МАРИНА АВДЄЄВА: про те, чому з «ватажками» жити простіше
Марина Авдєєва / Світлина з особистого архіву
КОРОТКИЙ ПРОФІЛЬ
Ім’я: Марина Авдєєва
Дата народження: 24 квітня 1978 року
Професія: українська підприємиця, співвласниця компанії «Арсенал Страхування» та засновниця стартапу Easy Peasy Insurtech
Що таке лідерство — позиція в ієрархії чи внутрішній стан? Формальний статус чи здатність вести за собою? Чому дух важливіший за гендер? Спробуємо розібратися в цьому разом із Мариною Авдєєвою — засновницею СК «Арсенал Страхування», що входить до трійки найбільших страхових компаній України. На вас чекає відверта розмова про природу лідерства, ціну успіху, про владу без атрибутів, про бізнес без ілюзій і про мудрість, яка приходить з роками.
ЛІДЕРСТВО — ЦЕ ПРО ЛЮДЕЙ, А НЕ ПРО СТАТУС
Що таке лидерство? Знаєте, так вийшло, що спочатку я про це навіть не замислювалася. Я просто повністю вкладалася у побудову своєї кар’єри, бізнесу… Зараз я б так сформулювала це поняття: лідер для мене — людина, з якою простіше, ніж без неї. Це уявлення розходиться з тим, що у нас нерідко розуміють під лідерством: наявність якихось ієрархічних атрибутів, позицій та повноважень. Особливо це є характерним для великих корпорацій: якщо ти наділений усіма атрибутами влади, то ніби автоматично не лише вважаєшся, а й відчуваєш себе лідером. І це відчуття ніяк не залежить від статі та гендеру. Неважливо, чоловік ти чи жінка. Важливо, на якому ієрархічному щаблі в корпоративному світі ти перебуваєш.
Але існує нюанс: ієрархічна позиція може бути підтверджена реальним лідерством, а може й не бути. Тобто лідерство насправді проявляється неформально. Є навіть таке поняття — неформальний лідер, який цілком може не володіти будь-якими атрибутами корпоративної влади. Але тоді за яким критерієм він є лідером? Все просто: лідерство — це про людей, а не про статус. Тому лідер — це той, хто об’єднує їх навколо себе як особистості, а не навколо свого формального статусу. Для лідерської позиції важлива, по-перше, якась нова, захоплююча ідея. А по-друге, здатність її реалізувати.
КРОК У НЕВИЗНАЧЕНІСТЬ
Я — підприємець і маркетолог. Моє завдання — перетворювати ідеї на гроші. Але з власного досвіду можу сказати: люди ніколи не працюють тільки за гроші, їм до вподоби бути причетними до яскравих, свіжих ідей, що їх надихають. Людині важливо залишити свій власний «відбиток у Всесвіті». Великою мірою, саме цим я все життя й займалася. Мені подобалося бути першою, подобалося формувати галузь і, звісно, подобалося пожинати плоди того, що називають лідерством. Хоча про те, що я лідер, я дізналася досить пізно, вже із запитань журналістів. До того, як мені довелося на них відповідати, я просто займалася своєю справою разом з командою однодумців. Спочатку ця команда була невеликою, сьогодні ж у ній понад тисяча осіб.
Можливо, лідерство — це коли тобі вірять настільки, що готові зробити разом із тобою крок у цілковиту невизначеність. У моєму житті був період, коли я пішла з дуже високої позиції в іноземній компанії, від величезного навіть за сьогоднішніми мірками офіційно гарантованого доходу, і почала будувати свій бізнес з нуля. Не було жодних гарантій, що у мене щось вийде. Та несподівано піти разом зі мною виявили бажання 150 осіб, хоча я спеціально нікого з них не вмовляла. Ба більше, щиро їм зізнавалася: «Я йду у цілковиту невизначеність і, можливо, завтра збанкрутую, тому добре подумайте, перш ніж іти разом зі мною». Але вони ризикнули, вибрали йти поруч і стали моїми вірними соратниками на довгі роки.
«ЖІНОЧЕ ЛІДЕРСТВО» — ЦЕ МІФ?
