КУЛЬТУРА СКАСУВАННЯ: від остракiзму до онлайн-цькування
Давньогрецькі остракони. Джерело фото: American School of Classical Studies at Athens (ASCSA) / twitter.com
Ненависть і злість стали схожими на нежить — легко підхопити та передати. Вилікувати — набагато важче. Деякі з ранніх відомих прикладів скасування людей датуються більш ніж двома тисячами років тому.
У V столітті до нашої ери стародавні греки практикували остракізм, коли правопорушників відправляли на заслання всенародним голосуванням. Багато хто вважає, що Клісфен — «батько афінської демократії» — створив це покарання, передавши право ухвалювати такі рішення Народним зборам і розробивши спеціальну процедуру.
Щороку жителів Афін питали, чи хочуть вони піддати когось остракізму. Городяни вирізали ім’я людини, яку вони хотіли викинути з міста, на уламку розбитої кераміки. Кожен фрагмент був відомий як остракон, від якого й походить слово «остракізм».Осколки збирали в урну та перераховували. Аби процес став дійсним, потрібно було щонайменше 6000 голосів. Потім афінські чиновники сортували уламки в купки, і той, хто отримував найбільшу кількість голосів, мав піти з міста. Йому давали десять днів на підготовку та попереджали, що вб’ють, якщо він спробує повернутися. Покарання тривало десять років, після чого вигнанцю дозволяли повернутися до Афін.
Одним із найвідоміших людей, змушених піти з Афін, був видатний політик Фемістокл. Кажуть, ніби влада Фемістокла «вдарила» йому в голову і він був підданий остракізму, щоб приборкати свою зарозумілість. Як пояснював Плутарх, остракізм був не покаранням, а засобом стримати народну ненависть до надмірно могутніх осіб, яка в іншому випадку знайшла би собі вихід у непоправному кровопролитті.
Нащадок остракізму — сучасна «культура скасування» — стала неконтрольованою зброєю, якою буденно користується занадто багато людей. Вона перетворилася на темну й невблаганну силу, постійну загрозу для будь-кого, хто наважиться зробити помилку або висловити непопулярну думку
Коли йдеться про масований хейт людини, варто говорити не лише про «скасування» її соціальної репутації. В цих випадках ми маємо говорити про руйнування життя, знищення самооцінки та навіть підштовхування людини до краю психологічної прірви.
Кожне їдке слово, кожен отруйний пост, кожне злобне поширення — це не просто пікселі на екрані. Це дії, які мають вагу та наслідки. Всі, хто бере участь, навіть пасивно, в акті публічного приниження, стають не просто глядачами. Можливо, в цей момент хейтери та їхні мовчазні союзники стають співучасниками злочину…
В онлайн-цькування є наслідки у реальному житті. Життя, втрачене у віртуальному світі, є життям, втраченим у реальному світі. Цифровий акт насильства нічим не відрізняється від фізичного: результат так само руйнівний.
За кожним зображенням профілю, кожним іменем у соцмережах стоїть справжня людина. Із своїми почуттями, мріями, боротьбою та невпевненістю. Як і всі ми…
Так, ми всі робимо помилки. Нам властиво помилятися, вчитися та зростати. Але «культура скасування» чіпляється за будь-які помилки та проступки і знищує людей без жалю.
Як живеться зараз Джоан Роулінг, що створила «Гаррі Поттера», після того, як офлайновий постковідний всесвіт її героя повстав проти неї?
Ця історія почалася 2020 року через публікацію, в якій відома авторка процитувала у Твіттері статтю про «людей, які менструюють», додавши, що «…раніше існувало слово на позначення цих людей. Хто-небудь, допоможіть згадати. Wumben? Wimpund? Woomud?»
Чимало людей розцінили цей твіт як образливий та трансофобний. Відповідаючи на хвилю обурення, Роулінг опублікувала ще кілька дописів, які лише сильніше розпалили конфлікт.
Як наслідок, ім’я Джоан Роулінг почали в буквальному сенсі «випилювати» із всесвіту Гаррі Поттера, а актори, що здобули всесвітньої слави завдяки фільмам про хлопчика зі шрамами, відмовилися від «літературної матері».
Попри це Джоан Роулінг продовжує відстоювати свою позицію. Вона стала прикладом того, як людина зі значними надбаннями може в один момент втратити любов суспільства через публічну позицію щодо чутливих тем.
Джоан Роулінг каже, що не хвилюється, як коментарі про трансгендерних людей вплинуть на її творчу спадщину: «Я не ходжу будинком, думаючи про свою спадщину. Знаєте, як помпезно можна прожити своє життя, вештаючись навколо та міркуючи: «Якою буде моя спадщина?» Що б там не було, я буду мертва. Зараз я дбаю про живих», — заявила письменниця.
Хочу продемонструвати вам цикл відчуттів, через який проходить людина, котру «скасовують»:
- Шок і недовіра: зазвичай це перша реакція, оскільки людині важко прийняти ситуацію. Часто виникає відчуття нереальності щодо того, що відбувається.
- Занепокоєння та стрес: людина може хвилюватися про потенційні наслідки кризи, як-от втрата довіри, загроза для особистих і професійних стосунків або потенційний судовий позов. Цей стрес може проявлятися у таких фізичних симптомах, як безсоння, неспокій або втрата апетиту.
- Збентеження та сором: якщо репутаційна криза сталася через особисту помилку чи неправильне судження, почуття сорому може бути непереборним. Людина може відчувати збентеження перед колегами, друзями чи родиною.
- Гнів і розчарування: людина може відчувати злість або на себе через ситуацію, в якій вона опинилася, або на інших, якщо вважає, що її фальшиво звинуватили чи з нею погано вчинили.
- Заплутаність та невизначеність: криза репутації часто приносить із собою плутанину у розумінні того, що сталося, як це сталося та що робити далі.
- Емоційні спалахи: залежно від ситуації у людини можуть проявлятися гнів, розчарування чи інші емоційні спалахи, як реакції на відчуття несправедливості.
- Смуток і відчай: із часом ці початкові емоції можуть поступитися місцем глибокому смутку і навіть відчаю, особливо якщо людина відчуває, що її репутація може бути непоправно пошкоджена.
- Вразливість: почуття незахищеності та вразливості через осуд і критику.
Чи готові хейтери відповідати за весь цей спектр емоцій людини, яку атакують? За реальні наслідки своїх дій? Відповідати не просто перед судом власної совісті, а перед справжнім правосуддям?
Чи зможуть нападники, а також ті, хто їх підтримав, виправдатися за злі слова, лайки та поширення, коли вони безповоротно пов’язані з чиїмось самогубством? Чи зможуть учасники кампанії зі «скасування» спокійно дивитися в очі рідних та друзів загиблої людини?
Перш ніж набрати неприємний коментар у соцмережі, варто зробити паузу. Подивитися на людину з іншого боку екрану. Замислитися над тим, який вплив можуть мати слова на життя іншої людини. Запитати себе, чи можна сказати ці слова віч-на-віч. Якщо відповідь «ні», то, можливо, настав час зупинитися та вийти з цієї емоційної пастки.
Я сподіваюся, всіх нас або кожного з нас судитимуть не за вчинками в наші найслабші моменти, а радше за силою, яку ми проявляємо, коли і якщо нам нададуть другий шанс
Тед Лассо (вигаданий персонаж однойменного телесеріалу)
Насильників, аферистів, злочинців, зрадників та колаборантів потрібно виявляти та привертати до них увагу правосуддя, аби справедливість було відновлено!
