Анна Уварова. Тіні, 2021 / Facebook, «Сіль-Соль»
Сучасний світ неможливо уявити без роботів. І, судячи з усього, робототехніка буде все далі розвиватися в бік максимального уподібнення машини людині. Це стосується всіх сфер людського життя. Зокрема й кохання. Чи зможемо ми полюбити роботів? І як не потрапити у психологічну залежність від людиноподібної істоти?
РОБОТИ ТА БОГИ
Створення когось або чогось за своїм образом та подобою було однією з найпотужніших ідей і стимулів у культурному розвитку людини. Від створеного Гефестом мідного велетня Талоса до глиняного Голема, якого зробив середньовічний празький рабин. Навіть статуї богів можна інтерпретувати як машини з виконання бажань.
Сьогодні, на відміну від стародавнього єгиптянина, вавилонянина чи грека, ми в змозі зрозуміти «абстрактного» Бога — всемогутню істоту, яка перебуває в надсвітовому вимірі, невидиму й незбагненну. Але стародавня людина мислила гранично конкретно: саме цей дерев’яний кумир, саме цей кам’яний ідол і є Бог. З огляду на те, що він людиноподібний, з ним можна спілкуватися, переважно за принципом «ти мені — я тобі», відчувати щодо нього емоції, вступати в різного роду стосунки, аж до сексуальних.
Головне призначення робота за своєю суттю мало чим відрізняється від стародавнього ідола: це універсальний помічник, який дає людині те, що вона хоче. У певному сенсі він навіть кращий за язичницьких богів — ті були досить примхливими, їх потрібно було просити, якось із ними домовлятися. А роботу, такій самій людиноподібній істоті, створеній із неживої матерії, можна наказувати. Але й тут, виявляється, не все так просто.
РОБОТИ І РАБИ
Римський мислитель Марк Теренцій Варрон, наприклад, дивився на рабів як на «знаряддя, що говорить». Тобто, якщо до олюднення робота в Стародавньому Римі ще не додумалися, то перетворити на робота людину в них вийшло чудово. Вищим благом Варрон вважав задоволення потреб душі й тіла. А раби чудово для цього підходили — вони виконували все те ж саме, що й сучасні роботи, а також штучний інтелект, — звільняли людину від необхідності важкої фізичної і навіть розумової праці.
Вони працювали на полях і каменоломнях, вчили, лікували й розважали своїх панів. Можна сказати, що, рухаючись від людини-робота до робота-людини, наша цивілізація неминуче зіткнеться з тим, що буде олюднювати андроїда. Уже зараз ми перестаємо сприймати їх як бездушні механізми, наділяємо їх іменами та рисами характеру.
Поява робота, здатного повноцінно проявляти людську емоцію, призведе до того, що з ними можна буде продуктивно спілкуватися — дружити й сперечатися, любити й ворогувати. Чим загрожує така небувала близькість людини і машини, ми ще достеменно не розуміємо.
Футурологи, наприклад, вважають, що людиноподібні роботи не тільки працюватимуть і здійснюватимуть наукові відкриття, а й закохуватимуться і вступатимуть з людьми в сексуальні стосунки. Ба більше, для живої людини з її неврозами, складним характером та перепадами настрою робот може виявитися ідеальним партнером.
НОВІ «АДАМИ» ТА «ЄВИ»?
Відтоді, як 1980 року японці створили першу пластикову секс-ляльку, технологи зробили крок далеко вперед. У 1993 році Дуглас Хайнс представив світу перший прототип секс-робота на ім’я Труді. Труді була схожа на людину, але рухалася неприродно, через що могла навіть нашкодити їй. Спілкуватися з партнером вона теж не вміла. Але ж без «а поговорити?» яке може бути кохання? Однак Хайнс не зупинився на досягнутому, і його компанія 2010 року продемонструвала роботів нового покоління.