Мені досі нелегко раціонально пояснити, чому тоді так сталося. Думаю, люди мають якусь вбудовану інтуїцію, що дозволяє оцінювати, чому за одними варто йти, а за іншими ні. Напевно, якщо вони бачать силу людини і вірять у силу її ідеї, у них виникає бажання бути до них причетними. З іншого боку, як я вже сказала, багатьом жити й працювати з лідером набагато простіше, ніж без нього. Люди від природи досить ліниві, тому, сховавшись за спиною сильної людини, вони витрачають набагато менше самостійних зусиль. Простіше, комфортніше та безпечніше, коли лідер бере на себе весь ризик і всю відповідальність за ухвалені рішення. Психоаналітики могли б сказати, що лідер — це такий архетипічний «дорослий», лідерський стиль якого коливається між полюсами батьківського контролю й материнської турботи. Але я гадаю, що світ бізнесу насправді є мало сприйнятливим до таких речей.
У бізнесі і в чоловіків, і в жінок єдина роль — перетворювати один долар на сто. Тому чи з жіночої, чи з чоловічої позиції ти тут стартуєш, не надто важливо. Я припускаю, що можуть існувати якісь специфічні жіночі характеристики й жіночі методи. Але у світі бізнесу це все досить відносні категорії. Припустимо, вважається, що з огляду на свою природу жінка буде діяти більш емпатично, м’якше за чоловіка. Але реальність зовсім інша. Я особисто знаю чимало жінок-керівників, які можуть бути набагато жорстокішими і нещаднішими, ніж більшість чоловіків. Коли я спостерігала подібні приклади, то намагалася подивитися на себе з боку — я така ж, як вони, чи ні? Звичайно, себе об’єктивно оцінити складно. Та мені здається, я все ж не належу до категорії таких «залізобетонних» жінок-керівників. У будь-якому випадку, якщо ми думаємо, що в основі горезвісного «жіночого лідерства» лежить щось на зразок м’якості, всепрощення й материнської турботи, ми дуже помиляємося.
«БАТІГ І ПРЯНИК» НЕ МАЮТЬ СТАТІ
Лідер, незалежно від статі, — це людина, яка впевнена в тому, що у неї все вийде. Людям важлива ця його впевненість, адже люди в більшості своїй емоційно залежні від того, що відчуває «ватажок» їхньої зграї. До речі, в Україні під час війни ми всі це дуже добре відчули. Компанії, керівники яких виїхали за кордон, а команда залишилася, розвалилися. Та були й інші приклади, коли SEO залишалися в Україні, говорячи своїм прикладом: «Друзі, легко не буде, але ми нікуди не йдемо, корабель на плаву, продовжуємо працювати, у нас все вийде». І ці компанії досі продовжують працювати і навіть зростати, незважаючи на в цілому вкрай несприятливі для українського бізнесу умови. Тобто, якщо говорити про якусь лідерську філософію, то до неї найближче опиняться установки стоїцизму.
Стоїки вчили: роби, що мусиш, і буде як буде. Виходить, що, говорячи про лідерство, ми, крім ідеї, повинні сказати ще про одну його неформальну складову — силу духу. А ця категорія не має статі. Немає специфічно чоловічої або жіночої сили духу, характеру або волі. Я припускаю, що в деяких бізнес-нішах гендер дійсно важливий, але в моєму бізнесі я цього не спостерігаю. Так, жінки, очевидно, дещо більш емоційні, але це точно не якісь специфічні емоції, яких немає в чоловіків. Тому умовні «батіг і пряник» не мають статі — це всього лише інструменти управління. А чоловік-керівник може так само розвалити компанію, як і керівник-жінка. І причини успіху або невдачі ніяк не будуть пов’язані з їхньою статевою приналежністю.
