ТРИ АНДРІЇ: відкрите звернення до молодої людини про науку жити
Андрій Здесенко / Жанна Крючкова / Андрій Федорів
Французький письменник Андре Моруа (1885–1967) у своїй книжці «Відкрите листування до молодої людини про науку жити» звертається до молодого покоління, з яким ділиться накопиченою життєвою мудрістю.
Зміст книжки поділений на п’ятнадцять основних смислових розділів, у яких автор ставить собі запитання й сам на них відповідає. Андре Моруа розмірковує про епоху та сенс буття, про жінок і шлюб, про мистецтво й управління людьми, про політику та справжнє життя.
Huxley в особі видавчині Жанни Крючкової адресував дванадцять запитань, над якими розмірковує Андре Моруа у своїй книзі, українським підприємцям — Андрію Здесенку та Андрію Федоріву. Також пропонуємо читачам ознайомитися з уривками з відповідей самого автора.
Бесіда відбулася в бібліотеці Національного музею літератури України на вулиці Богдана Хмельницького, в будинку №11.
Музей розміщено в будівлі, яка є пам’яткою історії та архітектури кінця ХІХ століття — головному корпусі колишньої Колегії Павла Ґалаґана, елітного навчального закладу Києва. Інтер’єр бібліотеки, створений італійськими майстрами, зберігся в первозданному вигляді.
#1 Небезпеки, які несе наша епоха…
Андре Моруа: Звісно, мені також подобалося життя на початку століття; у ті часи я був юний і довірливий. Але я чудово бачу, що ця ідилічна картина хибна. Лише небагато хто міг без страху думати про майбутнє, більшість була беззахисною перед обличчям хвороб і старості.
Правду кажучи, я не вірю в золотий вік: людина завжди лишається людиною, тобто водночас героєм і звіром. «Слід змиритися з тим, що є, і прийняти те, що приходить на зміну… Я живу в епоху літаків і не сумую за диліжансом…» (Габрієль Делоне). Ми — не боги. Просто на нашій маленькій грудочці бруду ми набули диявольської сили.
Нам залишається гідно розпорядитися цією силою. Ми маємо фізичні засоби знищити цивілізацію і людство; але не маємо моральних засобів, щоби запобігти цьому знищенню. Одне із завдань вашого покоління — покласти край цим дурним дитячим витівкам.
Андрій Здесенко: У сьогоднішнього цифрового світу є великі переваги, і я його в багатьох аспектах приймаю, але мені бракує тактильності, живого спілкування, зрештою, енциклопедичних знань із голови.
Я — аналогова людина, для мене важливі стосунки з людьми. Мої діти дедалі більше спілкуються через ґаджети, але для мене це обмеження.
Тому я не люблю керувати дистанційно: мені потрібно зібрати людей, відчути їхню енергію, надихати й надихатися самому. У новій парадигмі, коли людині не потрібна інша людина, я не буду щасливим.
Андрій Федорів: Італійський прозаїк Алессандро Барікко починає книгу про історію диджиталізації The Game роздумами про те, як ми все могли втратити: перетворити обід у спокійній атмосфері на стрес і відчуження.
Барікко доходить висновку, що новий час не кращий і не гірший — він просто інший. Головна думка книжки: раніше світ робив усе, щоб здаватися складним, але був простим, а тепер він робить усе, щоб здаватися простим, але стає дедалі складнішим.
У соцмережах ніби все зрозуміло, але спробуй там стати відомим. Конкуренція — шалена, а самореалізація у світі, де все вже зроблено й усе публічне, — значно складніша.
Мій особистий висновок: потрібно правильно ставити цілі й не приймати нав’язані цифровим світом цінності. Необхідно прийняти неминучість диджиталізації. Людина, яка демонстративно каже, що її немає в соцмережах, більше втрачає, ніж виграє.
Але потрібно пам’ятати головну мету — бути щасливим. А це означає — не забувати, що друзі у фейсбуці — не справжні друзі, а найвища розкіш сьогодні — це не публічність, а приватність, можливість тиждень не постити сторіс.
У цифровому світі треба бути серфером, який катається на хвилях, а не тим, кого ці хвилі розіб’ють об скелі.