На зміну самотній, як Адам у раю, Труді прийшли Рокі та Роксі — чоловік і жінка. Це були андроїди зростом 170 см і вагою 54 кг, зі штучним інтелектом та штучною шкірою, яка на дотик не відрізнялася від природної. Вони могли розділяти вподобання людини, підтримувати дискусію, реагувати на дотики, імітувати фізичне задоволення від контакту. А Рокі ночами міг навіть хропіти, щоб створювати повну ілюзію подружньої «ідилії».
Нині ці андроїди розмовляють кількома мовами і постійно поповнюють свій словниковий запас, оскільки підключені до інтернету через вайфай. Але найдивовижніше, що конструктори передбачили потенційну можливість перетворити андроїда на унікальну особистість.
Роботи Карла Юнга і Вільяма Марстона, який розробив типологію особистості DISC, не пройшли повз робототехніків. Нові покоління андроїдів враховують цю типологію, що дає змогу вам вибрати «особистість», найбільш сумісну з вашими уявленнями про ідеального партнера.
СТРАХ І ЗАЛЕЖНІСТЬ
Єдина заборона, яка запрограмована у Рокі та Роксі, — це неучасть у насильстві. Але тут, як то кажуть, стовідсоткової гарантії ніхто дати не може, бо психологія міжособистісного контакту людини й робота поки ще тільки зароджується. І тут уже далеко не все очевидно.
Наприклад, людиноподібність робота — це добре чи погано? Компанія Abyss Creations Метта Макмаллена, який є найближчим конкурентом Хайнса, просунулася досить далеко в олюдненні міміки андроїда. Його фахівці стверджують: що більше він схожий на людину, то більший страх і огиду викликає. Приблизно такий самий, як труп або зомбі. Тобто, щоб людина й андроїд гармонійно й безконфліктно взаємодіяли, між подібністю й неподібністю має бути знайдено тонку грань.
Поки що все йде до того, що новітні технології створюють для нас клас якихось нових особистостей, спілкування з якими радикально трансформує наш світ: роботу, дозвілля, творчість, сімейні стосунки. Наскільки це безпечно, можна судити з епідемії залежності від інтернету та комп’ютерних ігор. Не лякатимемо читача апокаліптичними картинами в дусі фільму «Термінатор», але психологічна залежність людини від андроїдів цілком реальна.
ІДЕАЛЬНІ ДРУГІ ПОЛОВИНКИ
Джиммі Мехель провів наступний соціальний експеримент. На сайті знайомств він створив сторінку робота Harmony. Андроїд розповідав про себе, що є жінкою-андроїдом зі штучним інтелектом, і підтверджував це знімками механічного мозку. При цьому Harmony була вельми привабливою блондинкою.
З’ясувалося, що кількість чоловіків, які намагалися призначити побачення з андроїдом, у рази перевищувала тих, хто вважав за краще вступити в інтимний зв’язок зі звичайними жінками. Після цього експерименту залишилося відкритим питання: з ким саме щось не так — із сучасними чоловіками чи з сучасними жінками? Адже насправді людей, які віддають перевагу андроїдам, а не живим людям, стає з кожним роком дедалі більше. Для них навіть термін спеціальний придумали — «дигісексуали».
Великої популярності набула історія Чжен Цзяцзя, інженера китайської компанії Huawei, який, не зумівши до 31 року обзавестися супутницею життя, вирішив змайструвати її собі власними руками. Свій жіночий ідеал він назвав Ін Ін і офіційно одружився з нею.
Після весілля Цзяцзя не заспокоївся і продовжив подальше вдосконалення своєї ідеальної жінки. Ідеального чоловіка в особисто спроєктованому роботі впізнала француженка на ім’я Ліллі. Вона стверджує, що досвід стосунків із живими чоловіками припав не до смаку її романтичній натурі.
ПІГМАЛІОНИ ТА ГАЛАТЕЇ
Ми вже звернули вашу увагу, що в новому технологічному укладі стародавні міфи знаходять нове життя. Історії сучасних Пігмаліонів і Галатей — ще одне тому підтвердження. Утім, у цієї курйозної історії досить сумний контекст.