КОНКУРЕНЦІЯ З ЧОЛОВІКАМИ ТАКИ ІСНУЄ
А ще лідерство, на мій погляд, це про бажання, про усвідомлення, чого ти насправді хочеш найбільше. Лідер — це завжди візіонер. Це завжди людина, яка краще за інших знає, в який бік іти. І вона в будь-якому випадку туди піде, навіть якщо буде одна, — з вами чи без вас. У корпоративному світі жінці, ймовірно, доводиться дещо складніше у такій ролі. Але, знов-таки, прийшовши у бізнес, я особисто ніколи не замислювалася над питаннями «жіночої долі» — просто йшла вперед до своєї мети. Зараз же, озирнувшись назад, коли я можу багато чого спокійно аналізувати, змушена визнати: так, мені було складніше, ніж моїм колегам-чоловікам. Мені навіть пригадуються якісь історії, що підтверджують цю тезу…
Наприклад, коли я влаштовувалася на роботу. Або коли в процесі кар’єри мене оцінювали як кандидата на певну посаду, порівнюючи з кандидатами-чоловіками. Зокрема, мене постійно запитували, чи не збираюся я взяти шлюб. Бо заміжжя, подальша вагітність і догляд за дитиною для роботодавця — це очевидний мінус. У такий момент жінка опиняється під тиском дуже складного вибору: чому надати пріоритет — сім’ї чи кар’єрі, роботі чи дитині? Проте спочатку я про таке навіть не замислювалася — для мене все було цілком зрозуміло: я дуже хотіла втілити своє бачення майбутнього, всі свої ідеї та плани в життя! Я замислилася над цим лише через 20 років і, коли трохи «видихнула», почала пригадувати, що якісь «жіночі» історії були і в моєму житті. Але в рамках мого досвіду упередженість в оцінці особистісного потенціалу — це, мабуть, єдина проблема між бізнесом та гендером.
НАСКІЛЬКИ СУМІСНІ БІЗНЕС І ДРУЖБА
Чим сьогодні для мене є моя компанія? В Іцхака Адізеса є книга, яка має назву «Життєвий цикл корпорацій». У ній міститься одна ідея, яка мені дуже подобається. Суть її в тому, що компанія змінюється залежно від того, на якому етапі свого розвитку вона перебуває. Коли я починала власний бізнес, у мене за плечима вже був досвід навчання в MBA і багатий корпоративний досвід. І вони не завжди узгоджувалися один з одним. Але інтуїтивно я завжди відчувала, що мій головний ресурс — час! Якщо у мене все може вийти, то тільки за рахунок швидкості, яка мусить бути набагато вищою, ніж в інших. Тому, коли я спробувала знайти метафору для своєї компанії, на думку спало лише одне: команда вертикального зльоту. Мені ця метафора дуже подобається!
Стратегії, яку ми впроваджували, ми дали неформальну назву — «стратегія агресивного масштабування». Завдяки їй ми на рівному місці, дуже швидко, буквально за рік, виросли у досить велику компанію. Якщо говорити про горизонтальні зв’язки, то, звісно, всередині команди ми були насправді близькі один до одного. Ми однаково дивилися на світ. У нас були схожі цілі та цінності. Власне, ми були не просто колегами й друзями — ми були сім’єю. Існує така популярна думка: не можна працювати з друзями, це не призводить ні до чого хорошого! Я на це відповідала так: «А як взагалі можна починати щось серйозне не з друзями?» Звичайно, я тоді не розуміла всіх ризиків, які може спричинити відсутність меж між бізнесом і дружбою.
«КОМАНДА ГЛОБАЛЬНОГО ЗАХОПЛЕННЯ»
Наша компанія зростала і з часом стала дійсно дуже великою. Відверто кажучи, вона досягла того розміру, про який я спершу навіть не могла мріяти. З нуля, коли у тебе нічого немає, зростати простіше, але це дається щодалі важче. Проте культура «сімейності» у нас досі збереглася. Минулого року, коли компанія відзначала своє 20-річчя, виступаючи перед співробітниками, я сказала: «Я знаю, що нашій компанії судилося бути масштабною, страховий бізнес працює на репрезентативній статистиці, тому «розмір» закладений в основу нашої бізнес-моделі. Ми приречені працювати на великих вибірках. Отже, є велика ймовірність, що це останній рік, коли ми зустрічаємось у статусі сімейної компанії. Мине 10 років, і компанія стане публічною. Її акції будуть мати вагу на міжнародних фондових біржах. І, вірогідно, на моєму місці буде стояти хтось із вас, моїх співробітників. А в залі, де зараз сидите ви, сидітиме інтернаціональна команда, співробітники якої прилетіли з різних країн світу.
Багато чого зміниться, але я дуже сподіваюся, що нам вдасться зберегти головне — дух тих людей, які 20 років тому створювали тоді ще невелику сімейну компанію. Цей дух нам знадобиться, адже якщо раніше ми були «командою вертикального зльоту», то зараз стаємо «командою глобального захоплення». Ця метафора експансії означає, що ми вже не зможемо залишатися сімейною компанією. У нас з’являється багато нових молодих людей «іззовні», нові підрозділи відкриваються з такою швидкістю, що про існування багатьох з них не здогадуюся навіть я. Якщо раніше я пишалася тим, що знаю кожного співробітника в обличчя та на ім’я, то зараз це вже не так. Але все ж мені хотілося б зберегти той сімейний дух, який створив нашу компанію. Хоча я усвідомлюю, що зберігати початкову «коротку дистанцію» між людьми у великій компанії надзвичайно складно».