Андрій Здесенко: Так, розкіш — це не дивитися на світ крізь призму сторіс. Бо я часто ловлю себе на думці: «Ой, як гарно, треба сфоткати. Ой, який захід сонця — а де ж телефон?»
Андрій Федорів: Абсолютно! Два роки тому я був на вітрильній регаті на півдні Франції. Тоді я захопився сапами. Прокинувся о 5 ранку на свіжому повітрі, лежачи на сітці між катамаранами, встав на сап і поплив по абсолютно спокійному морю повз найдорожчі яхти світу.
У мене було лише дві речі: сап і плавки. Коли я виходив з води, сонце щойно відірвалося від горизонту.
Мене гризла думка: «Чому ти не взяв телефон?», а слідом — інша: «Як круто, що не взяв! Бо тепер доведеться це запам’ятати».
Я дивився на пейзаж і казав: «Мозку, запиши цю картинку, запиши, в мене немає телефону!» І ця картинка зі мною.
Андрій Здесенко: Так, сьогодні в тебе є всі інструменти, і ти просто робиш кальку, користуючись шаблонами — стаєш схожим на інших. А це призводить до втрати самобутності, здатності генерувати ідеї та працювати.
Раніше, щоб просунутися, потрібно було набагато більше зусиль, праці, унікального креативу й витраченого часу.
Тому багато хто не проходить стадію подолання труднощів і, як наслідок, втрачає відчуття щастя від тріумфу, до якого звикло моє покоління.
#2 Мета: люди живуть, їдять, кохають, народжують дітей, працюють. Навіщо?
Андре Моруа: Гете відповідав: «Щоб піраміда мого життя, підмурівок якої було закладено ще до мене, піднялася якомога вище».
Спроба зробити зі свого життя шедевр — справа гідна…
Ви молоді й лише починаєте будувати свою піраміду на тій основі, яку успадкували…
Моя піраміда не стала всім тим, чим могла б стати.
Чому?…
Я не вмів рішуче відмовляти… Я боявся засмутити, образити. Якщо ви хочете створити щось велике в літературі, науці, політиці чи промисловості — віддавайтеся творенню цілком і повністю…
Чи написав би Пруст «У пошуках втраченого часу», якби відволікався на дрібниці?
Андрій Здесенко: Для мене суть життя — це самореалізація в усіх напрямах, щоденне щастя, любов і щосекундне пізнання світу, насолода спілкуванням із дітьми, родиною та близькими друзями.
Іншого духовного сенсу я для себе не визначив. Дуже важливо передати цю жагу самореалізації своїм дітям.
Андрій Федорів: Життя — це відрізок. До моменту смерті хочеться встигнути максимально реалізувати свій потенціал.
А ще — відчути цю планету. Коли почався карантин, я допустив думку: «А що, як ми більше ніколи не будемо подорожувати?» А потім подумав: «Шкода, але як круто, що я вже знаю, як звучить Токіо, який запах має рибальське селище в Гонконзі, як хрустять льодовики Аляски».
#3 Освіта: Олдос Гакслі стверджував, що неприпустимо вважати освіченою людину, яка читала Шекспіра, але не знає другого закону термодинаміки. Чи можливо керувати фабрикою, містом, країною, не знаючи вчених і їхніх секретів?
Андре Моруа: Ви можете вступити на державну службу, присвятити себе науковим дослідженням або практичній діяльності.
Чим би ви не вирішили займатися — потрібна культурна база. Це одна з перших сходинок піраміди…
Я зовсім не вважаю, що наука витіснить із нашого суспільства мистецтво й літературу. Наука дає людині дедалі більшу владу над зовнішнім світом, література ж допомагає впорядковувати світ внутрішній.
І те, й інше однаково необхідне.
Хіба зміг би вчений протистояти бурі почуттів, що його охопила, й зберігати для наукового експерименту свободу духу, якби йому час від часу не приходило на допомогу мистецтво?
Андрій Здесенко: А, до речі, я вивчав термодинаміку як фізик-математик (сміється). Для висококласного управління першочерговим є інтелект, і це не про знання законів у вузькій сфері, а про загальний рівень освіти й культури.
