МАТЕМАТИКА НЕРІВНОСТІ: людство не приречене на війни

Photo by Bill Gullo on Unsplash

Серед найрозумніших представників людства траплялося чимало тих, хто був одержимий як егалітарною, так і елітарною ідеєю. Історія боротьби за рівність людей — расову, суспільну, майнову, ґендерну — сягає своїм корінням у глибину століть. І хоча люди від природи не є рівними — вони вочевидь відрізняються за силою волі, цілеспрямованістю, талантом, свободолюбством, інтелектуальними та фізичними даними — борців за рівність це не бентежить. Однак нові наукові дані свідчать про те, що нерівності та пов’язаних з нею соціальних катастроф можна уникнути. Для цього доведеться істотно скоригувати культурні коди.

НЕРІВНІСТЬ «ПРИРОДНА» І «НЕПРИРОДНА»

Для сучасної людини поділ на рабів та панів є нестерпним. Демократія і рівність виборчих прав цілком може трактуватися як диктатура «усередненої більшості». І навряд чи ця більшість прислухається до слів Арістотеля: «Хто здатний передрікати й передбачати, той і має володарювати». З обуренням відкине вона й євангельську притчу про таланти — «Хто має, тому буде дано і примножиться; а хто не має, у того відніметься й те, що має» (Мф. 13:12). Це пророцтво для борців за рівноправність теж виглядає досить неприйнятним.

Протистояння двох систем цінностей, що засуджує і виправдовує нерівність, неодноразово в історії призводило до кривавої бійні та мільйонних жертв. Недивно, що тема нерівності у багатьох культурах була табуйована або освячувалася релігійною традицією. У сучасному світі, власне, ми маємо два взаємовиключних культи — Успіху й Справедливості. І баланс між ними знайти нелегко.

Сталий розвиток цивілізації та суспільства передбачає, що щастя одного не обов’язково має автоматично означати нещастя іншого. Сказати це нескладно, а от як цього балансу досягти? Припустимо, ми навіть погодимося з тим, що «перед Богом всі рівні», — але це ж перед невидимим, всемогутнім і всевидющим Богом — а віч-на-віч зі схожим на нас ближнім ми завжди будемо в чомусь вигравати або програвати.

Адже «усередненій» більшості нелегко змиритися навіть із тим, що успіх людини визначається її талантом. Проте як бути, коли успіх визначається, приміром, порушенням норм моралі? Або не особистими якостями, а тим, в якій родині людина народилася? Тоді це точно буде вже не та «природна» нерівність, яку виправдовували філософ Арістотель і апостол Матвій.

ЗРОСТАННЯ НЕРІВНОСТІ ТРИВАЄ

Oxfam, міжнародна спільнота, до якої входять кілька десятків організацій, що намагаються протистояти зростанню економічної нерівності, періодично публікує результати своїх досліджень на цю тему. За їхніми даними, людству знадобиться приблизно 230 років, щоб викорінити бідність. І це ще за найоптимістичніших прогнозів. Бо якщо протягом попередніх двох століть рівень абсолютної бідності й знижувався, то за останні 30 років абсолютний розрив у доходах лише зростав.

Порівняння показників 2019 і 2023 років свідчить про те, що за цей час добробут більше половини населення планети знизився. При цьому 148 найбільших корпорацій збільшили свій прибуток понад удвічі порівняно із середніми показниками за останні три роки. А вже років через десять на нашій планеті з’явиться перший трильйонер. Сучасна тенденція полягає в тому, що економічна нерівність зростає тепер інакше, ніж у XIX або XX столітті: не стільки між «розвиненими» і «нерозвиненими» країнами, скільки всередині окремих держав.

Полюси низьких і надвисоких доходів розходяться стрімкими темпами, порушуючи і без того крихкий, майже утопічний баланс між Успіхом та Справедливістю. Будь-якій людині, добре знайомій з історією, економікою та психологією, зрозуміло, що такий розрив може спричинити безпрецедентні глобальні потрясіння.

МАТЕМАТИКА НЕРІВНОСТІ

У своїй книзі «Просвіта триває: на захист розуму, науки, гуманізму та прогресу» канадсько-американський вчений Стівен Пінкер пояснює, що, коли суспільство починає виробляти багатство у значному обсязі, зростання абсолютної нерівності виявляється майже математично неминучим. Одні члени суспільства завдяки удачі, сміливості, талантам або старанності неминуче отримуватимуть від нових можливостей більше переваг, ніж інші. Мабуть, країн це стосується так само, як і людей.

Американські економісти Дарон Аджемоглу і Джеймс Робінсон, відповідаючи в однойменній книзі на запитання «чому одні країни багаті, а інші бідні?», припустили, що вся справа в «гарних інститутах». Однак навряд чи саме вони стали причиною «Великої дивергенції» — так економісти назвали ситуацію, яка склалася у світі до 1970 року, коли «розвинений світ», який виграв технологічну гонку, виявився у 10 разів заможнішим за країни, що розвиваються.