ЯК ЗМІНЮЄТЬСЯ УЯВЛЕННЯ ПРО ГРОШІ ТА УСПІХ
У міру зростання неминуче змінюється й лідерський стиль управління, і навіть уявлення про успіх. Коли ти тільки починаєш, кожна звичайна продаж тобі здається успіхом. Чудово, коли ти робиш те, що комусь потрібно, і він це купує! Це тебе мотивує. І далі ти починаєш працювати над своїм продуктом, роблячи його ще кращим. Та ось ти виріс і точно знаєш, що твій продукт затребуваний і добре продається. Тоді ти замислюєшся про партнерства. По-перше, ти починаєш сприймати конкурентів інакше, вони перестають бути заклятими ворогами. Виявляється, що ви можете навіть співпрацювати. Згодом розумієш, що конкуренція тебе розвиває і має свої плюси. Потім ти починаєш знаходити партнерів в інших галузях та індустріях, а на наступному етапі зростання переходиш до побудови екосистеми. А коли ти стаєш невід’ємною частиною чогось більшого, частиною, без якої нічого не буде працювати, відповідно, змінюється й уявлення про успіх. І уявлення про гроші також змінюється.
Заможна людина не дорівнює капіталісту. Заможна людина зосереджена на тому, що має, а капіталіст — на тому, чим керує. Коли людина стає капіталістом, змінюється філософія її ставлення до успіху, який монетизований у капітал. Так само й гроші відрізняються від капіталу. Якщо фінансовий ресурс опиняється у людей, яким важливі виключно гроші «як такі», це дуже погано. Але коли ти розумієш, що мало володіти грошима, важливо нести за них відповідальність, то в цей момент вони перетворюються на капітал. У цьому випадку значення набуває буквально все: як ти збираєшся розпоряджатися грошима, де ти витратиш гроші і з ким. Зрештою в бізнесмена часто трансформується уявлення про те, що ж таке верхня межа успіху. І тоді поруч із метою просто заробити гроші з’являється ще одна мета — зробити світ кращим.
ПРО ТЕ, ЧОГО НЕ МОЖНА КУПИТИ ЗА ГРОШІ
Спочатку ти думаєш, що 1 мільйон доларів — це успіх, потім планка підвищується — 100 мільйонів, і цього треба прагнути. Але в якийсь момент ти усвідомлюєш, що є речі, цінність яких не вимірюється грошима. Ще вчора у тебе, здавалося, було все. І раптом ти починаєш помічати гостру нестачу чогось такого, що ні за які гроші, на жаль, не купиш. Життя не повернути назад, не повернути друзів і якісь стосунки, не переграти якісь ситуації. Приміром, як повернути час, який ти на шкоду власним дітям інвестував у бізнес? Лідерство завжди має свою ціну, і це часом зовсім не гроші. Поки ти розвивав компанію, твоїх дітей виховували якісь няні та гувернантки. У підсумку ти з подивом помічаєш у своїх уже практично дорослих дітях риси, які для тебе неприйнятні.
І все це вони отримали у спадок не від тебе, а від тих, хто, так чи інакше, постійно перебував із ними поруч. Чи був ти в такому випадку успішним як людина? Питання не таке вже й просте. Адже ти ж не просто заробляв гроші як класичний капіталіст, а одночасно розвивав інших людей, чогось їх навчав, комусь допоміг реалізуватися. Ось тільки чомусь до їх числа не потрапили найближчі тобі люди. Не надто приємно усвідомлювати, що в чужих вкладено більше, ніж у власних дітей. На жаль, «перепрошити» історію життя за гроші неможливо. Та якщо ти усвідомив проблему, у тебе є ще шанс все змінити. Напевно, це можна вважати ще одним важливим уроком лідерства — воно мусить вести тебе шляхом мудрості, до кращого розуміння себе та інших.
При копіюванні матеріалів розміщуйте активне посилання на www.huxley.media
Виділіть текст і натисніть Ctrl + Enter