Для мене важлива практика, але на основі теорії — і це стосується не лише фізики чи математики, а й музики, спорту, бізнесу.
Саме переосмислення й розвиток теорії дає видатний результат. Вічна суперечка фізиків і ліриків: що важливіше — технічні знання чи креативність?
Для мене креативність — у Шекспірі, а фундаментальність — у законах термодинаміки.
Але, на мою думку, недостатньо навіть глибокого розуміння й знання предмета, щоб усвідомити, як працює держава, а тим більше — керувати нею.
Андрій Федорів: Головне — баланс. У тебе немає права на полярний вибір. Ти інвестуватимеш тільки в технології — у тебе не буде команди, не буде енергії в бренді. Ти займатимешся лише HR і PR — ви будете одне одного любити, займатись тімбілдингом і вести філософські розмови, — а що ви зробите?
Як ви будете стійкими до технологічних, соціальних, економічних викликів, якщо не мислите системно?
Держава — це велика система, яка нагадує джаз: є ритм, і є імпровізація. А крутий керівник — це як телефон із двома сім-картами: одна — для точних наук, інша — для гуманітарних.
Щоправда, якщо взяти статистику власників компаній, з якими ми працюємо, серед них фізиків і математиків більше, ніж гуманітаріїв — у пропорції 90 до 10.
#4 Дозвілля: чи варто вам займатися якимось мистецтвом?
Андре Моруа: Мистецтво дає вам те, в чому відмовляє життя, — спокій, «зрозумілий не розуму, а почуттям».
Найзапекліший ворог душевної рівноваги — уява. Вона малює нам майбутнє, сповнене негараздів і небезпек.
Вона пробуджує спогади про минуле, занурюючи нас у порожні мрії про те, що могло б статися — та не сталося. Мистецтво зачаровує нас видовищами, що не підвладні нашій уяві…
Мистецтво пропонує духу те, в чому життя йому відмовляє: єдність споглядання й душевного спокою.
Андрій Федорів: Давайте визначимося, що таке «мистецтво» і що таке «займатися». Можна обрати мистецтво як професію, а можна ставитися до всього в житті як до творчого акту.
Я 20 років робив усе, щоб до креативного бізнесу підходити як до класичного — вбудовував у нього всі можливі технологічні балки: від фінансового обліку до стратегічного планування.
А зараз думаю: «Може, треба було взяти традиційний бізнес і підходити до нього творчо?»
Все життя — це творення, і творення дає людині набагато більше енергії, ніж споживання.
Андрій Здесенко: Безумовно, потрібно займатися мистецтвом — і починати варто якнайраніше. Величезний внесок у мій розвиток зробила музика. Звісно, важливими були й спорт, і кілька формальних та неформальних освіт.
Але саме музика й дотичність до мистецтва дали паростки любові до естетики.
Це живить мене енергією творення й креативу. Усе, що я роблю, я наповнюю естетикою — від товарів для дому й вологих серветок до світу моди, ідей для дизайну офісів і бутиків. Мистецтво — невід’ємна частина мого щоденного життя.
#5 Суспільство достатку: спершу діяв закон «У поті чола свого будеш їсти хліб свій». Потім його дедалі частіше став замінювати інший: «У поті чужого чола будеш їсти хліб». А вас приваблює закон: «У поті кнопок обчислювальної машини будеш пити віскі»?
Андре Моруа: Я читав книгу відомого американського професора Ґелбрейта «Суспільство достатку»…
І ось що я думаю: я не вірю, що ваше покоління доживе до двогодинного робочого дня і пенсії у тридцять років. І слава Богу. Ви мали б надто жалюгідний вигляд. Я завжди мріяв написати «Подорож на острів дунасинів» у дусі Свіфта.
Назва цього народу походить, якщо вірити вченим, від англійського do nothing — «нічогонероблення».
Дунасини — це люди, які нічого не роблять.
Наука на їхньому острові досягла такого рівня, що одна-єдина людина може за допомогою батальйону обчислювальних машин керувати всім — виробництвом, розподілом продукції, дозвіллям інших людей.
Цього диктатора я назвав би Голопоетом; цього разу етимологія грецька: «той, хто робить усе».
Андрій Федорів: Не приваблює. Технічно я вже можу дозволити собі кілька дозвільних днів на місяць, але в мене не виходить — бо довкола занадто багато спокус.
Трендове слово «крафт» означає відчуття життя на кінчиках пальців — щось, що ти робиш не тому, що це неможливо делегувати, а тому, що не хочеш делегувати.
Це не стільки про ручну працю, скільки про те, як ти витрачаєш свій часовий бюджет. Я придбав моторний човен і отримав права капітана. Деякі друзі уявляють це так: двопалубний човен, за штурвалом найманий капітан, а вони повільно пливуть із келихом вина.
А я бачу все зовсім інакше: я тримаю штурвал, відчуваю воду, знаю, що варто трохи підвестися — і вітер зірве з мене кепку. Ми з човном — єдине ціле.
Андрій Здесенко: Самореалізація не передбачає дозвільного проведення часу. Я люблю працювати, люблю виклики, люблю чергувати інтенсивну роботу з насиченим відпочинком. Я вважаю, що в майбутньому роботи візьмуть на себе невдячну, операційну роботу, звільнивши людину для складних творчих процесів і більш ефективного життя.
Мене приваблює можливість швидко переміщатися світом, бути одночасно в кількох місцях і не втрачати унікальні можливості.
А ще я сподіваюся на мікроробототехніку, яка «лагодитиме» наш організм, щоб ми могли залишатися продуктивними до самої смерті.
Своє життя я бачу довгим і в інтенсивній, яскравій і творчій роботі. А життя, де «кнопки й віскі», — мені не цікаве.
Андрій Федорів: До речі, є навіть дослідження про те, наскільки вистачає дозвільних задоволень, пов’язаних зі споживанням. Кожна наступна покупка радує тебе менше, ніж попередня, і тобі потрібно збільшувати дозу — як наркоману.
#6 Про те, як керувати людьми: справжній керівник може йти на обдуманий ризик. Хто знає — можливо, саме відвага розсуне межі неможливого?
Андре Моруа: Керівник має виходити з реального стану речей і ніколи не сприймати бажане за дійсне.
Він повинен судити про ситуацію неупереджено. Варто йому поглянути на неї крізь призму власних пристрастей — і він загинув…
Самозакоханий керівник — небезпечний.
Будь Жоффр самолюбним, він не віддав би наказ на відступ, і французи не виграли б битву на Марні. Справжній керівник здатен піти на обдуманий ризик… У 1940 році англійцям здавалося, що продовжувати бойові дії — безумство; Черчилль пішов на ризик і виграв.
Утім, тоді зволікання було подібне до смерті… Промисловець, чиї склади завалені товаром, вважає принизливим зменшити виробництво, але нічого не вдієш — цифри нещадні.
Тут також потрібно дати сигнал до відступу — й чекати слушного моменту, щоб перейти в контратаку.
Андрій Здесенко: Без цього ніяк. Завдання бізнесмена — to take a chance. Усе, що я маю, створене шляхом викликів і ризиків.
Без досвіду в індустрії були відкриті як ресторанна мережа, так і мережа фешн-бутиків. У мене ніколи не було жодних гарантій — що б я не починав, не було впевненості, що справа «вистрілить» і стане успішною.
Андрій Федорів: Ризик — це основа підприємництва. У мене на каналі є інтерв’ю з Моргуланом Сейсембаєм. Там прозвучала дуже точна фраза: «Трудом праведним не наживеш палат кам’яних».
Квантовий стрибок можливий лише тоді, коли ти ставиш на карту багато й береш на себе відповідальність за невизначеність.
Бо якщо ти береш відповідальність лише за визначене — це вже не ризик. У цьому немає цінності, і ніхто тобі багато за це не заплатить.
#7 Шлюб: чи потрібен шлюб? Чи можливе суспільство без шлюбу?
Андре Моруа: У наші дні жінки навчилися обходитися без матеріальної підтримки з боку чоловіка — їм допомагає держава. З цих причин багато дівчат поводяться так вільно, як у давні часи поводилися лише чоловіки…
Одружуватися чи залишитися холостяком? Згадайте Панурга:
«Якщо ви вважаєте, що краще залишитися в попередньому становищі й не шукати змін, то я б волів не одружуватись».
«Коли так, не одружуйтесь», — сказав Пантагрюель.
«Так, але невже ви хочете, щоб я тягнув свої дні сам-один, без подруги життя?» — заперечив Панург.
«Ну-ну, одружуйтесь з Богом!» — відповів Пантагрюель…
Чи можливе суспільство без шлюбу — суспільство, де дітей виховуватимуть спільно, а пануватиме сексуальна свобода? Майже вся історія людства свідчить: це нереально. Шлюб — це не приналежність якоїсь окремої країни, раси, релігії чи епохи.
Це один із тих неписаних законів, що мають коріння в природі людини. «Людські дитинчата» з’являються на світ слабкими, ростуть довго, потребують того, щоб старші передавали їм свій досвід і традиції племені — звідси й потреба у створенні міцних подружніх пар.
«Більшість чоловіків, — каже доктор О’Греді, — практично моногамні. Я маю на увазі, що, всупереч легендам, які ширить еротична література, нормальний чоловік далекий від того, щоб бажати всіх жінок, і подібний до тих жінок, що запалюються лише від свого сірникового коробка… Для людини, схильної до моногамії, нормальне життя можливе лише в моногамному шлюбі».
Андрій Федорів: Мені шлюб потрібен. Я прожив у щасливому шлюбі близько десяти років, а потім у 33 залишився сам виховувати двох доньок. Мій товариш, який опинився в схожій ситуації, сказав: «Старий, у нас усе ок: у нас є діти, свобода, можливості. Have fun!»
Але я розумію, що якщо немає шлюбу — немає і глибини, і багатогранної гармонії. Я щасливий, що зустрів своє кохання, і сподіваюся провести з нею все життя. За всієї інноваційності я традиціоналіст. Мені подобаються базові цінності: ось я, ось вона, у нас є діти, ми любимо одне одного.
Андрій Здесенко: Я вважаю, що інститут шлюбу зазнаватиме величезних змін: childfree, безшлюбність, партнерства, спрощення входу-виходу з відносин. Але для мене дуже важливо бути з коханою людиною, важливо розуміти взаємну відповідальність, вибудовувати довгострокові партнерські стосунки.
Але що ми називаємо шлюбом: формальний штамп у паспорті чи партнерський союз із розширеними зобов’язаннями? У такому сенсі я не за шлюб — я за родину.
Родина має для мене величезну цінність, а шлюб — ніщо.
#8 Гроші: бути бідним і не мати найнеобхіднішого — велике нещастя; не менше нещастя — народитися багатим…
Андре Моруа: У такому випадку людина зростає, не спілкуючись по-справжньому з іншими, не розділяючи їхньої праці, смутку, радощів. Вона живе в пустелі, населеній метрдотелями. «Золота молодь» часто зазнає поразки й опиняється в нужденності.
Люди, які починали з нуля й самостійно склали свій статок, більш людяні. Вони пам’ятають, ким були. Щоправда, з часом ці спогади стираються. Настає момент, коли вони починають мислити як багатії…
Бажаю вам набути середній статок, бажаю вам набути його власною працею… Мільярдер може бути сповнений добрих намірів, але втрачає відчуття реальності.
Для багатія, як і для завойовника, головне — вміння вчасно зупинитися. Це — рідкісний дар.
Андрій Здесенко: Я не народився багатим, мені складно зрозуміти й прожити цю парадигму. Ми жили дуже скромно, і на певному етапі, коли я подорослішав, мені захотілося бути заможним і успішним — це давало й досі дає мені величезну мотивацію.
Для мене щастя — у русі до максимуму, але не в еквіваленті грошей, а в еквіваленті можливостей і простору для самореалізації. Гроші для мене — це енергія й масштаб. Дивлячись на своїх дітей, я не можу сказати, що вони нещасні. У бідності немає щастя, і я проти злиденності.
Для того щоб близькі чогось досягали, цього не потрібно. Водночас я сказав доньці й сину, що в них не буде мого спадку — їхнє щастя в самореалізації. Але вони завжди отримають мою підтримку в освіті та власних проєктах — і неважливо, чи буде це мій бізнес, чи їхні власні ініціативи.
Андрій Федорів: Я виріс у дуже заможній за радянськими мірками родині. Це була супервисокооплачувана творча інтелігенція. Мій дідусь, який мене виховував, був надзвичайно щедрою людиною. А потім — з 12 до 16 років — я дізнався, що таке злидні, й пам’ятаю періоди, коли в нас не було навіть їжі. Тому з 16 років я працював, щоби ніколи більше не бути бідним.
Штучно робити своїх дітей бідними я не буду.
Але фінансово я їх не балую: у них немає брендових речей і дорогих розваг — є чіткий місячний бюджет. Я їм кажу: «Усе, що у вас буде, — це однокімнатна квартира й хороша освіта, а далі — ваш вибір».
Старша донька пам’ятає, як прокидалася о 6–7 ранку, а тато вже сидів за комп’ютером і працював. Ми — creative family, і діти знають, що можуть стати ким завгодно. Єдине, на що вони не мають права, — це на дозвільне марнування свого життя.
#9 Бал-маскарад: життя — це маскарад. Чи варто носити одну й ту саму маску все життя?
Андре Моруа: Це залежить від маски — і від вас. Якщо маска вам не пасує, якщо вона заважає, якщо вам здається, що вона змушує вас грати роль, для якої ви не створені — спробуйте замінити її іншою. Їх безліч…
Згадайте Наполеона. Який ще державний діяч був настільки честолюбним? Який завойовник — настільки ненаситним? І тим не менш — з якою стриманістю, навіть можна сказати, скромністю він міркував про себе й свою долю!
На острові Святої Єлени з-під маски імператора виглянула душа молодшого лейтенанта, студента, який мріяв оселитися в Парижі, жити на тридцять су на день і захоплюватися грою Тальма в п’єсах Корнеля.
Андрій Здесенко: Колись я проходив тренінг особистісного зростання. Один із ключових висновків полягав у тому, щоб навчитися культивувати в собі різні ролі.
У мене був такий контракт із самим собою: я — жорсткий, успішний, харизматичний чоловік-лідер і водночас — пристрасний чоловік і люблячий, турботливий батько.
Наша здатність реалізовуватись у різних іпостасях є ключовою — як для розвитку, так і для щастя: нашого й наших близьких.
Андрій Федорів: Ми граємо різні ролі. Здатність не розмивати їх і чітко задавати межі — полегшує життя. Ніколи не думав, що мені, креативній людині, сподобаються ролі й рамки.
Я навіть ставлю запитання своїм співробітникам: ми зараз говоримо як два акціонери чи як друзі?
Друг-партнер думає, що в нього є купа поблажок і що він може чогось не робити. Ні — як друзі ми сходимо в бар, але тут у нас зовсім інша парадигма.
#10 Політика: той, хто не займається політикою, ніби каже: «Мені байдуже на рідне місто, на рідну країну, на весь світ»
Андре Моруа: Не обов’язково брати активну участь у політичній боротьбі. Єдине, чого я від вас хочу, — щоби ви мали необхідний кругозір, мали власну думку, коротко кажучи, виконували роль громадянина.
Андрій Здесенко: Ні, я не згоден. Моя роль як громадянина своєї країни — розвивати людей, сплачувати податки, забезпечувати робочі місця й таким чином покращувати репутацію й зміцнювати спроможність держави. Вислів «Якщо ти не займаєшся політикою, політика займеться тобою» — це скоріше про relationship із державою та суспільством.
Андрій Федорів: Якби це було правдою, всі мали б стати політиками — і нікому було б працювати. Мені кілька разів на рік пропонують іти в політику, і я запитую: «Навіщо?»
Якщо йдеться про гроші — легально я там багато не зароблю, а красти не буду.
Слава? Якщо мені захочеться почухати его, у мене є YouTube.
Можливість щось змінити? Але з погляду ефективності зміни в державі мають нижчий ККД, ніж у моєму бізнесі.
У держуправлінні людині потрібно долати безліч обмежень, які вона не контролює. А в бізнесі — ти береш на себе відповідальність і робиш те, що вважаєш за потрібне, і від цього країна тільки виграє.
#11 Розбіг: усім потрібен розбіг… Будьмо справедливі до себе. У багатьох молодих людей, якщо їм не вдалося досягти успіху одразу, виникає схильність недооцінювати себе.
Андре Моруа: Обирайте ритм, який вам підходить. Визначте, на що ви здатні.
«У кожної людини — своя міра досконалості. У коня — одна, у людини — інша», — говорив Спіноза.
У святого — одна міра досконалості, у вас — інша. Тренуйтеся на рівних галявинах.
Перешкоди ви братимете згодом… Не оцінюйте себе ні надто високо, ні надто низько. Чітко відрізняйте роботу, яка вам до снаги, від тієї, що вам не під силу. З часом ви станете досвідченішими й вправнішими. Не втрачайте віру в себе. І головне — не кажіть про себе зле. Бо вам можуть повірити.
Андрій Здесенко: Сумніви в собі — це нормально для будь-якої людини. Питання — у відсотковому співвідношенні віри й невіри. Коли віри більше — в тебе є можливість підніматися й рухатися далі.
Віру в себе потрібно культивувати, черпаючи підтримку в близьких і вчителях, орієнтуючись на правильні приклади. А ще — експериментувати, щоб зрозуміти, у чому твоя перевага, у чому ти найкращий.
Успішність полягає в тому, щоб відкрити свій талант і напрями, у яких ти зможеш перемагати й будеш здатен на лідерство.
Андрій Федорів: Конотопський в одному зі своїх виступів сказав, що робота підприємця — це утилізація негативу, бо бізнес — це всього лише ще одна соціальна гра. Ти з ранку до вечора отримуєш погані новини. Це правила гри, і ми всі їх прийняли.
Я розділяю гармонію в родині та успішність у бізнесі. Я розумію, що маю мати певний базовий безумовний дохід, нижче якого не маю права опускатися.
Я будую свої справи так, щоб у мене не було ризику несплати базових рахунків. Тому я не ставлю своє щастя в залежність від тактичних досягнень. У бізнесі я мислю категорією війни, а не битви: частину битв я виграю, частину — ні.
Тому моя порада молодій людині: ти не маєш права програти у війні — й будеш іти вперед, поки ціла голова й руки, а програш в окремій битві — не має значення.
#12 Справжнє життя: на самоті з собою зоряного літнього вечора зазирніть у власну душу…
Андре Моруа: Розставте все по своїх місцях. Подумайте про тих, хто вважає себе великими, про тих, хто досяг і навіть перевершив успіх у житті, про тих, хто згинається під тягарем реліквій і медалей. Згадайте, що під цією блискучою мішурою, під цими накрохмаленими манішками — просто тіла, такі самі, як у вас.
Поважайте їхній вік і заслуги, але не вважайте, що вони зроблені з іншого, кращого тіста…
Андрій Федорів: У такі моменти я кажу собі, що Всесвіт — безкінечний, а отже, у світі є магія, і цьому варто радіти.
А можу сказати: «Ходімо спати, завтра буде новий прекрасний день!» — і піти спати.
Андрій Здесенко: Дивлячись на зорі, я замислююся над тим, де я недолюбив і недоговорив, у чому помилився і що зробив у гніві, кого образив. Це час внутрішніх переживань, це моя робота над прийняттям і вдосконаленням себе, це важлива розмова із совістю, з Богом…
Придивіться — справжнє життя поряд із вами. Воно — у квітах на галявині, в ящірці, що гріється на сонечку на вашому балконі, в дітях, які з ніжністю дивляться на матір, у закоханих, що цілуються, у всіх цих будиночках, де люди намагаються працювати, любити, радіти. Немає нічого важливішого за ці скромні долі. Їхня сума — і є людство.
І два слова про бізнес:
Андрій Здесенко — засновник і СЕО корпорації Biosphere, засновник Charisma Fashion Group.
Андрій Федорів — засновник і генеральний директор креативної інвестиційної компанії FEDORIV GROUP.