Китай страждає від страшного демографічного перекосу і гострої нестачі наречених. Цілком можливо, що приклад Цзяцзя та Ін Ін підкаже мільйонам китайських чоловіків шлях порятунку від самотності. Китайського Пігмаліона зміг переплюнути хіба що Пігмаліон японський.
Розчарувавшись у жінках, п’ять років тому директор токійської школи Акіхіко Кондо остаточно плюнув на живих жінок і зареєстрував шлюб із голограмою — віртуальною аніме-співачкою Міку Хацуне. Між іншим, дуже популярною в Японії, що має мільйони фанатів, які обожнюють її так само, як живих зірок кіно та естради.
Живе молода сім’я Акіхіко і Міку щасливо у власному будинку, обладнаному спеціальною електронною базою для повноцінного спілкування. На сьогоднішній день компанія Gatebox виготовила і продала близько 4000 будинків для подібних сімейних пар.
ХОЧУ ДИТИНУ ВІД РОБОТА!
Тенденція набирає сили. В Університеті Тафтса провели опитування, під час якого дві третини чоловіків заявили, що не проти сексу з роботом, а дві третини жінок зізналися, що не стали б цього робити. У своїй книзі «Любов і секс із роботами» філософ Девід Леві стверджує, що до 2050 року шлюби між людиною і роботом стануть новою нормою.
З’явиться не тільки статева диференціація за типами особистості, а й за віком, тобто ви зможете спостерігати цілий спектр андроїдів — від дітей до людей похилого віку. І справді, якщо можна одружитися з ідеальною коханою, то чому не створити собі ідеального й коханого дідуся, тітку чи племінника?
Перспектива завести з роботом спільних дітей також не видається сьогодні абсолютно фантастичною. Вчені вже говорять про сервіс, який дасть змогу взяти в людини зразок ДНК, запліднити ним яйцеклітину, після чого в штучній матці дитину далі виносить робот.
ЩЕ НЕ ЛЮДИ, АЛЕ…
В Університеті Дуйсбурга-Ессена провели експеримент, учасникам якого після тривалого контакту з роботом запропонували його вимкнути. При цьому робот повторював: «Не вимикайте мене, будь ласка! Я боюся темряви!» Із 43 дорослих добровольців 30 дуже довго вагалися, перш ніж це зробити. А решта 13 категорично відмовилися вимикати робота.
В Університеті штату Вашингтон подібний експеримент провели з підлітками від 9 до 15 років. Після закінчення гри робот благав не ставити його в темну шафу. 90% дітей погодилися, що це «нечесно», адже робот ще не награвся, а 50% зазначили, що це аморально.
У Дуйсбург-Ессенському університеті піддослідним демонстрували відео з роботом-динозавриком. Коли його ображали, люди відчували негативні емоції. Журнал Social Cognition під час опитування поцікавився у читачів: «Чи готові ви вбити робота, з яким спілкуєтеся, щоб врятувати життя незнайомій людині?»
Більшість робила вибір на користь людини, але що більше робот був «олюднений», то важче їм було зважитися на цей крок.
ЯК НАМ ПОВЕРНУТИ ЕМПАТІЮ
Можливо, саме від роботів залежить не лише майбутнє нашого зовнішнього світу, а й світу внутрішнього. В Університеті Індіани узагальнили результати 72 досліджень за 30 років і виявили, що емпатія у студентів коледжів впала на 40%, і особливо різким це падіння стало після 2000 року, коли люди почали більше приділяти увагу смартфонам, ніж один одному. Можливо, хоча б спілкування з роботами здатне повернути міжособистісним взаєминам колишнє значення?
Наприклад, нейрокомп’ютерні інтерфейси, безпосередньо підключаючись до іншої людини, дадуть змогу в майбутньому не притупити, а, навпаки, розвинути нашу здатність до співпереживання. У будь-якому разі нам слід звикати до того, що з розвитком робототехніки ми не зможемо залишатися стосовно роботів емоційно нейтральними.