При цьому можна скільки завгодно лаяти капіталізм, але він є лише однією з версій багаторівневої ієрархічної системи, всередині якої відбувається нерівномірний розподіл багатств. А це означає, що ми маємо тут справу не стільки з чиєюсь цілеспрямованою злою волею, скільки з якоюсь більш глибинною і давньою цивілізаційною матрицею.

Наприклад, дисбаланс між «ядром» та «периферією» існував ще за Бронзової доби, що завершилася, як відомо, грандіозним світовим системним колапсом. Однак сучасний глобалізм і тут розвивався з деякими істотними особливостями. Якщо судити за розрахунками Пінкера, то люди в європейських країнах звикли до аномально хорошого життя, яке сприймають за норму.

Тим часом, починаючи з Ренесансу і до XX століття європейські країни в середньому виділяли на соціальні потреби всього лише 1,5% свого ВВП, а сьогодні ця частка становить приблизно 22%. Але при глобальному погляді подібна ситуація виглядає не так однозначно. Починаючи з 1980-х років доходи середнього класу Азії в реальному вираженні зросли на 40–75%, а ось на Заході, на відміну від доходів 1% найбагатших людей на планеті, вони майже не змінювалися.

ПРОМІНЯЛИ СВОБОДУ НА ЇЖУ?

Вже наведеної статистики достатньо, щоб зрозуміти витоки зростання невдоволення результатами глобалізації в країнах розвиненого Заходу і поступовий зсув політичних уподобань голосуючої більшості «вправо». Як бачимо, примиритися з нерівністю людям нелегко. Але чому ж тоді люди взагалі розвинули такий тип соціальних структур і відносин, які встановили несправедливі правила гри?

Історикам достеменно не відомо, чому на зміну первісному рівноправ’ю прийшли жорсткі ієрархії Месопотамії та Єгипту. Дослідження, опубліковане в журналі Proceedings of the Royal Society, стверджує, що стародавні люди могли відмовитися від рівності добровільно, оскільки, незважаючи на нерівність, ієрархічно організоване суспільство ставало багатшим «у цілому». Навіть з урахуванням того, що верхівка привласнювала собі значну частку додаткового продукту.

Розроблена швейцарськими антропологами математична модель показала, що такі колективи виробляють більше ресурсів, ніж групи, де панує рівність. Загалом, цивілізовані люди добровільно обміняли свободу на їжу. Але ця цивілізаційна матриця, спочатку акцентуючи увагу на матеріальних перевагах нерівності та ієрархій, не враховувала можливих ризиків.

Зокрема, егалістичних настроїв — первісного пережитку, який виявився незнищенним у деяких членів групи. Тобто той шлях розвитку, яким пішла наша цивілізація, ніс у собі зерно потенційних конфліктів: бунтів, революцій і воєн.

ЄВРОПЕЙСЬКА МОДЕЛЬ НЕ Є УНІВЕРСАЛЬНОЮ!

І тут саме час поставити запитання: «Чи мало людство вибір, чи воно могло реалізувати якийсь інший, менш конфліктогенний сценарій розвитку?» Нове дослідження дев’яти науковців з американських, британських та канадських організацій свідчить, що мало. Журнал Proceedings of the National Academy of Sciences опублікував результати їх ретельного аналізу, які похитнули європейські уявлення про соціальну нерівність.

Науковці вивчили 50 000 будинків, в яких мешкали стародавні люди у різних куточках світу: Месопотамії, долині Інду, Стародавній Греції, Римській Британії, Південній та Північній Америці. Вони охопили період від перших шумерських міст до пізніх доколумбових держав.

Ключовим параметром аналізу була різниця в розмірах і складності будинків, а для кількісної оцінки нерівності застосовувався коефіцієнт Джинні — статистичний показник нерівномірності розподілу доходів, який використовують сучасні економісти. Несподівано з’ясувалося, що «європейська» модель появи й поглиблення соціальної нерівності зовсім не є універсальною. Якщо пам’ятаєте, Стівен Пінкер говорив про математичну неминучість нерівності, але ця «математика» у різних регіонах та епохах виявилася різною!

РІШЕННЯ Є: ЗМІНА КУЛЬТУРНИХ КОДІВ

Традиційно вважалося, що Стародавня Греція, Стародавній Рим та Європа в цілому розвивалися єдиним можливим шляхом, спільним для всього людства. Це уявлення і раніше піддавали сумніву, проте автори статті вперше підтвердили такі сумніви статистично. Вони довели, що нерівність не збільшувалася рівномірно — ані при зростанні населення, ані при розширенні кордонів держави, ані при еволюціонуванні суспільства, ані при технічному прогресі.

Ключову роль у процесі розподілу ресурсів відіграють культурні норми або цивілізаційні матриці. Тобто свого роду суспільний договір, у якому знаходять втілення колективні рішення. Причому ці «коди» можуть як поглиблювати нерівність, так і скорочувати розрив між бідними та багатими. А це означає, що є нерівність «вроджена» і «набута».

Хоча всі люди від народження різні, зростання соціальної несправедливості та економічної нерівності зовсім не є неминучим. І направити людство на шлях некатастрофічного, сталого розвитку можливо, якщо в його основу закласти інші культурні коди та цінності.

Оригінальні дослідження: