність мови. І все частіше схвалювали різного роду «символічні» інновації, на зразок намиста з мушель з отворами. А це, в свою чергу, стимулювало певний тип мислення, поведінки й мови. І тепер, внаслідок 2,8 млн років еволюції, ми з вами маємо унікальну можливість генерувати дуже складні думки та передавати їх іншим.

Оригінальні дослідження: